Отець Севастіян Зубрицький – театрал, вояк УГА, священник, в’язень, підпільний душпастир
У дні важкої та кривавої війни з російським агресором не раз дивуєшся відвазі та відданості українців, готових віддати життя за незалежність України, загальнолюдські й демократичні цінності та особисті свободи. Безумовно, ці якості не з’явилися воднораз, а були сформовані попередніми поколіннями українського народу. Зокрема, греко-католицькі священники, які пережили важкі випробовування, переслідування та репресії з боку тоталітарного режиму у XX столітті, стали для сучасників моральними авторитетами та добрими вихователями. Таким душпастирем був і отець Севастіян Зубрицький – актор, парафіяльний священник, в’язень сталінських таборів і представник Катакомбної Церкви.
Дитинство і театральна юність у Тернополі
Майбутній священник народився 30 грудня 1896 року в містечку Бяла Краківського воєводства (тепер містечко Бєльсько-Бяла Сілезького воєводства Польщі) в родині податкового чиновника Антона Зубрицького та Анни з Крохмальницьих. По батьківській лінії Севастіян був правнуком відомого галицького історика, архівіста, громадського діяча та представника русофільського табору Дениса Зубрицького (1777 – 1862 рр.). Також Зубрицькі належали до шляхетської родини герба Венява. Батько матері був народним учителем на Тернопільщині. При хрещенні отримав подвійне ім’я Севастіян-Людомил, про що свідчить відповідний запис у метричній книзі греко-католицької парафії Святого Норберта в Кракові. Хоча саму Святу тайну Севастіян отримав у Бялій від римо-католицького священника.
Незабаром сім’я Зубрицьких переїхала до Тернополя. Саме там Севастіян закінчив початкову народну школу і навчався в гімназії імені Франца-Йосифа з польською мовою викладання. Проте спокійно завершити навчання через Першу світову війну йому не вдалося. Останній рік гімназії він закінчив екстерном і 8 грудня 1917 року склав іспит зрілості. Відтак вступив до греко-католицької духовної семінарії у Львові, проте через військові та політичні зміни в краю продовжити богословські студії не зміг. Треба сказати, що ще гімназистом Севастіян брав активну участь в громадському житті Тернополя. Був одним із організаторів та актором професійного театру «Тернопільські театральні вечори». Мав нагоду співпрацювати з відомим українським актором, режисером та засновником театру «Березіль» Лесем Курбасом. У Тернополі Зубрицький також познайомився з іншими яскравими представниками галицької театральної еліти, такими як Микола Бенцаль – актор, режисер, а згодом директор театру імені Івана Тобілевича, Філомена Лопатинська – акторка та оперна співачка, та іншими.
До слова, театр розпочав діяльність в умовах російської окупації та жорстких заборон на все українське. Проте Курбасу і однодумцям таки вдалося пропагувати український театр. Однією з перших вистав, поставлених у «Тернопільських театральних вечорах», була п’єса «Наталка Полтавка», у якій Зубрицький зіграв роль Возного. Восени 1918 року Севастіян брав активну участь у підготовці проголошення ЗУНР у Тернополі. Саме йому випала честь 1 листопада 1918 року підняти синьо-жовтий прапор на міській ратуші цього українського міста. Зі спогадів священника, якими він ділився в родинному колі, ця подія стала незабутнім моментом, якій він надавав великого символізму і трактував як «завершення тисячолітньої епохи наших надій і мрій».
Із шести братів та сестер вижили двоє
…
Повністю матеріал читайте в паперовій або електронній версії журналу