1 листопада 1944 року Львів був у жалобі. Звістка про смерть митрополита Андрея Шептицького, який понад 40 років очолював Греко-католицьку церкву, приголомшила не лише духовенство, а й містян. Попри те, що тривала війна, а Львів більше трьох місяців перебував під радянською окупацією, тисячі людей з Галичини — різних національностей і віри — не побоялись віддати останню шану митрополиту. Упродовж п’яти днів до собору Святого Юра тягнулася вервиця людей, щоб провести в останню путь Андрея Шептицького, якого ще за життя називали святим.

17 жовтня 1944-го митрополит Андрей Шептицький востаннє відправив богослужіння, більше з ліжка не піднявся. 1 листопада близько 13:30 у митрополичих палатах Святоюрського комплексу Шептицький відійшов у вічність на 79 році життя.

Про трагічну звістку брат митрополита отець Климентій сповістив у листі до ще одного їхнього брата — Станіслава Шептицького, генерал-поручника Війська Польського: “Важко захворів біля 18 жовтня. Сама смерть наступила з приводу паралічу нервових центрів мозку — ніщо вже не міг їсти, а останні дні і не мав свідомості. Після життя праці пішов по нагороду. Уявляю собі, як Його там вітали наші — і Мама, і Папа, і Іза, і Леось з Інкою, і Єндрусь, і Мариня. Але важко тим, що лишилися на землі. Обнімаю і цілую всім серцем. Вже з нашої громадки тільки нас двох лишилося!”.

Того ж дня у каплиці митрополичих палат панахиду відправили архієреї — Йосиф Сліпий, Миколай Чарнецький і Микита Будка. А 2 листопада тіло покійного перенесли у Святоюрський собор.

Фото: надав Музей митрополита Андрея Шептицького

Як не дивно, радянська влада, яка наприкінці липня 1944-го окупувала місто, не заборонила проведення похоронної процесії. Найімовірніше тому, що “визволителі” побоювалися масових бунтів у Галичині — митрополит був авторитетною особою, пояснила “Локальній історії” Ліліана Гентош, історикиня та дослідниця життя і служіння Андрея Шептицького.

“СРСР був у стані війни з Німеччиною, а його союзниками були США і Великобританія. Одна з умов ленд-лізу, який отримував Радянський Союз, — забезпечення свободи совісті. Завдяки цьому до функціонування повернулася Російська православна церква. Тож під час війни жорстких переслідувань Церкви, зокрема й греко-католицької, не було”.

Втім радянські спецслужби скористалися похороном у своїх цілях.

“Маршрут та організацію похоронної процесії узгодили з радянською владою. Органи безпеки у ці дні збирали інформацію про те, як місцеве населення реагувало на смерть Шептицького і його похорон, які були висловлювання серед людей, особливо серед інтелігенції”, — розповіла дослідниця.

5 листопада о 8 годині ранку розпочалось Богослужіння у соборі. Потім жалобна процесія з домовиною пройшла вулицями Львова. В останній день похорону Андрея Шептицького взяли участь сім єпископів, близько 200 священників, 100 монахів та монахинь, понад п’ять тисяч людей. Із родичів митрополита на процесії був присутній лише його брат Климентій Шептицький.

“Через усі дні нарід громадно горнеться до храму, щоб помолитись при мощах. В перші порі дня в церкві є повно людей, мимо того, що на дворі нема доброї погоди, бо час від часу перепадають дощі”, — йдеться у “Літописі монастиря священномученика Йосафата Студійського уставу у Львові”.

Домовину з тілом митрополита помістили у крипті собору Святого Юра. Вся площа була заповнена людьми. Похорон тривав до 18-ї години, коли у місті починалася комендантська година.

Ще за життя митрополита називали “Святець зі Святоюрської гори” Труну Шептицького встелили листами людей із проханням заступництва, розповів директор Музею митрополита Андрея Шептицького отець Севастіян. 

“Коли митрополит помер, то монахи-студити, які прислуговували біля Шептицького, зберегли його постільну білизну. Коли я вступив до монастиря 1978 року, відвідував старших монахів, вони мені показали цю постіль. Я запитав:  “Для чого ви це зберігаєте?”. Мені відповіли: “Бо він був святим”. Навіть зберегли ноші з лляного полотна, які підкладали під митрополита, коли шестеро монахів його підіймали, аби перестелити ліжко.  Крім цього, брат Єфрем Михайлюк відрізав жмут волосся з бороди митрополита Андрея, коли він помер. Духовні особи, які знали митрополита намагалися зберегти кожну його річ”.

Фото: надав Музей митрополита Андрея Шептицького

12 листопада митрополичий престол посів Йосиф Сліпий, як і заповідав митрополит. Невдовзі після смерти Андрея Шептицького радянська влада взялася за ліквідацію УГКЦ.  Про це Климентій Шептицький писав до брата Станіслава у листі: “Тепер тяжкі часи для нас наступили, цілий греко-католицький єпископат вже як місяць ув’язнений — тиск, щоб переходити на православ’я. Богу дякувати, духовенство у моральній своїй цілості стоїть сильно при вірі і не сходить на манівці мимо ув’язнень, погроз. Тяжкі часи прийшли, але Господь добрий і не залишить нас у біді. Я ще мешкаю у Святому Юрі, у давній моїй кімнаті, але невідомо, як довго це потриває і що принесе завтрашній день. Чи ще колись побачимось на цій землі? Може, вже ні, але на цій землі життя не кінчається”.

Дарія Денис
журналістка

Джерело публікації: localhistory.org.ua

Джерело