Цього дня ми згадуємо понад 200 000 кримських татар, яких примусово вивезли з Криму в 1944 році. Для багатьох із них заслання обернулося поневірянням, голодом і врешті-решт смертю.

Головна хвиля депортації відбулася 18-20 травня 1944 року. Тривала Друга світова війна. 13 травня 1944 року армія нацистської Німеччини відступила з Криму, й півострів перейшов під контроль радянської влади. За наказом з Москви розпочалася спецоперація військ НКВД з метою звільнення Кримського півострова від корінного населення.

Спецоперація, у якій було залучено 32 тисячі співробітників НКВД, розпочалася о 3-тій годині ночі. Депортованим (а це були переважно жінки, діти, люди похилого віку, оскільки усе доросле чоловіче населення воювало) давалося на збори від кількох хвилин до пів години, після чого їх звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, а звідти переповненими, наглухо закритими ешелонами відправляли на «спецпоселення» на схід – в Узбекистан, Казахстан, Таджикистан. Дорога тривала до трьох тижнів. Багато депортованих від голоду та хвороб померли в дорозі.

Формальною підставою примусового вивезення стало звинувачення обвинувачення кримських татар у державній зраді та співпраці з нацистами, що не відповідало дійсності – понад 17 тисяч кримських татар служили в Червоної армії з перших днів війни. Третину учасників партизанського руху, що розгорнувся на півострові, також складали кримські татари.

Нелюдський акт депортації призвів до незліченних жертв. Протягом кількох днів цілий народ було позбавлено Батьківщини. Під час каральних операцій на півострові знищено культурні та історичні пам’ятки, змінено історичні назви місцевостей, заселено вихідців ізросіїта інших республік. Російська окупація призвела до великого занепаду культурного життя на півострові, знищено багато історичних та архівних документів.

Окремою трагічною сторінкою цієї спецоперації стала доля жителів кількох кримськотатарських сіл на Арабатській стрілці – про них просто забули, а коли згадали, то просто вивезли на баржі в море і потопили. Також у 1944-му з Криму було депортовано понад 40 тисяч болгар, вірмен, греків, турків і ромів.

Більшість вивезених потрапили до Узбекистану і в сусідні з ним райони Казахстану й Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях, які швидше нагадували трудові табори. Депортованих використовували як дешеву робочу силу. За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% всіх депортованих.

Протягом 12 років кримські татари мали статус «спецпереселенців», що накладав багато обмежень. Їм було заборонено перетинати кордон поселення без письмової згоди спецкомендатури, а тих, хто відвідував родичів у сусідньому селищі, засуджували до 25 років. Режим спецпоселень для кримських татар діяв до епохи хрущовської десталінізації – другої половини 1950-х. Тоді радянський уряд пом’якшив для них умови життя, але не зняв обвинувачення в державній зраді. Діти переселенців могли отримати освіту російською або узбецькою мовою, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою.

Радянський тоталітарний режим прагнув знищити всі сліди присутності кримських татар ‒ понад 40 років у переписах населення СРСР згадки про кримських татар були заборонені. З Великої радянської енциклопедії вилучили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вписувати в паспорт. Заборона кримським татарам повертатися до Криму діяла до 1989 року. Лише після розпаду Радянського Союзу кримські татари почали повертатися додому – до рідного Криму.

Із2015 року українська держава визнає депортацію 1944 року геноцидом кримськотатарського народу.

Сьогодні кримськотатарський народ знову не може почуватися вдома на своїй рідній землі. З початком окупації росією Кримського півострова у 2014 році історія повторюється. Тисячі кримських татар змушені були знову покинути рідні домівки. Всі ці роки російська окупаційна влада кидає за грати, катує, проводить репресивну політику залякування, безслідного зникнення кримських татар, порушення громадянських, політичних і культурних прав.

Нині, в час повномасштабної війни росії проти України, виникають нові виклики. Це стосується і окупованих територій у Херсонській та Запорізькій областях, куди після початку тимчасової окупації Криму переселилися багато кримських татар. Біль кримськотатарського народу – наш спільний біль. Ми ніколи не забудемо і не пробачимо злочини радянського режиму. Мріємо, що історичну справедливість буде відновлено, що Україна буде вільною і киримли будуть повноправно господарювати на своїй історичній території. Віримо – жахливі воєнні злочини, вчинені в нашій країні терористичними військами російської федерації, матимуть покарання. Україна має величезний запит на справедливе правосуддя.

Джерело