НАСПРАВДІ, це вчергове підкреслює бажання Путіна отримати хоча б якусь підтримку в війні з Україною, бодай на пострадянському, просторі. Але нічого не виходить. У кращому випадку республіки  займають нейтральну позицію. У гіршому – дотримуються західних санкцій, які вже введені і проти Білорусі. Адже всі розуміють, до чого може призвести підтримка агресора.

Центр стратегічних комунікацій регулярно розповідає про наслідки, які відчуває на собі російська економіка через санкції. А як почувається економіка білоруська?

• Іноземні інвестиції в її економіку торік впали на 20% – до $7 млрд.
• Загальні втрати економіки РБ через санкції становлять близько $16-18 млрд на рік.
• Розширені санкції торкаються до 70% її експорту до ЄС і коштують Білорусі 6–8% ВВП.

І це при тому, що вона через узурпаторський і репресивний режим Лукашенка вже давно сидить під санкціями та навіть якось адаптувалася. Санкційний тиск посилився після того, як тисячі мирних громадян були побиті та репресовані під час протестів у 2020-му. Тоді Захід обмежився лише індивідуальними та точковими санкціями проти кількох підприємств. Тепер все значно жорсткіше.

А єдиною причиною, чому білоруська економіка подає хоч якісь ознаки життя, є путінські грошові ін’єкції. До чого це зрештою призведе – не важко здогадатися. Тому, Білорусь – наочний приклад для країн-членів ОДКБ, чого коштує бути на боці Росії. А про її гарантії «безпеки» щодо Вірменії й нагадувати зайве.

До речі, 14 лютого начальник Об’єднаного штабу ОДКБ генерал-полковник Анатолій Сидоров заявив, що «кількість бойовиків філії «Ісламської держави» в Афганістані зросла до 6,5 тисяч. Близько 4 тисяч з них зосереджено біля кордону з Таджикистаном». (На його території, як і у Вірменії, є російська військова база).

І якщо Душанбе думає, що Путін якось домовиться зі своїми друзями з «Талібану», щоб ті якось подружилися з «філією ІДІЛ» на кордоні з союзним Таджикистаном, то він помиляється. Путін вже давно нічого не вирішує. Хіба що з Лукашенком.

До речі, цього тижня вони знову зустрічаються. Схема Лукашенка: «гроші – в обмін на використання Білорусі та особисту безпеку» поки працює. Але останнє, у чому зацікавлена решта членів ОДКБ – ставати частиною цієї схеми. Тим паче, що їй залишилося не довго. У Путіна самого гроші закінчуються.

Ще живі чмобіки влаштували відеочелендж

14 лютого МО РФ вигадало нове пояснення відмови від офіційного завершення мобілізації. Нагадаємо, вона почалася наприкінці вересня 2022 року. Однак Путін досі не підписав указ про її завершення. Сам він пояснював це тим, що «не замислювався», чи потрібно йому підписувати такий указ. А його придворний юрист Андрій Клішас взагалі заявив, що в цьому не має потреби, адже слова Путіна про завершення мобілізації «сильніші за указ».

Цього разу МО РФ пояснило продовження мобілізації у відверто меркантильний спосіб. «У разі визнання указу таким, що втратив чинність до закінчення СВО, громадяни, яких викликали на мобілізацію, і члени їхніх сімей будуть позбавлені додаткових соціальних гарантій і компенсацій, що передбачені урядом і вищими посадовими особами суб’єктів РФ», – сказано у відповіді відомства.

НАСПРАВДІ, Центр стратегічних комунікацій вже писав як ЗСУ борються з бідністю в РФ, але щедрість Кремля, як бачимо, не безмежна. Тож населенню РФ не пропонується, а нав’язується жорстка «угода з дияволом»: небачені гроші та пільги будуть існувати доти, доки діятиме ліцензія режиму на «сафарі-мобілізацію».

Тож, щоб умовного Івана (або його вдови Марфи) не позбавили «кровно заробленого», йти вбивати і вмирати мусять також Степан, Рафік та Марат. І ці троє можуть розраховувати на грошове заохочення тільки в разі наступної мобілізації їх друзів, родичів, сусідів.

Щонайменше тисячі сімей Іванів та Маратів вже пощастило. Вони можуть отримати гроші, «Ладу», викрадені з херсонського магазину шуби чи ще щось.

На основі відкритих джерел Бі-Бі-Сі вдалося встановити імена 1082 мобілізованих росіян, які вже загинули в Україні. З огляду на те, що мобілізація розпочалася лише наприкінці вересня, виходить, що всі вони загинули лише за чотири місяці боїв.

• 40% мобілізованих, смерть яких була підтверджена, загинули в період з 1 січня.
• Відомо про 49 мобілізованих, які померли ще на території РФ, перебуваючи в пунктах збору або у військових частинах.
• Найбільших втрат мобілізовані зазнали через артилерійські обстріли ЗСУ. Вдалося встановити імена 109 російських військових, які загинули внаслідок знищення пункту дислокації в Макіївці. (Це на 20 осіб більше, ніж визнало МО РФ).
• Виходячи з некрологів, перші мобілізовані мали лише 3-7 днів на підготовку.
• Тих, хто прибув на фронт пізніше (у листопаді чи грудні), у тилу готували, наприклад, як артилеристів, а на фронті перекидали на «штурмовиків». У підсумку вони гинули на передовій.
• З огляду на те, що кістяк низки передових частин окупантів зараз становлять саме мобілізовані, а в Україну й надалі надходитиме західна, по-справжньому високотехнологічна зброя, втрати РФ продовжать стрімко зростати.

Жахливий стан навіть поки що живих «мобіків» вже став предметом постійного обговорення не тільки у соцмережах, а й серед російських губернаторів. До мобілізованих з батьківщини Шойгу – Туви, які жалілися на побиття бойовиками «ДНР» (з цим розбирався особисто губернатор), нещодавно доєднались чмобіки з Калінінградської області.Вони також записали відеозвернення до свого губернатора – Антона Аліханова (і він теж обіцяв звернутись до Шойгу), в якому поскаржилися, що їх буквально «ведуть на забій». 

У цьому відеочеленджі чмобіків вже взяли участь мобілізовані з Татарстану, Іркутської та Самарської областей.

Кінець російсько-індійського «кіно»

14 лютого світові ЗМІ оприлюднили новину про те, що американські винищувачі F-35 вперше прибули до Індії. Паралельно з цим у Москві повідомили, що тендер з постачання Індії 114 російських винищувачів МіГ-35, відкладається.

НАСПРАВДІ, Росія буквально на очах втрачає найбільшого покупця своєї зброї: Індія ще з радянських часів була найбільшим клієнтом Москви, а останніми роками взагалі забезпечувала 20% замовлень «Рособоронекспорту».

Тепер Індія фактично заморозила переговори про купівлю (угоду було підписано ще у 2015 році) 200 вертольотів Ка-226Т загальною вартістю $1 млрд. У підвішеному стані залишається і договір про продаж винищувачів – Су-30МКІ на $1,4 млрд.

Як бачимо, попит на російську зброю падає. Зокрема, після того, як увесь світ побачив її в дії.  Українці завдали величезного високоточного удару по репутації російських «аналоговнет».

І щоб двічі не вставати з дивану при перегляді цього російсько-індійского кіна: зазнає фіаско й офіційна вимога Путіна перевести торгівлю з Індією виключно у рупії та рублі (для уникнення санкційного контролю західних регуляторів).

Хоча індійський центробанк ще в червні схвалив відкриття рахунків у рупіях банкам РФ, до цього часу не відбулося жодної великої угоди. Причина: російські суб’єкти не знають, що робити з рупіями, індійські –  не розуміють, що з рублями. 

Загалом, нічого нового: наказ Путіна торгувати газом виключно за рублі теж помер, так і не народившись. 

Нагадаємо, для РФ Індія — зараз один з трьох (і мабуть, найбільший) ринків збуту нафти, куди йде 1/3 всього її експорту, або 1,2 млн барелів на добу. Нафтовий експорт до Індії після початку війни в Україні зріс у 33 (!) рази. Але виключно завдяки рекордним знижкам, що сягають 40%.

То ж можна очікувати, що незабаром Москва буде пропонувати індійцям свою зброю з не меншим дисконтом. Але це навряд чи допоможе. Після того, що наробила Росія в Україні, заощаджувати на безпеці в світі ніхто вже не буде. І тим паче покладатися у цьому питанні на російські пропозиції.

Чи стане Олімпіада в Парижі «о, спорт, ти – міфом»?

І наостанок про те, як українці знову дали прочухана росіянам. Вже не тільки на полі бою, а й практично на футбольному. 14 лютого стало відомо, що між гравцями українського ФК «Мінай» та ярославського «Шинника» спалахнула бійка. Відбулася вона в Туреччині, де обидві команди перебували на передсезонних зборах.

Навіть російські спортивні видання визнають, що першопричиною конфлікту стала, вибачте, «бидляча» поведінка саме росіян.

НАСПРАВДІ, як це відбувалося, розповів спортивний директор ФК «Мінай» Сергій Білан. За його словами, «один із російських футболістів був п’яний, наблював у туалеті та зробив зауваження прибиральниці, вона йому щось відповіла. Там був наш нападник – Данило Колесник. Прибиральниця запитала його англійською, мовляв, він з вами? Данило відповів англійською, що ні. А той футболіст почав вимагати, мовляв, говори російською! Наші хлопці зібралися внизу, а «шинник» спустився ще з двома своїми. Зрозуміло, що діалогу там не могло бути ніякого. Вони кричали «Слава Росії!» і закликали піднятися на третій поверх, де проживали. Наші піднялися, і трапилося лихо. Дісталося всім. Росіяни почали сперечатися ще й між собою. Хтось вийшов із номера і закликав розійтися, на нього наїхали із фразою «Ти що, за Україну?». І в них почалися вже свої розбірки».

За повідомленнями російських ЗМІ, четверо ярославльських «шинників» після цього звернулися по медичну допомогу, а українці зранку усім складом вийшли на тренування. Коли повернулися, російську футбольну команду вже вигнали з готелю.

Нічого нового, звісно, в цьому немає. Така поведінка росіян відома в усьому світі та не тільки в готелях. Проте, цікаво було б дізнатися про реакцію на цю подію президента МОК Томаса Баха? Він і після цього буде стверджувати, що спорт поза політикою?

Він й досі впевнений, що 125 міжнародних спортивних санкцій проти Росії та Білорусі були введені за просто так?

Він і досі впевнений, що після того, що Росія вчинила в Україні, наші олімпійці змагатимуться/ вітатимуться з її «нейтральними» спортсменами?

Вже 35 країн виступили проти допуску російських спортсменів до Олімпіади в Парижі. Якщо й надалі МОК демонструватиме неспортивну поведінку, то це дійсно може призвести до розколу олімпійського руху, а головним лозунгом МОК-у стане: «О, спорт, ти – міф». 

Цього й домагається Путін. Адже його головна мета: не мир у світі, а розкол і війна. На якій (якщо Бах цього не знає) вже загинуло 231 український спортсмен, а 35 перебувають у полоні.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело