Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята Різдва Христового, 7 січня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Сьогодні сповнюється велике пророцтво Ісаї: «Бо хлоп’ятко нам народилося, Сина нам дано». «Нам дано Сина». Народження нового життя, це щось надзвичайне, але народження нової людини, це історично-всесвітня подія, яку нічим не перевершити. І в її центрі є Різдво Спасителя, подія, яка дозволяє нам кожного разу її святкуванням відроджуватися внутрішньо і знаходити в Ісусі силу протистояти будь-якому випробуванню. Її винятковість в тому, що Господь народився для всіх нас. Цієї святої ночі людство є обдароване джерелом нового життя: «Сьогодні народився вам Спаситель», звіщають ангели. Це Різдвяне гасло стане для Ісуса метою його життя: «він віддав себе за нас», підсумує його святий Павло.

«Сьогодні народився нам Спаситель». Ісус, Син Божий за природою, приходить, щоб зробити нас Божими дітьми за благодаттю. І ця гідність для нас є подиву гідним Божим даром. Через нього Бог промовляє до кожного з нас: «Ти є мій, моя» завжди та всюди, тому ніколи не падай духом. Навіть коли різні спокуси чи випробування намагаються здеформувати чи витерти зі свідомості велич дарованої нам гідності, підмінити її фальшивими крайностями гордості чи розпачу, Бог каже: «Ні, ти моя дитина!».

Бути Божою дитиною… Може таке покликання породжує страх, що не зуміємо подолати всі виклики, які трапляться на шляху? Через це Бог запевняє: «Будьте мужні, я з вами!». Він говорить це не словами, але ставши дитиною як ми і для нас, нагадує нам вихідну точку нашого відродження: визнати самих себе за Божих дітей. В цьому є незнищенне зерно нашої надії, незламне осердя основи життя. Під нашими якостями та вадами, сильніша за минулі зранення та невдачі, страхи і тривоги щодо майбутнього, лежить істина: ми – улюблені Божі діти. А Божа любов до нас, не залежить і ніколи не буде залежати, від нас: вона дається безкоштовно, любов є чистою благодаттю. Тому що: «Божа благодать з’явилася спасенна всім людям». Альтернативи їй не існує.

«Сина нам дано». Отець дарував нам не щось, але Свого Єдинородного Сина, відблиск своєї слави, образ своєї істоти. Та коли ми подивимося на невдячність людини до Бога і її несправедливість у світі, виникає сумнів: чи добре зробив Господь, що дав нам так багато? Чи добре, що він досі нам довіряє? Чи не переоцінює він нас?

Так, він переоцінює, бо любить нас до смерті. Бог не може нас не любити. Він такий, любить нас завжди і більше, ніж ми любимо самих себе. І таємниця його любові є для нього вступним квитком до нашого серця. Бог знає, що єдиний спосіб врятувати нас – це зцілити нас зсередини, полюбити нас. Він знає, що ми станемо кращими, лиш коли приймемо його неймовірну любов, яка не змінюється, але змінює нас. Тільки любов Ісуса змінює життя, зцілює найглибші рани, звільняє від порочного кола гордості, гніву та зла.

«Сьогодні народився вам Спаситель». У жалюгідних яслах, в темній стайні справді перебуває Божественний Спаситель. Але чому він з’явився на світ уночі, у брудному місці, нужденний та відкинутий, коли заслуговував, згідно своєї гідності, народитися у найвеличнішому з палаців? Чому?

Щоб ми зрозуміли міру його любові до людства. Божа любов є конкретною, і торкається наших найбільших страждань. Божий Син прийшов у світ як відкинутий, щоб сказати, що кожна відкинута людина є дитиною Божою. Він народився так, як народжується кожне слабке та тендітне людське дитя, щоб ми могли смиренно прийняти свої слабкості та відкрити в них щось важливе. Як і у Вифлеємі, Бог робить великі справи з нами через нашу нужденність. Він усе наше спасіння помістив у ясла однієї стайні і не боїться нашої біди. Нехай же своїм милосердям перемінить усі наші драми у свою перемогу та славу.

