Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Неділю перед Богоявленням, 15 січня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

Різдво Христове започаткувало в історії абсолютну новизну Божого майбутнього: Господь вирушив жити серед свого грішного людства, щоб оновити його зсередини. Різдво стало посланням, сповненим надії, яка для людства стається живою дійсністю приходом Христа на береги Йордану. Тут Господь розпочинає свою місію зверненням до вибраного народу, а через нього до всього людства, яким звіщає прихід спасіння.

Спершу прихід Христа оголошує у Юдейській пустині Іван Предтеча. Про нього заповів пророк Малахія: «Ось я посилаю свого посланця перед тобою, він приготує тобі дорогу». Сам Іван називає себе, згідно пророцтва Ісаї, голосом вопіющого в пустині: «стеліть Господеві дорогу у пустині, рівняйте в степу шлях нашому Богові». Пророк заповідає «спасительне втручання Бога, який виходить зі свого укриття, щоб виправити і спасти; йому треба відчинити двері, приготувати дорогу».

Іван Хреститель є дуже аскетичною постаттю. Він одягнений у одежу з верблюжої шерсті, харчується сараною та медом диких бджіл. Сам Ісус вказав на нього як протилежність тим, «що носять гарний одяг і живуть у царських палатах». Його постава відповідає місії Христового предтечі бути надзвичайним речником потреби навернення. Його хрещення покаяння було пов’язане з рішучим закликом до нового способу мислення та дії, через сповіщенням Божого суду і майбутньої появи Месії, про якого він каже, що він «сильніший від мене» і «буде хрестити Духом Святим і вогнем». Вимоги Івана виходять за рамки пересічного способу життя його слухачів. Він очікує від них внутрішньої зміни, спонукує до каяття та визнання власних гріхів. Іван провіщає майбутнє, яке обов’язково настане, і тоді «всяка плоть разом побачить», що «слава Господня відкриється».

Це пророцтво сповнилося на Ісусі Христі. Своєю проповіддю, а потім смертю та воскресінням, він здійснив старозавітні пророцтва та відкрив їх глибшу та універсальну перспективу. Спаситель розпочав нову Пасху людства, не земну та тимчасову, але радикальну і остаточну: перехід від царства беззаконня до царства Божого, від панування гріха та смерті до панування любові та життя.

Ісус започаткував «нове людство», яке походить «від Бога», але водночас проростає в часі настільки, наскільки дозволяє оживити себе Господнім Духом. Для цього воно має увійти в логіку віри: вірити в Бога, у його план спасіння, і водночас працювати над розбудовою його Царства Справедливість і мир є Божими дарами, але вони вимагають від людства бути «добрим ґрунтом», готовим прийняти живе зерно його Слова.

Хрестителю сьогодні було б важче, ніж тоді, коли люди приходили до нього, визнавали свої гріхи і щиро вірили, що після нього гряде більший, до приходу якого вони мали готуватися.

Сучасний світ більш пустельний, ніж будь-коли. Росте духовна пустиня через висихання релігійного ландшафту, бо людство ледве чує заклик: «Приготуйте дорогу Господеві». «Голос» губиться у сум’ятному вирі сенсаційних новин мас-медійного галасу, гедоністичних пропозицій та трагічних подій. Але він не перестає лунати у світі як запевнення, що Бог готовий забути наші гріхи і дати нам свою благодать. Якщо ми довіримо йому себе зі смиренним серцем, він зруйнує дамби зла, заповнить прогалини наших упущень, розрівняє пагорби гордості та самодостатності і відкриє нам шлях до зустрічі з собою.

Пророчий заклик лунає «устами» життям кожного, хто свідчить про милосердя і ніжність Бога, який потішає засмучених, оживляє зневірених і запалює вогонь надії. Однак запалює вогонь надії лише Господь! Не ми. Бо в наверненні людини головним є Святий Дух. Він утішає нас, дає нам відвагу вийти з себе, та веде нас до джерела справжньої втіхи, Отця. Таким є ставлення Бога до нас, його творінь. Лише Всемогутній Бог може усунути причини наших екзистенційних і духовних драм, і у визнанні цього полягає початок справжнього навернення людства.

Тому запрошення пророка долає час і простір, поширюючи у світі цю звістку надії: що Господь прощає та визволяє, і що ми повинні звільнити місце для втіхи, яка приходить від нього, бо стати її вістунами зможемо тоді, коли спершу самі відчуємо радість з того, що Господь нам учинив і як нас любить.

Для людей, змучених злиднями і тривогами, для біженців і тих, хто страждає від жорстоких порушень їхніх прав, ми, як Церква, маємо бути дорогою, що виведе їх на високу гору віри у те, що: «Ось Господь Бог іде в потузі, раменом своїм панує». «Голос вопіющого в пустині» не перестає звіщати прихід Господа, який вилиттям свого Святого Духа заліковує бальзамом благодаті наші рани, та закликає нас готувати йому дорогу до своїх сердець. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело