Перший «бойовий» виїзд для Романа відбувся на початку березня, коли лисичанський магазин «Городок» потрапив під обстріл, а його група ліквідовувала наслідки події.
«Звісно я не експерт з балістики та зі зброї, та тільки сліпий не побачив би дірку у даху, яку пробив ворожий снаряд і проламав два поверхи та зупинився у підвалі будівлі», – згадує він.

З того часу обстріли супроводжували лисичанських вогнеборців на кожному кроці. Так одного разу під час виїзду на виклик до будинку, де зайнявся дах від обстрілу, над бригадою вогнеборців просвистіли ракети у напрямку місцевої шахти.
Пожежна частина Романа була місцем евакуації жителів Лисичанська. Для них бійці готували гарячу їжу та напої. Інколи доводилось залишати людей у себе, якщо евакуаційні автомобілі були повністю заповнені.
Після того, як росіяни розбомбили насосні станції–вода у місті зникла. Тому Роман разом з напарниками розвозив технічну воду для лисичан. За його спогадами, вони розвозили воду по центру міста.
В один з таких днів, прийшло оповіщення про пожежу в білогорівській школі. Пожежна бригада якраз звільнилась від розвозу води та вирушила на місце події.

«Коли ми приїхали, ми потрапили у дуже складне становище: за кілометр від пожежі протікав Сіверський Донець, по інший берег якого у «зельонці» розташовувалися мінометні та артилерійські розрахунки росіян. Ми розмотували пожежні рукави і починали гасити полум’я та розбирали завали у момент тиші, а потім збирали все назад та лягали в укриття під час обстрілів», – розповідає він.

Це відбувалось неодноразово і це вибивало із сил вогнеборців. Втім їх терпіння, витримка та професіоналізм допомогли врятувати з-під завалів не одне життя цивільних.

За словами Романа, він готовий у будь-який момент виконати наказ на повернення до Луганщини і продовження несення служби вдома.