Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Навечір’я Богоявлення, 18 січня 2023 року, під час Вечірні з Літургією святого Василія Великого, в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається! Всечесні отці, дорогі брати і сестри!

В навечір’я Богоявлення Євангеліст Лука веде нас в околиці Йордану, де розпочинає свою місію Іван Хреститель, і підкреслює два аспекти: місце, де він перебуває – пустелю, і центральну тему його проповіді – навернення. Пустеля і навернення: ці два акценти безпосередньо стосуються нас.

Спочатку Євангелист згадує обставини та важливі постаті того часу: імператора Тиверія, намісника Понтія Пилата, царя Ірода та інших «політичних лідерів» того часу. Потім перечислює релігійних лідерів Анну та Каяфу, які урядували в Єрусалимському храмі. І раптом каже: «Слово Боже було до Івана, сина Захарії, в пустині». Адресатом Божого звернення не є жодна щойно згадана особа. Вони є лиш фоном для історії, діяння якої Боже слово переносить в пустелю, де лунає до невідомої та самотньої людини. Божі рішення нераз дивують, бо не вписуються в людські очікування, і ніби суперечать його силі і величі. Господь віддає перевагу мізерії та смиренню. Відкуплення починається не в Єрусалимі, а в пустелі. Ця парадоксальна стратегія має свій сенс: авторитет, влада та освіта не гарантують, що їх носії будуть послушні Богові і не переслідуватимуть власні цілі.

Пустеля є місцем парадоксів. Предтеча готує прихід Христа в цьому негостинному і повному небезпек місці. Звичайно важливу заяву роблять у відповідному місці, де багато людей і де її почують. Іван, навпаки, проповідує в пустелі. Саме там, у безводному та пустому просторі, що простягається аж куди сягає око, і де майже немає життя, з’являється Господня слава, яка, згідно Ісаї, перетворює безплідну землю на джерела води. Це слова надії: Бог завжди звертає свій погляд туди, де панують смуток і самотність. «Оплески» успіхів роблять нас часто глухими на Боже слово, і ми скоріше його чуємо в часі випробувань.

Щоб звернутися до нас Бог вибирає «пустелю»: нашу малозначність, яку він любить, та нашу безплідність, бо він хоче наповнити наші мрії. Проповіддю в пустелі Іван завіряє, що Господь відвідує нас у наших порожнечах та екзистенційних пустелях. Він приходить визволити і оживити нас у ситуаціях, які здаються непоправними і з яких ми не бачимо виходу.

Та мало бути незначним і неуспішним, потрібно бути відкритими на Бога. Тому Хреститель безперервно і завзято проповідував навернення. Це теж «неприємна» тема. Як пустеля – це не перше місце, куди ми хочемо потрапити, так і запрошення до навернення – не перша пропозиція, яку ми хочемо почути. Заклик до навернення може викликати смуток, хоч це важко узгодити з Євангелієм радості. Але так стається, коли навернення вважають плодом власних моральних зусиль. В цьому криється причина душевного смутку і розчарування: ми хотіли б змінитися, стати кращими, подолати свої недоліки, але відчуваємо, що не зовсім здатні на це. Тому, незважаючи на нашу добру волю, часто просто відступаємо. Подібний досвід мав святий Павло, який писав: «бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то – ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу». Тож як ми повинні навернутися?

Етимологія дієслова «навертати», метаноя, складається з прийменника meta, який тут означає «вище», і дієслова noein, що означає «думати». Навернутися означає думати вище, вийти за межі звичних способів і моделей мислення. Залишити схеми, які все зводять до нашого «я», та претензії на самодостатність. Або ті, що скуті закостенілістю і страхом, який паралізує, чи байдужістю, котра твердить, що «життєві пустелі» є місцем смерті, а не присутності Бога.

Заохочуючи нас до навернення, Іван кличе йти далі ніж говорять нам наші інстинкти і думки, тому що реальність більша від них. Навернення означає відмовитися вірити в те, що ми приречені потонути в плинних пісках посередності. Не сміємо піддаватися духу сумнівів, який найчастіше з’являється під час випробувань, щоб знеохочувати нас і казати, що ми не зможемо цього зробити, що все йде не так, і що стати святими не для нас. Реальність однак є іншою, бо її творить Бог. Ми повинні довіряти йому, тому що він наш «верх», наша сила. Усе змінюється, коли ми ставимо його на перше місце. Господь лише потребує нашої згоди, щоб увійти в наше життя і творити чудеса, так само, як йому потрібна була пустеля і проповідь Івана, щоб прийти у світ. Він не просить більше.

Бог радо зцілить наші страхи та рани, перетворить сухі місця на джерела води. Маємо жити надією, бо саме вона відроджує віру і запалює любов. Пустелі цього світу сьогодні спраглі надії. Нехай Пречиста Діва допоможе нам бути вірогідними свідками надії, сіячами радості у пустелях нашого власного чи суспільного середовища. Бо саме там наше життя покликане Божою благодаттю до навернення і процвітання. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело