Поминальну молитву очолив владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицька єпархія УГКЦ у співсужінні з владикою Василем Тучапцем, Екзархом Харківським та священниками дрогобицького деканату. У своєму слові Владика Ярослав звернувся до всіх присутніх: 

“Дорога, скорботна Дрогобицька громадо. Сьогодні, в цей скорботний день, у 90-ту річницю геноциду і голодоморів над нашим народом, під небесним склепінням, збирається свідомий патріотичний український народ, щоб молитовно єднатись і поминати невинно убієнних голодоморами 21-23-х років, 46-47-х років, але найбільше 32 і 33 років минулого століття.

Голодомор… Скільки страждань у цьому слові. Живучи сучасним життям, нам подекуди важко повною мірою осягнути глибину трагедії, яку пережили наші співвітчизники у минулому столітті, зрозуміти весь масштаб дії зла і злочинів проти людяності: коли розстрілювали за п’ять колосків, виганяли на смерть запухлих від голоду дітей, забирали у людей останнє, доводили їх до відчаю, смерті, коли країну, яка здавна славиться своєю родючою землею і працьовитим народом, перетворили на гетто безвинних жертв штучного голоду. Скільки ж треба мати у собі ненависті і зла, щоб спланувати такий страшний геноцид народу.
Метою організаторів геноциду було не тільки знищити мільйони українців. Більшовицький режим прагнув викорінити з душ нашого народу християнську свідомість, змусити зректися віри, мови, національної ідентичності, жертовної любови до ближнього та Батьківщини, посіяти страх. Українців намагалися поставити в умови, коли, аби вижити, вони мали б доносити на сусіда, вислужуватися перед окупантом – ось що принесло Україні поневолення большевицькою режимом, що почався понад 100 років тому. Їхня зброя – національний розбрат, зневіра, нехтування історичним досвідом, втрата релігійних цінностей.

Коли сьогодні ми слухаємо свідоцтва, які подають науковці, історики, археологи, представники музею Голодомору, то слухаючи цих свідків, гортаючи цю книгу буття дуже гіркої історії, ми черговий раз пересвідчуємося про героїзму нашого народу. Вони вмирали захищаючи свою націю і свою родючу землю. І коли роздумувати, що не раз потрібно було, щоб зберегти життя немовлят, окупант забирав дорогоцінності щоб залишити декілька грам борошна для дітей, а другий більшовик-нелюд через декілька хвилин входив до хати і з ліжечка з під немовлятка відбирав цей харч життя. Продовольство завжди було зброєю у руках нелюдських режимів. Сьогоднішня московія продовжує шлях свого тоталітарного попередника, бо вірить, що голод і страх, темрява й холод можуть зламати відважний народ України. Здійснюючи воєнні злочини, вбиваючи людей, які стоять у черзі за хлібом – усе це спрямовано на придушення спротиву безстрашного народу.

Наші співвітчизники, протистоячи окупантам, залишили нам послання: вони боролися і вмирали за нашу добу, вони не здавалися, тому кат комуно-більшовизму чинив геноцид, бо вони чинили опір, опір як нація і держава, опір всьому цьому, що ворог хотів здійснити над нашим народом.
Тому сьогодні ми просимо нашого Господа, щоби Він прийняв їхні душі, ті висохлі з голоду запалі обличчя і накормив їх вічною славою. А їхнє послання до нас – щоб ми чували, бо сьогодні той самий тільки перейменований ворог московії, з ідеологією рашизму вже дев’ятий місяців як на нашій землі розв’язав божевільну війна. По наших містах лунає зловісний гуркіт вибухів і тривожний звук сирен. Наші міста безжалісно обстрілюють гради ракет які несуть біль, смерть, голод, спрагу і холод. Однак попри величезну трагедію, яку зараз переживаємо, наш народ не занепадає духом і не впадає у розпач. Світ відкрив для себе сміливий і сильний народ, народ, що страждає, молиться і бореться, чинить опір рашистські жорстокій війні московії, українці добре знають, за що вони борються – вони захищають майбутнє своєї країни та своїх нащадків.

Тож молімося за наших захисників, за волонтерів, за всіх хто солідарний з нами, хто боронить нашу країну від рашизму, щоб Божа любов усіх нас кріпила, щоб наша надія не маліла, а наша віра в перемогу принесла свої плоди. Бо як каже святий Йоан Богослов: «І ось та перемога, яка перемогла світ: віра наша» (пор. 1Йо. 5,4).

Рівно ж нехай ця пам’ять, яку ми сьогодні віддаємо невинно-убієнним найжорстокішою смертю – голодомором, затривожить і закличе до чуйності і єдності наш народ. Нехай їхня молитва, як жертва, буде приємна Богові з престолу українських чорноземів. Нехай наша свідомість очиститься від лукавства, користолюбства, зрадництва духовних і національних цінностей, щоб ми достойно несли своє служіння Богові, Церкві і своєму народові”.

ФОТОРЕПОРТАЖ

Автор світлин Сніжана ЩУР

 

Джерело