По апостольському читанню

Євр. 314 зач.; 6, 13-20

Слава Ісусу Христу!

«Поблагословлю тебе щедро і розмножу тебе вельми»

(Євр 6, 14)

Слова апостола Павла, вибрані за епіграф, уміщені в апостольському читанні на четверту неділю Великого посту. Господь дає нам, людям, ще одну можливість стати кращими, змінити своє життя, наблизитися до Нього. І цією можливістю, доброю нагодою та сприятливим моментом є час святого великого посту. Саме цей період дається нам для  роздумів над власним життям: що маю зробити для Бога, ближнього та всього навколишнього світу, адже бережливе ставлення до довкілля є частиною самооцінки й самовираження кожної людини.

Папа Бенедикт XVI пояснював катастрофічний стан довкілля перш за все внутрішнім станом окремої людини та якістю ставлення людства до Бога. Саме спротив Божій волі та гріховність людини, на його думку, лежать в основі різноманітних суспільних проблем і є засадничими причинами руйнування природного довкілля.

Піст, у якому живемо сьогодні, є особливим, бо проходимо його в час, коли триває війна. Так багато невпевненості, розчарувань, сліз та болю. Страждає людина та все створіння довкола. Але, попри це, маємо пам’ятати про наш обов’язок – бути дбайливими управителями природних дарів Творця, раціонально й помірковано використовувати електроенергію, тепло, воду та інші речі та блага, які стали невід’ємними елементами нашого побуту.

Творець не забуває про нас і в ці найважчі хвилини нашого буття тут, на землі. Важливо, щоб людина пам’ятала про це і повсякчас зверталася до Нього по допомогу.

Не можемо дозволити собі сьогодні, у дні випробувань, уподібнитися до ворога: проклинати, нарікати, бути у відчаї, бо, як говорить святий Іван Золотоустий, «сам Христос подвигом стриманості переміг ворога і дав нам у ньому зброю поконувати його».

Отож, маємо сьогодні зовнішнього і внутрішнього ворога, якого повинні перемогти. У цій боротьбі ми не самі – Господь бажає нам допомогти, і цієї допомоги маємо постійно благати в Нього, бо чуємо зі слів сьогоднішнього апостола: «Поблагословлю тебе щедро і розмножу тебе вельми» (Євр 6, 14).

Творець опікується своїм творінням, дає все необхідне для нашого земного життя. Як прикро буває, що людина цього не зауважує! На жаль, ми не вміємо радіти багатьом речам, що є навколо нас, а багато чого сприймаємо як належне. І така наша поведінка призводить до того, що віддаляємося від Бога Творця, стаємо егоїстами, котрі вже не здатні співтворити, але й руйнуємо те, що є.

Час святого великого посту є тим пунктом навернення та усвідомлення, що багато залежить від кожного з нас і від того, що ми багато можемо зробити. Саме тому не варто втрачати час і не дозволяти дияволові переконувати нас, що нічого не вдасться або що ми є слабкими та нам це не під силу. Так ворог роду людського зупинив багатьох на шляху до добрих справ, що могли подобатися Богові та людям. Ця боротьба з темною силою триватиме впродовж всього нашого життя, і ми повинні бути до цього готові.

Пройти гідно шлях свого земного життя – це завдання кожної людини. Може виникнути запитання: «А як має виглядати гідне життя людини тут, на землі?». Відповідь нам дає Ісус прикладом свого земного життя – життя Боголюдини. Любов, милосердя, співчуття – це те, що уподібнює нас до нашого Спасителя; це саме те, чого так на сьогодні бракує  багатьом.

Наявність цих ознак у житті людини могла б зупинити зло та подолати дисгармонію, що сьогодні панують у світі, руйнують його та людину зокрема. Час посту – це можливість для кожного зупинити цю лавину зла, що суне на нас з диявольською силою. Тому свята тайна сповіді дає нам велику надію, що можемо відновити спотворений гріхом образ та подобу, дану нам Творцем всього видимого й невидимого. Не втратити цей шанс, не змарнувати часу, чинити як справжня дитина Божа – це наше завдання на час святого Великого посту в 2023 році Божому.

«Ті, що приступають до таїнства Покаяння, приймають від Божого милосердя прощення образи, яку вони Йому вчинили, а заодно примиряються з Церквою, яку поранили своїми гріхами і яка своєю любов’ю, прикладом, молитвами працює над їхнім наверненням», – зазначено в догматичній конституції «Lumen gentium». Саме через тайну Сповіді кожен християнин має виявити щирий жаль щодо своєї поведінки до створіння, яка не відповідає гідності Божого образу, покаятися, навернутися, по-іншому побачити світ у світлі Божого об‘явлення та власного покликання бути добрим та вірним Богу управителем природних дарів, через покуту змінити своє ставлення до довкілля, пізнати любов Бога-Творця  й засвідчити її у ставленні до навколишнього світу.

Справжній християнин – це людина, котра любить Бога понад усе, нічого не боїться, бо знає, що має великого Помічника – Небесного Отця, який завжди є поруч. Тому Творець завжди очікує нашої ініціативи, нашого бажання змінювати Ним створений світ на краще. Не можемо дозволити собі, щоб наше лінивство, байдужість та легковажність спричинили непоправні наслідки.