Таким є сенс того, що «хлоп’ятко нам народилося». Проте є ще одна річ, з якою ангел звертається до пастухів: «Ось вам знак: ви знайдете Дитя сповите, що лежатиме в яслах». Цей знак – Дитя в яслах – також призначений для того, щоб дати напрямок нашому життю. У Вифлеємі, що означає «Дім Хліба», Бог покладений у ясла, ніби нагадує нам, що він потрібен нам для життя, як хліб для споживання. Нас має насичувати його дарована, незмінна і конкретна любов. Колись устами пророка Ісаї, Господь дорікав, що віл і осел знають свої ясла, але ми, його люди, не знаємо свого Господа, який є джерелом нашого життя. Ісусові ясла, знамення убогості, є однак наповнені багатством любові. Вони стверджують, що життя живиться любов’ю, яку ми дозволяємо Богу виявляти до нас, і яку ми виявляємо іншим. Ісус дає нам приклад. Він, Слово Боже, є немовлям, яке нічого не говорить, але дарує життя. Його беззахисна і обеззброююча любов нагадує нам, що ми маємо час не для того, щоб жаліти себе, а для того, щоб витерти сльози тих, хто цього потребує.

Одна легенда розповідає, що пастухи, які прийшли до вертепу, принесли народженому Ісусу в дар кожен те, хто що мав. Але один з пастухів був настільки бідний, що не мав що дати. І поки всі поспішали вручати свої подарунки, він засмучено став у кутку. Святий Йосиф та Діва Марія приймаючи несподіваних гостей зіткнулися з труднощами, особливо Марія, яка опікувалася Дитятком. Тому, коли вони побачили пастуха з порожніми руками, то попросили його підійти ближче і поклали Ісуса йому на руки. Пастух взяв Дитятко і раптом зрозумів, що отримав те, на що не заслуговує, бо на його руках спочив найбільший дар історії. Він дивився на свої руки, які завжди вважав порожніми, а тепер стали колискою для Бога, і відчув себе любленим. Він щасливо почав показувати Ісуса всім іншим, тому що не міг залишити дар усіх дарів для себе. Відкриймо світові Бога, який став людиною, щоб обновити у людині багатство її божественної гідності. Власне таким чином Ісус прагне на своє Різдво зробити нас усіх найбагатшими людьми у світі.

Сьогодні ми, Українське суспільство та Церква, складаємо історичний екзамен нашої християнської гідності та національної стійкості у протистоянні дикій агресії росії, яка хоче ярмо свого минулого брутально накинути на наше майбутнє. Та всупереч усій драматичній і болісній ситуації війни, у цей різдвяний час ми особливо відчуваємо близьку присутність Бога, який вірно віддзеркалюється в людському обличчі Ісуса. Долаючи випробування, в яких ми всі опинилися, усвідомлюємо, що мир є даром, який приходить з небес. Народжений у Вифлеємі Спаситель є тим, хто переміг смерть та пекло, тому може звільнити людство від усіх жахливих форм зла, які породжує в ньому гординя та егоїзм. А Божа благодать є достатньо сильною, щоб навертати серця і знаходити вихід із ситуацій, які по людськи нерозв’язні.

Нехай Всемилостивий Творець, котрий у вифлеємському вертепі дарував нам свого Єдинородного Сина як Відкупителя, задля його спасительної жертви спогляне милостиво на самопожертви нашого Українського народу, вислухає його благання, та збереже всіх наших воїнів – захисників, виведе на свободу всіх полонених і поверне до здоров’я всіх поранених і хворих. Через заступництво Пресвятої Богородиці молимо тебе Господи, приведи нас до перемоги та даруй мир і єдність нашому Українському Народу та Державі.

Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело