​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни 120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук

​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук – педагог, директор школи в селі Дударків на Київщині, який в часи Голодомору врятував від смерті понад 200 учнів.

Його батьки були заможними, тож і дітей привчали до праці. Але Василя тягло до науки. У 20 років він сів за парту, закінчив 7 класів Славутської гімназії, а далі – Вищі учительські курси. Отримав призначення на посаду директора та вчителя історії неповної середньої школи в селі Дударків Бориспільського району на Київщині.
Перший рік вчителювання і директорства припав на трагічний 1932-й. Зрозумівши, якими можуть бути осінь і зима, Івчук заснував при школі підсобне господарство «для трудової практики учнів», орендувавши для цього в колгоспу 8 десятин землі, 2 корови і коня. Це дало змогу організувати безкоштовні сніданки в школі. Відмінникам для заохочення видавалася «премія» у вигляді двох шматочків хліба, які вони могли забрати додому і поділитися з рідними.

Але їжі катастрофічно не вистачало. Тоді директор домовився з керівництвом Дарницького м’ясокомбінату, що школярі в межах так званої «виробничої практики» працюватимуть на їхньому підсобному господарстві – полотимуть, сапатимуть, збиратимуть урожай. Платнею був черпак юшки в день.

Це врятувало життям більш як 200 школярам та вчителям: за офіційними даними, в Дударкові за час Голодомору померло 153 людини (хоча очевидці подій називають цифру в 400 осіб), але до цього списку не потрапив жоден школяр.

Дбав директор і про здоров’я учнів та їхній всебічний розвиток. У школі працювали численні гуртки – спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. За короткий час школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.

Утім, це не завадило місцевим чиновникам від освіти в травні 1937 року без будь-яких пояснень перевести школу із десятирічки знову до рівня початкової. Дев’ятикласники, яким лишилося провчитися рік, організували ініціативну групу і пішли домагатися справедливості. Учнів підтримали вчителі й директор.

Але їх ніхто не слухав. Закінчувати 10-й клас довелося в сусідніх селах Броварського району – Гоголеві і Требухові. Натомість почалися репресії. 17 травня 1938 року «чорний ворон» приїхав і до директора. Це був уже другий арешт – у 1932 році його намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та все ж звільнили з-під варти.

У 1938-му Василю Івчуку приписали участь у контрреволюційній повстанській організації, «яка ставила за мету відокремити Україну від СРСР та приєднати до Польщі». Разом з ним у справі проходило ще восьмеро людей. 28 вересня 1938 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВД винесла їм вирок – розстріл.
2 жовтня вирок було виконано. Місце поховання педагога-гуманіста досі не встановлено. Найімовірніше його поховали у сумнозвісному Биківнянському лісі.

Довгий час ім’я Василя Івчука було невідоме широкому загалу. Лише на початку 2000-х краєзнавці розпитали живих свідків і дізналися про його долю. У 2007 році Указом Президента України Василю Іщуку було посмертно присвоєно звання Героя України.

#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо


Джерело

​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни 120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук

​​#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

120 років тому в селі Яблунівка на Хмельниччині народився Василь Івчук – педагог, директор школи в селі Дударків на Київщині, який в часи Голодомору врятував від смерті понад 200 учнів.

Його батьки були заможними, тож і дітей привчали до праці. Але Василя тягло до науки. У 20 років він сів за парту, закінчив 7 класів Славутської гімназії, а далі – Вищі учительські курси. Отримав призначення на посаду директора та вчителя історії неповної середньої школи в селі Дударків Бориспільського району на Київщині.
Перший рік вчителювання і директорства припав на трагічний 1932-й. Зрозумівши, якими можуть бути осінь і зима, Івчук заснував при школі підсобне господарство «для трудової практики учнів», орендувавши для цього в колгоспу 8 десятин землі, 2 корови і коня. Це дало змогу організувати безкоштовні сніданки в школі. Відмінникам для заохочення видавалася «премія» у вигляді двох шматочків хліба, які вони могли забрати додому і поділитися з рідними.

Але їжі катастрофічно не вистачало. Тоді директор домовився з керівництвом Дарницького м’ясокомбінату, що школярі в межах так званої «виробничої практики» працюватимуть на їхньому підсобному господарстві – полотимуть, сапатимуть, збиратимуть урожай. Платнею був черпак юшки в день.

Це врятувало життям більш як 200 школярам та вчителям: за офіційними даними, в Дударкові за час Голодомору померло 153 людини (хоча очевидці подій називають цифру в 400 осіб), але до цього списку не потрапив жоден школяр.

Дбав директор і про здоров’я учнів та їхній всебічний розвиток. У школі працювали численні гуртки – спортивний, художній, музичний, драматичний і хоровий, стрілецький, санітарний, юних мічурінців та юних моделістів. За короткий час школа стала однією з найкращих у районі та отримала перехідний червоний прапор за успіхи у навчально-виховному процесі.

Утім, це не завадило місцевим чиновникам від освіти в травні 1937 року без будь-яких пояснень перевести школу із десятирічки знову до рівня початкової. Дев’ятикласники, яким лишилося провчитися рік, організували ініціативну групу і пішли домагатися справедливості. Учнів підтримали вчителі й директор.

Але їх ніхто не слухав. Закінчувати 10-й клас довелося в сусідніх селах Броварського району – Гоголеві і Требухові. Натомість почалися репресії. 17 травня 1938 року «чорний ворон» приїхав і до директора. Це був уже другий арешт – у 1932 році його намагалися звинуватити у контрреволюційній діяльності, та все ж звільнили з-під варти.

У 1938-му Василю Івчуку приписали участь у контрреволюційній повстанській організації, «яка ставила за мету відокремити Україну від СРСР та приєднати до Польщі». Разом з ним у справі проходило ще восьмеро людей. 28 вересня 1938 року «трійка» при Київському обласному управлінні НКВД винесла їм вирок – розстріл.
2 жовтня вирок було виконано. Місце поховання педагога-гуманіста досі не встановлено. Найімовірніше його поховали у сумнозвісному Биківнянському лісі.

Довгий час ім’я Василя Івчука було невідоме широкому загалу. Лише на початку 2000-х краєзнавці розпитали живих свідків і дізналися про його долю. У 2007 році Указом Президента України Василю Іщуку було посмертно присвоєно звання Героя України.

#ПамятаємоЄднаємосяПереможемо


Джерело