Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята первомученика і архидиякона Стефана, 9 січня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Дорогі в Христі брати і сестри. Христос Рождається!

Празник Різдва Христового вказує на подію, яка справді святкується і здійснюється в цей день десь-інде, набагато вище – на небесах, та набагато глибше, в глибинах наших душ. Але чи різдвяна радість і різдвяний мир є лише настроєм, який живлять колядки та гощення, чи є для нас святкуванням реальної події, учасниками якої ми стаємо? Різдво – це більше, ніж просто трохи святкової радості. Для Єдиного Новонародженого у цей святий час має значення як ми його, Божого Сина що стався людиною, вітаємо. Все інше в цьому святі з огляду таке Боже очікування – емоційне та не суттєве, тому вигасає і стає ілюзією.

Ісус є Словом, а не просто дитям, яке колись лежало в яслах, або якимось богословським символом оновленого життя. Він – Отче Слово, звернене до кожної людини будь-якого часу, та унікальне небесне світло, яке проникає у найтемніші закутки людського буття. Посідаючи повноту Божої Природи, Ісус є повністю подібний до нас своєю природою людини. Тому, з його народженням ситуація людства цілковито змінилася. Усе, на що люди надіялися, благаючи небеса, насправді вже є їх надбанням, тому що Бог уже захоплений світом. Він прийшов до нас таким чином, що може повернутися до власної безкінечної слави тільки разом зі світом, і з нами.

Але в часі нашого життя він не хоче просто бути поруч нас. Він бажає, щоб ми його прийняли, а за це пропонує щось неймовірне: «Тим же, що прийняли його, дав силу стати дітьми Божими». В цих словах скрита могутність Божої доброти, котра дарує людині силу подолати обмеженість своєї людськості, схильність до зла та смертність.

Святкове послання Різдва голосить: Бог народився на землі «для нас». Він прийшов, а тепер очікує, чи ми підемо за ним. Першим нашим кроком є віра. Але тут ми знову і знову стаємо перед Таємницею, яка існує не маючи причини, яка є нескінченна, завжди всюди присутня, але уникає дотику. Ця таємниця торкається нашого розуму, нуртує сумління, тихим, але настирливим голосом пронизує усе наше життя, запитуючи про його зміст. Вона є суттю нашої віри, котра називає її Богом. Він є Безмежною Тайною, з якою ми стикаємося, коли усвідомлюємо відповідальність за своє вічне майбутнє, за те, чого ми прагнемо та на що надіємося.

Така безмежна тайна Бога, який відкриває нам себе у Слові, що сталося тілом і було цілковито видане нам у вифлеємському Дитяті, дещо нас непокоїть, або навіть страшить. Виникає питання: в чому є значення таїнства Різдва? Є справді в сучасному глобалізованому світі, де відстані стали дуже короткими, і де за допомогою мас-медій різні цивілізаційні та культурні системи проникають у приватність одна одної, можливо просто так твердити: «лише Ісус має сенс для спасіння людей»? Наша вперта непокора і слабкість нашого серця не хоче визнати за Богом абсолютний авторитет та непомильність, а тому здригається прийняти його таким маленьким як новонароджене дитятко, що лежить в убогих яслах.

Однак, на дитятко Ісуса мало просто дивитися, його потрібно слухати. Нам не буде сказано більше, ніж те, що було сказано Богом через нього. Ісусове «промовляння» починається його народженням у вертепі – в людській нікчемності, бідності, слабкості. І якщо людина шукає поза Христом життєво важливу інформацію, то вона дуже помиляється.

Тому мусимо визнати, що не раз тяжко зі своїх «висот», які б нікчемні вони не були, опуститися так низько, щоб єдиним нашим багатством залишилися вірність та покора, і то лише така, яку очікує Бог. А його покора у Христі є радикальною. Такий крок є даром його благодаті, і за звичай його робить лише той, хто має відвагу віри її прийняти. Інакше зірка сходить над життям людини, але вона до неї сліпа.

Різдво відкриває нам обличчя самого Бога, якого ми насправді повинні не боятися, а любити і йому довіряти. А щоб ми почали до нього так відноситися, Бог послав між нас свого Сина, як малу дитину Ісуса.

Різдвяні свята – це визнання і віра, яка єдина виправдовує людину, якщо вона відчинить їй навстіж двері свого серця. Через них Бог вступає до своїх володінь так, як різдвяної ночі ствердив свою всемогутність над усім створеним світом. Бог справді поруч з нами там, де ми присутні, якщо ми відкриті його нескінченності. Бо тоді таїнственність Бога є водночас його незбагненною та всепроникаючою близькістю.

Бог не обіцяв нам якийсь новий світ мрій, тому що саме ми є його улюбленою власністю. Він визначив наш життєздатний шлях таким, як шлях свого Сина, котрий приходить до нас не з грізною силою і славою, але в слабкості, щоб ми його не боялися, щоб ми не втікали від нього, вражені Божою величчю. Дитятко Ісус є справді «Богом для людини», Богом з людським обличчям. До нього може звернутися можновладець чи простолюдин, бідний бомж чи багатий бізнесмен, «грішний» чи «доброчесний». Для всіх це Дитятко прийнятне і близьке, бо є видимою гарантією Божої прихильності. Це «відчутна» прихильність, тому що Бог схилився до нас і прийняв наше людське життя, і то повністю. У маленькому Ісусі Бог об’являється як «Бог зрозумілий людині», доступний кожному, завжди і без винятку. Амінь.

Джерело