Російська влада всерйоз взялася за ідеологічну обробку дітей «патріотичною пропагандою», щоб забезпечити їхню лояльність у дорослому віці. Водночас психологи зазначають, що в російській культурі і так занадто багато установок, завдяки яким на війну вирушають навіть ті люди, які не хотіли робити такий вибір, пише  Jamestown Foundation.

2022-23 навчальний рік ознаменувався у російських школах низкою нововведень. По-перше, відтепер навчальний тиждень починається з підйому прапора та співу гімну. Крім цього, у понеділок класні керівники зобов’язані проводити так звані «розмови про важливе». Автори програми не приховують, що учням розповідатимуть серед іншого і «про спеціальну військову операцію як про вияв справжнього патріотизму». У матеріалах відображаються  багаторазово озвучені пропагандою цілі так званої СВО (так у Росії називають повномасштабне військове вторгнення в Україну –  КР), а також наголошується на тому, що «по-справжньому патріотично налаштовані люди готові захищати свою Батьківщину зі зброєю в руках».

Це не вперше, коли російська влада планує втягнути дітей у розв’язану нею війну. Наприкінці літа депутатка російської Держдуми, раніше ув’язнена у США за діяльність як іноземний агент без реєстрації  Марія Бутіна  запропонувала «розглядати всю шкільну освіту через призму спеціальної військової операції» і навчати школярів «профайлингу»  з метою пошуку терористів.

Марія Бутіна

Російські пропагандисти визнають, що спроби раціонально пояснити дітям необхідність війни навряд чи увінчаються успіхом

Втім, російські пропагандисти самі визнають, що спроби раціонально пояснити дітям необхідність війни навряд чи увінчаються успіхом. Так, за словами колишнього шпигуна  Андрія Безрукова, почуття патріотизму необхідно  сформувати до семи років  на несвідомій основі, щоб потім його не могли похитнути жодні логічні аргументи.

При цьому психологи зазначають, що у пересічних росіян і без кремлівської версії патріотизму існує низка несвідомих установок, які роблять їх вразливими до пропаганди. Справді, з одного боку, статистика показує, що протягом двох тижнів після оголошення мобілізації  Росію залишили  приблизно 700 000 осіб. З іншого боку, на війну погоджуються йти навіть ті, хто раніше вирізнявся дисидентськими поглядами або, як мінімум, мав обґрунтовані претензії до російської влади.

Люди та автомобілі на дорозі у бік КПП «Верхній Ларс» на російсько-грузинському кордоні після оголошеної мобілізації

Наприклад, про своє бажання вирушити добровольцем на фронт заявив син трагічно загиблої нижегородської журналістки  Ірини Славіної  В’ячеслав Мурахтаєв. Опозиційна журналістка Ірина Славіна, яка роками зазнавала цькування з боку силовиків, здійснила самоспалення у жовтні 2020 року, звинувативши у своїй смерті «Російську Федерацію». Після цього її син разом зі своєю сестрою  вийшли на одиночний пікет  у центр міста з плакатом «Поки моя мама горіла живцем, ви мовчали».

Проте через два роки після смерті матері  В’ячеслав  заявив, що, попри свою незгоду з політикою  Володимира Путіна, усвідомлено вирішив  прийти добровольцем  у військкомат, оскільки вважає за потрібне воювати за праве діло. Покірно вирушив на війну й інший постраждалий від путінського режиму – актор  Павло Устінов, раніше засуджений за участь у протестних мітингах 2019 року в Москві. Устінова засудили до 3,5 років позбавлення волі, але після широкої громадської кампанії на його захист вирок замінили на 1 рік умовно. Отримавши повістку,  Устінов повідомив, що готовий вирушити на фронт, оскільки «іншого виходу бути не може», і, « якщо війна прийде у нашого дому, буде пізно».

Павло Устінов, актор

Дослідники пропаганди зазначають, що в російської історії та культурі є передумови для того, щоб піддатися «військовому психозу». Зокрема, політолог, аналітик російської пропаганди  Володимир Пастухов  вважає, що російська культура є сприятливою для «вірусів» культу грубої сили, оскільки в історії країни є безліч періодів, пов’язаних  із розгулом насильства.  До речі, ще 4 роки тому дослідники зазначали, що ставка держави на «традиційні цінності»  провокує культ насильства  та агресію у суспільстві.

Колишній політв’язень  Михайло Ходорковський  додає, що переважна частина російського суспільства є інфантильною, і звикла довіряти свою долю правителю. Справді, дослідження, проведене Вищою школою економіки у 2017 році, показало, що більшість російських громадян сподіваються лише на державу. 80% росіян вважають, що держава повинна встановлювати ціни на продукти харчування. 66% готові довірити медицину тільки державі, а більше 50% довіряють їй і безліч інших функцій,  які безпосередньо стосуються інтересів громадян.

Михайло Ходорковський

Провладні експерти прямо заявляють, що запорукою перемоги є жертовність російського народу та його звичка сакралізувати боротьбу

Для російської культури дійсно характерна підвищена роль держави і культ жертовності заради країни, який активно використовується пропагандою. Провладні експерти прямо заявляють, що запорукою перемоги є жертовність російського народу та його звичка  сакралізувати боротьбу. Додамо, що культ самопожертви, який насаджується протягом життя багатьох поколінь, породжує феномен «заборони на щастя», за якого люди не дозволяють собі нормального життя, поки не виконають те, що вважають своїм громадянським обов’язком. У такий спосіб виникає психологічна залежність людини від виконання вимог держави. Пропаганда ж намагається максимально грати на цьому підвищеному почутті обов’язку, переконуючи населення, що  у разі поразки Росію гарантовано буде знищено, і тому вона не має іншого виходу, крім військової перемоги.

Що ж до інфантилізму, він викликаний і цілком об’єктивними обставинами. У країні, де панує безправ’я, і ​​не працюють такі механізми захисту, як поліція, преса чи суди, люди розуміють, наскільки їхнє життя залежить від держави чи інших авторитетів, здатних їх захистити. Психологи, які працюють із людьми, що потрапили під мобілізацію, зазначають, що на війну йдуть навіть ті, хто не хотів воювати, оскільки вони «виховувалися в культурі патерналіста». За їхніми словами, на кожному етапі мобілізованим просто  складно не послухатися наказу  авторитетних осіб та громадської думки.

Втім, залишається сподіватися на те, що в російській культурі, крім звички покладатися на державу і підкорятися її наказам, існує також традиція опору та партизанської боротьби, і рано чи пізно цей історичний архетип також знайде прояв у сучасності.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Статтю передруковано з дозволу  Jamestown Foundation

Джерело