Початок лютого. Куди не глянь, панує червоний колір – колір любові, колір Дня святого Валентина. На полицях магазинів, вітринах і навіть імпровізованих кіосках з’явилася «новинка» – любов.

Наповнені плюшевими ведмедиками, мерехтливими сердечками, парочками закоханих мишенят і тисячами інших хитрих чудес з одним лише завданням – сказати: «Я люблю тебе». І все це з приводу одного дня, який отримав назву – День Святого Валентина.

День Святого Валентина як свято набув популярності в основному в останні роки, настільки, що сьогодні багато людей, незалежно від віку, чекають цього дня, щоб висловити свої почуття до найближчої людини більше, ніж зазвичай. Існує звичай розсилати спеціальні листівки, т. зв. валентинки – зазвичай анонімні, лейтмотивом якого є купідони, сердечка, квіти, ніжні зізнання в коханні. Також, стало звичним, що в цей день закохані дарують один одному квіти та подарунки на підтвердження взаємної прихильності.

Ця традиція звертає увагу на цінність і вимір почуттів, на беззаперечну необхідність їх існування, на те, що вони необхідні, що вони є благодаттю і становлять невіддільний елемент людського існування. Уміння називати їх, те, що ми відчуваємо їх до іншої людини або стаємо об’єктом чужих почуттів і маємо здатність відповідати їм взаємністю, робить нас людьми. Цю проблему не можна розглядати однобоко, однопланово і піддавати її нещадній критиці – як це роблять деякі, ігноруючи позитивні сторони цілості.

Вони спонукають нас не приховувати своїх почуттів до іншої людини, не приховувати того, що хтось поруч із нами, бо це стає джерелом радості та сили як для самого автора, так і для адресата такого освідчення. Користуючись цими рефлексивними обставинами, слід усвідомити, що приховування власних почуттів, придушення їх у собі значно збіднює наше життя та взаємні контакти.

Звідки взявся цей звичай?

Походження звичаїв, пов’язаних із Днем Святого Валентина, слід шукати в Луперкалії – римському святі родючості, яке також з’явилося на Британських островах у зв’язку з розширенням Римської імперії. Тому згодом День Святого Валентина поширився по всьому світу. У той час, коли язичницькі свята витіснялися християнськими, було визнано, що св. Валентин, який помер 14 лютого, напередодні Луперкалій, може належним чином подбати про свято пробудження весни, коли природа повільно обтрушується від зимового сну, а люди охоче шукають свої другі половинки. У Західній Європі святий Валентин є покровителем закоханих принаймні з XV століття.

Що ми знаємо про св. Валентина?

Святий Валентин, покровитель Дня святого Валентина, досить загадкова фігура. Він був єпископом Терні поблизу Риму. Під час правління імператора Клавдія II Готського (близько 269 р.) прийняв мученицьку смерть.
Легенда говорить, що св. Валентин підтримкою закоханих зайнявся ще за життя, коли виступив проти імператорського указу, що забороняє шлюб. Імператор Клавдій II Готський був розчарований, побачивши, що одружені чоловіки частіше залишаються вдома, ніж охоче беруть участь у війнах і хоробро борються за Рим. Святий Валентій проігнорував цю заборону і таємно уділяв таїнство вінчання закоханим молодим парам. На жаль, таємниця стала відомою, і святий був схоплений, кинутий у в’язницю, а потім страчений.

За другою версією обставини смерті святого Валентина були зовсім іншими: як свята людина, єпископ Терні в третьому столітті був наділений Богом надзвичайною силою зцілення. Звістка дійшла до римського філософа Кратона, чий син був тяжко хворий на епілепсію і на нього чекало повне страждань життя. Святий Валентин погодився допомогти родині Кратона за умови, що Кратон навернеться. І справді, переконаний у чуді, яке зробив святий, філософ прийняв хрещення, а з ним його родичі та учні. Однак римський сенат неохоче прийняв це – святого Валентина визнано за людину, небезпечну для держави, він був заарештований і засуджений до страти.

Культ святого розвивався досить швидко. На місці, де був похований мученик, ще в IV столітті папа Юлій I наказав побудувати базиліку. Оскільки епілепсія, як і всілякі нервові захворювання, були дуже поширені в Європі того часу, святий знайшов численних почитателів по всьому континенту. 

Як би там не було, історичні розповіді про особу святого Валентина, в так званий “день закоханих”, стає чимось зовсім непомітним або, принаймні, другорядним. Сьогодні мало хто пам’ятає, що св. Валентин, перш ніж став покровителем для всіх закоханих, був покровителем хворих на епілепсію. Ті, хто вже не пам’ятає, що таке любов, люблять злісно порівнювати її зі станом, схожим на цю хворобу.

Це пояснює, чому св. Святий Валентин є покровителем усіх закоханих.
Святий Валентин є покровителем не тільки від епілепсії, а й від нервових хвороб. Він є опікуном душевнохворих, людей, одержимих темрявою розуму. 
В іконописі цей мученик зображується найчастіше у священичому вбранні, у момент зцілення хворого.

Раніше матері 14 лютого приводили хворих дітей до церков, де був вівтар із образом цього святого, щоб за його заступництвом випросити у Бога здоров’я для дитини. Найчастіше привозили дітей, хворих на епілепсію або переляканих. Священик відправив Святу Літургію за хворого, потім прочитав уривок Євангелія про зцілення Ісусом і, поклавши Священне Писання на голову хворого та благословив. Після цих молитов багато хворих, особливо діти, могли досить швидко одужувати. Може, варто відновити цей гарний звичай 14 лютого, пам’ятаючи, що святий Валентин також є покровителем хворих.

Джерело