Дзвінкий гавкіт собаки сповістив наш неочікуваний візит до господаря хати на околиці села Скорики. Борис Олексійович Сахно не може кинути хату напризволяще у зникаючому селі, бо тут, на подвір'ї поховані його батьки й батьки батьків. Тримає господарство: симпачні овечки на початку весни мають окотитися, на подвір'ї копошаться кури, бджоли у вуликах очікують тепла. Борис Олексійович щодня приїжджає, підтримує порядок. Хоча сам з дружиною мешкає в сусідній Олександрівці. Діти вже дорослі та виїхали в місто, та коли вони навідують батьків, є завжди чим їх пригостити з вирощеного на власному подвір'ї. Колись у Скориках лунали пісні, молодь грала у футбол, буяло життя, і дійсно є що пригадати. Документальний відеозапис здійснено в межах проєкту "Зникаючі та зниклі українські села та хутори: говорять свідки" Фонду національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича за підтримки Українського культурного фонду. Інші записи проєкту дивіться: http://khotkevych.info
а також: http://malva.tv
Відеозаписи проєкту на Ютубі: https://youtube.com/tvmalva
На Фейсбуці: https://facebook.com/malva.tv #Скорики #села #село #хутір #хутори #Золочівщина #Золочівський_район #Богодухівський_район #Харківська_область #Харківщина #Сахно #ФондХоткевича #УКФ #ЗаПідтримкиУКФ

Село Скорики в Золочівському районі. Рідне коріння дає наснаги

Ви можете використовувати ці HTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>