НАСПРАВДІ, ці покарання свідчать про справжній стан справ у «могутній росії» набагато більше, ніж щохвилинні пропагандистські заклинання про її велич. Величні – нікого і нічого не бояться.

А про те, що усі потуги окупантів заборонити українські пісні марні, свідчить той факт, що кримська молодь почала частіше виконувати пісні українських авторів, в яких відкрито говориться про розв’язану росією війну в Україні. Вже і під час офіційних заходів.

Так, на концерті до Дня молоді, що відбувся 30 червня цього року в селищі Чорноморське окупованого Криму, його учасники виконали пісні «Люди» Андрія Хливнюка («Бумбокс»), «Спи собі сама» Андрія Кузьменка (Кузьма Скрябін) та «Обійми» Святослава Вакарчука («Океан Ельзи»).

Деяким виконавцям по 18 – 19 років, а отже під час загарбання Криму їм було трохи більше ніж 10. Це свідчить, що вони не тільки не забули українську мову, а й продовжують співати на ній.

На відеозаписах концертів до Дня молоді в Чорноморському за останні три роки українські пісні не звучали. Їх поява цьогоріч може свідчити, що проукраїнські настрої серед жителів Криму зросли на тлі масштабного вторгнення росії. 

І жодні Аксьонов чи Симоньян, яка так любить співати українських пісень, вже нічого з цими настроями не вдіють.

У «другий армії світу» зростає кількість «п’ятисотих»

ГУР МО України на підставі аудіоперехоплень регулярно повідомляє про низький моральний дух окупантів, готовність їх до дезертирства та взагалі небажання їхати в Україну «звільняти її від нацистів».

14 вересня стало відомо, що в частинах і з’єднаннях, які перебувають на території рф, скасовують заплановані відправки особового складу в Україну. Причина – масова відмова від участі в бойових діях. Військовослужбовців 5-ї окремої танкової бригади (Улан-Уде), які пишуть рапорти про відмову брати участь в бойових діях в Україні, звільняють зі служби без нарахування пільг (вислуга років, статус ветерана тощо).

НАСПРАВДІ, проблема з комплектуванням «другої армії світу» вже настільки глибока, що її відкрито визнають і самі пропагандисти. Захар Прилєпін пише, що «всі ці півроку ми знали про це, але мовчали, щоб нікого не засмучувати».

Колаборант, командир бандугрупування «Восток» Олександр Ходаковський в ефірі телеканалу Соловйов Live каже: «Ми говоримо про двохсотих і трьохсотих, але іноді доводиться говорити про п’ятисотих, так званих обос***ся».

Все це відбувається на тлі розмов про загальну мобілізацію, яку в росії розглядають як останню панацею від остаточної поразки.

Завдання виглядає наступним чином. 

Дано:

• понад 53 тисячі загиблих в Україні, велика кількість поранених і тих самих «п’ятисотих»;
• небажання військових воювати в Україні, а також добровольців з «нацбатів», навіть за величезні за російськими мірками гроші;
• «демілітаризація» великої кількості озброєння та військової техніки (за підрахунками Forbes на $670 млн), яку рашисти втратили під час контрнаступу на Харківщині лише протягом 6 – 11 вересня;
• тисячі деокупованих за цей же час квадратних кілометрів, які росіяни перед тим «визволяли» протягом півроку;
• принизливе для загарбників фото президента України Зеленського 14 вересня у звільненому Ізюмі, яке супроводжувалося «воєнкорівським» воланням «де наша високоточна зброя, ось же центр прийняття рішень, поруч з нами!»

Варіант рішення: лише один. У пропагандистському виконанні він звучить просто: «росія або смерть». Поки що пропонується останнє. Під це навіть підверстано патріотично-математичне обґрунтування: «що вище у росіян втрати, тим більше їх бажання стояти на смерть».

Здається, що з таким обґрунтуванням кількість «п’ятисотих», які не хочуть гинути «За Родину и за Путина с Кабаевой» буде й надалі зростати у непатріотично-математичній прогресії.

Путін в очікуванні свого «генерала Венка»

Все, що нині відбувається у Кремлі, потроху починає нагадувати останні дні Третього райху, коли Гітлер у своєму бункері як манну небесну очікував на армію генерала Венка, яка мала би прийти і звільнити Берлін.

Тільки зараз у ролі «Венка» виступають два самотужки вигадані міфи.

Перший: В Україні постійно йде мобілізація, людей хапають прямо на вулиці і посилають непідготовленими на забій. Тому боятися їх не варто.

Другий: Зараз у Євросоюзі люди вже виходять на акції протесту на тлі жахливого зростання цін на продукти, товари і комунальні послуги, а попереду зима та ще більше зростання цін і відповідно протестів.

НАСПРАВДІ, давно відомо: якщо довго повторювати свої ж вигадані міфи – сам в них мимоволі повіриш. В особливо важких клінічних випадках (як з Кремлем) – стаєш їх заручником.

Але цікаво, що ці банальні, по великому рахунку, тези, що мали б працювати на улюблений слоган «воєнкорів» «Працюємо, браття!», який віднедавна підсилився уточненням «Підмога вже поруч!», поступово перетворилися на очікування головного жаху Кремля. Ім’я якому «Майдан».