У цей нелегкий для України час кожен по-своєму повинен старатися бути її добрими дітьми. Щиро молімося, щоби прогнати ворога зі своєї душі та Батьківщини. Бо той та інший чинять велику шкоду для нас та довкілля, дарованого Творцем. Піклуймось про чистоту власної душі й шукаймо найменшої можливості, щоби не лише прикрасити цей Божий світ, посадивши дерево, розчистивши джерело чи висадивши гарні клумби біля власних осель, а щоб усім своїм життям 24/7 нести добро довкіллю, більш мудро та помірковано використовуючи даровані Творцем природні ресурси. З великою покорою та надією благаймо, щоб Господь оберігав нас та все Його творіння! Амінь.

Підготував о. Микола Пришляк, референт Бюро УГКЦ з питань екології Львівської архієпархії.

 

 

По Євангельському читанню

Мр. 40 зач.; 9, 17-31

Слава Ісусу Христу!

«Учителю, привів я до тебе сина мого, що має німого духа…»

(Мр 9, 17)

Роздумуючи над Євангелієм у четверту неділю посту, ставимо питання: «Чому Ісус зцілює німого…?» Бо Він любить, оздоровлює, щоби цей син зміг увірувати і бути вільним. Подивившись на всю історію Ісуса, бачимо, що кожний Його вчинок був сповнений любов’ю до людини, до творіння. Ісус творить, зцілює, любить, дає і сповнює людей новим сенсом у житті.

Тепер, дивлячись на цього німого сина, кого я бачу? Просту історію з Євангелія, яка не стосується мене чи, можливо, мого власного «Я». Звичайно, цей син був одержимий німим духом, тобто демоном, і, як чуємо, навіть учні не змогли зцілити його. Однак яким чином ця історія про німого стосується мене? Чи можливо, що кожен з нас може мати свого «духа німоти»? Ми скажемо: хіба таке можливе? Я розмовляю, можу висловити свою думку, мене не кидає об землю і я не дерев’янію. Подивімось на сьогоднішній світ і тенденції, які панують у ньому. Світ – це не тільки природні об’єктивно-матеріальні властивості, а передусім особливості людського практично-діяльного ставлення до себе й до умов свого існування. У Ів 15, 19 Ісус говорить: «Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ». Звідси можна зрозуміти, що діяльність Ісуса і Його учнів відрізнялася від діяльності інших людей. Що пропонує нам сьогоднішній світ? Жадібність, бажання наживи, культ споживання, де все крутиться навколо мене, моїх запитів. Як багато шкоди люди завдають сьогодні своєю діяльністю: смітять, забруднюють повітря, річки; вони одержимі духом споживацтва, задоволення власних бажань, які не дають змоги побачити потреби ближнього. Бо, власне, діяльність Ісуса була спрямована на людей, як у випадку з сином, одержимим духом німоти. Цей дух не давав можливості щось сказати у світлі Божої правди.

А скільки з-посеред нас є віруючих, котрі мовчки спостерігають за нераціональним використанням електроенергії, газу, води, тепла? Замість того щоб у цей нелегкий воєнний час, поборовши в собі «духа німоти», стати голосом сумління і прикладом для суспільства, ми не дбаємо про те, щоб зменшити тепловтрати у власних оселях, замінити лампи розжарювання на світлодіодні і такими добрими прикладами спонукати до активних дій тих людей, які ще не збагнули ціну і значення Божих дарів у нашому житті. Своїм стилем життя варто спонукати інших до бажання жити так само – жити по- Божому!

Також сьогодні поставимо собі запитання: як я ставлюся до ближнього й до Божого творіння? Можливо, я настільки одержимий власними бажаннями, що цей «дух німоти» не дає змоги побачити мого ближнього? Я живу, я спостерігаю, як нищиться Боже творіння, і мовчу, бо маю власну одержимість, власного демона, який не дає мені можливості говорити.

Папа Венедикт XVI наголошує, що безвідповідальне використання створіння починається саме там, де Бога відсувають на задній план. «Якщо втрачаються відносини між людськими істотами та Творцем, тоді все, що існує, зводиться до предмету егоїстичного володіння, людина стає «останньою інстанцією», і мета життя зводиться до пожадливого прагнення щодо володіння якомога більшим майном» (Катехиза 26.08.2009). Я маю бути відповідальним в управлінні землею, у служінні ближньому. В апостольському листі Verbum Domini про Слово Боже в житті та місії Церкви Папа Венедикт XVI пише про відповідальність за створіння та про потребу нового виховання для розпізнання справжньої краси.

Саме таке нове виховання здатний дати нам Ісус. Тільки через Нього, Його приклад і Його любов я здатний переосмислити себе, здатний позбутися духа німоти і не мовчати! Бо Ісус – це той, хто не тільки позбавляє нас одержимості, а сповнює любов’ю до ближнього і до Божого творіння. Якщо Божа любов у мені, то Вона не може мовчати!

Підготував о. Андрій Кадлубіцький, референт Бюро УГКЦ з питань екології Чернівецької єпархії.

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.

Джерело