Улюблений наратив останніх місяців «Захід хоче будь-якими способами перемогти росію в Україні» отримав і кінцеву мету цієї перемоги – «Майдан буде у Москві. Те, що не вдалося Навальному, вдасться українцям і Заходу».

Таким чином, жупел «наколотих апельсинів», яким з телевізора лякали російських обивателів протягом останніх 18 років – «Хочете як в Україні?» у свідомості пропагандистів поступово перетворюється на реальність. Хто б міг про це подумати ще, наприклад, 18 днів тому?

Москву готуватимуть на китайській політичній кухні

Є у путіна і зовнішній «генерал Венк». Його звуть Сі Цзіньпін. Вони мають зустрітися 15-16 вересня у Самарканді в рамках саміту лідерів країн ШОС (Шанхайської організації співробітництва).

Через закриття «вікна в Європу» путін намагається відкрити хвіртку у східному напрямку. Головна роль там належить Китаю, якого росія вважає своїм стратегічним партнером. Для цього Кремль зробив все:

• знизив до ринкової непристойності ціну для КНР на газ та нафту (за оцінками Мінфіну РФ, у серпні федеральний бюджет отримав найнижчий рівень нафтогазових доходів із червня 2021 року);
• перевів оплату за енергоносії в юані і вкладав у них же власні золотовалютні резерви (про це нижче);
• навіть, проводив якесь фейкове опитування, згідно з яким велика кількість батьків російських першокласників нібито бажають, щоб їхні діти вивчали замість англійської мови китайську. Все даремно.

Перший ляпас путіну лідер Китаю відвісив ще навіть не зустрівшись з ним. Свій перший офіційний візит з кінця січня 2020 року (коли КНР через пандемію наглухо закрила свої кордони), він здійснив не в росію (куди його вже давно кликали), а у Казахстан, звідки має переїхати до Узбекистану, де й зустрінеться з путіним. В числі інших.

Водночас візит Сі до Казахстану – це прагнення показати, що Пекін поважає суверенітет його та інших держав Центральної Азії (14 вересня чергову перестрілку між собою влаштували ще дві країни ОДКБ – Киргизстан і Таджикистан), які з тривогою спостерігають за тим, як чоловік Симоньян на прізвище Кеосаян замість допомоги Вірменії, прямо натякає на те, що Казахстан може стати «наступною Україною».

14 вересня Сі Цзіньпін запевнив: «Як би не змінювалася міжнародна кон’юнктура, ми й надалі рішуче підтримуватимемо Казахстан у захисті незалежності, суверенітету і територіальної цілісності та категорично виступатимемо проти втручання будь-яких сил у його внутрішні справи».

З огляду на те, що президент Казахстану Токаєв на економічному форумі ПМЕФ у Санкт-Петербурзі відмовився визнавати державами створені росією «ЛНР» та «ДНР», важко уявити, що КНР буде підтримувати війну росії вже навіть не за легітимізацію їх, а просто за утримання.

Але путін, а з ним й інші російські чиновники, які розповідають про «колективний Захід, який загнав себе в пастку санкцій і опинився без перспектив розвитку. І тому наш розворот на Схід вже відбувся», живуть у своїй реальності.

15-16 вересня буде багато повідомлень про те, що «путін і Сі обговорили широкий спектр питань» серед яких російські ЗМІ обов’язково притягнуть за вуха якусь підтримку Китаєм дій росії.

НАСПРАВДІ, ця підтримка виглядає наступним чином. Наприклад, вклавши 17% власних золотовалютних резервів (ЗВР) у юань, Москва визнала, що вивести їх просто так неможливо. Продаж юанів, в які на 1 січня було вкладено понад 100 мільярдів доларів із золотовалютних резервів рф, потребує окремої угоди з Китаєм.Тобто вони також фактично заморожені. 

До того ж, під час їх «заморозки», сталися неприємні речі і для самого юаню. З початку війни в Україні він подешевшав на 7%. І це вже відрізало $7 млрд (у перерахунку) від російських ЗВР у Китаї через курсову різницю

Стратегічний план рф передбачає, що саме Китай має стати джерелом всього втраченого через західні санкції: технологій, обладнання та споживчих товарів. Але в реальності росія експортує до Китаю більше, а обсяг імпорту з нього зростає ледь-ледь. 

Китай поводить себе обережно через страх потрапити під вторинні санкції і не хоче ризикувати економічними відносинами з США та Західною Європою заради маленького російського ринку для своїх товарів.

Так, із часом торгівля рф газом дійсно може розвернутися в сторону Китаю, але у найближчі кілька років Москва не зможе цього зробити. На будівництво нового трубопроводу (про який, скоріш за все й будуть домовлятися путін і Сі) піде до 15 років.

Отже: «розворот на схід» відбувається вимушено і абсолютно не залишає Москві простору для маневру. Там, де ще кілька років тому вона могла балансувати між різними партнерами та шукати оптимальну для себе конфігурацію, тепер залишився лише Китай і надія на його добру волю.І Сі Цзіньпін добре розуміє, що нинішня судомна політика кремлівської «кульгавої качки» не може давати якихось інших результатів крім поганих і вкрай поганих. Тому готуватиме цю «качку по-пекінськи» за всіма канонами високої політичної кухні Піднебесної.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело