Днесь спасення нашого начало, і від віку таїнства явління:
Син Божий сином Діви стається, і Гавриїл благодать благовістує.
Тому і ми з ним до Богородиці закличмо:
Радуйся Благодатна, Господь з Тобою.
(Тропар Благовіщення, гл. 4)

Джерелом на яке опирається християнське мистецтво у візуалізації події Благовіщення є Євангеліє від Луки (1, 26-38), а також апокрифічні тексти, такі як Протоєвангеліє Якова, Євангеліє Псевдо Матея, вірменське Євангеліє дитинства Христа. Євангелист Лука не згадує про місце, де ангел з’явився Богородиці, тоді як апокрифічні джерела говорять про два місця появи ангела: джерело (Євангеліє Псевдо-Матея) та криниця (Вірменська Євангелія). Цікаво, що попри здавалося б значущість цієї події для християнства, з ранньохристиянського періоду маємо небагато пам’яток, які зображають Благовіщення, а на рельєфах саркофагів III-IV ст. цей сюжет практично відсутній. Перші спроби зобразити цю подію вже помітні у розписах катакомб, зокрема в катакомбах Пріскілли (кін. ІІ – поч. ІІІ ст. – фото 1), де можна побачити сидячу на стільці жінку,  яка одягнена як знатна матрона, а обабіч – чоловіка у туніці з піднятою вверх рукою. Тут ангел зображений ще без типових для нього атрибутів: крила та жезл. Сама модель зображення діалогу між двома особами буде запозичена із античності. Цю сцену науковці трактують дуже по-різному та все ж найчастіше як сцену Благовіщення. В розписах катакомб (катакомби св. Петра та Марчеліно, катакомби Віа Латіна – фото 2, 3) зустрічаємо дуже мало зображень цієї події, а ті, які є, ще не містять деталей, що з’являться під впливом апокрифів: веретено, кошик, дзбан, книга.

В ІІ пол. V ст., після Ефеського собору, на якому було потверджено титул «Богородиця», починає розвиватися культ Богоматері, зокрема її літургійне почитання (згадка у візантійській анафорі). З’являються численні Богородичні празники: Стрітення, Благовіщення, Успіння, Різдво Богородиці, створюється біографія Марії на основі Святого Письма та апокрифічних текстів, з’являються її зображення, створюються численні проповіді та гімнографічні тексти на її честь. В цей період формуються два типи зображень події Благовіщення: канонічний та апокрифічний, які представляють трансформацію візуальної мови сюжету, вказуючи на значимість події. Якщо у розписах катакомб ця сцена мала здебільшого розповідний характер, хоча й вказувала на факт Воплочення Христа, то вже з V ст. вона отримує глибоке символічне значення, зокрема це вже помітно у мозаїці храму Санта Марія Маджоре (432-445 р., побудованої за папи Сикста ІІІ – фото 4). Тут Богоматір зображена як аристократична жінка, зі сережками у вухах, в розкішному вбранні, що сидить на троні із підніжком для ніг, та з оранжевою ниткою в руках, яка тягнеться із кошика з пряжею. Марія в оточенні ангелів-хоронителів, або з архангелом Гавриїлом у різних моментах діалогу (поява, принесення звістки, сам діалог з Марією). Вважають,  що Слово на Благовіщення свят. А. Критського мало вплив на такий потрійний спосіб зображення ангела. Обабіч – чоловік із коротким жезлом в руках, якого ідентифікують як Йосифа (Мт. 1,20). З цього періоду веретено в руках Богоматері стане її невід’ємним атрибутом в сюжеті Благовіщення та предметом глибоких богословських роздумів у творах Отців Церкви: веретено, чи червона нитка як образ плоті Христа, яка зачинається та формується в лоні Марії. Тобто образ Богоматері у сцені Благовіщення в кін. IV – поч. V ст. отримує певну трансформацію: ангел благовістить Марії, в моменті, коли вона пряде завісу для Єрусалимського храму (на основі апокрифів). В центрі – Богоматір із ниткою в руках, яку вона показує ангелові. Сам діалог між обома особами виглядає другорядним. Це, здавалося б побутове і звичне, заняття для жінок того часу, отримує, немовби, сакральний характер, демонструючи глядачеві божественну містерію Воплочення, зачаття Логосу. Починаючи із VI ст. в композиції Благовіщення зміщуються акценти і тепер наголос поставлено на діалозі між двома особами, звернена більше увага на жести ангела та Марії, її погляд, нахил голови, а нитка в руках Богоматері – це вже другорядний елемент. Після іконоборчого періоду діалог між Марією та ангелом отримує більш динамічний та психологічний характер. З’являються доктринальні та марійні символи: правиця Отця зі сегменту неба, голуб, як символ Святого Духа, промінь світла, який в одній точці розходиться на три пучки світла, відкрита книга (під впливом західного мистецтва), дзбан або горщик з квіткою як символ райського або хресного дерева; елементи побуту – образ служниці (фото  5 – 15).

Паралельно із канонічним зображенням Благовіщення, зустрічається й апокрифічне, що базується виключно на апокрифічних текстах, згаданих раніше. Це композиція під назвою «Благовіщення біля джерела», де Марія зображена на колінах біля джерела, коли набирає воду. Вона бачить ангела і зі страху повертається додому, де вже відбувається діалог між нею та ангелом в той момент, коли вона пряде пурпурову частину завіси до Єрусалимського храму (Мт. 27,51). Архангела Гавриїла тут зображають в білих, або червоно-зелених одежах, з простягнутою рукою (adlocutio – жест ритора в античності), та з жезлом в руках.

Найдавніше зображення цієї сцени – Міланський оклад – фото 16, де зображена скеля, з якої витікає вода, а перед скелею клячить Богоматір, яка, набираючи воду, повертає обличчя до архангела Гавриїла з простягнутою рукою. Згодом джерело трансформується у криницю, образ, який часто зустрічається у Святому Письмі і вказує на важливі життєві зміни: Яків зустрів Ревеку біля криниці, а Мойсей – Ціпору, Христос і самарянка і т.д. Квадратна форма криниці символічно зображає світ, який приймає від Марії правдиве джерело життя. Цей сюжет буде поширений у палеологівський період (XIII-XIV ст.) Візантії, в марійному циклі зображень розпису храму (фото 17-19). Сцена Благовіщення у храмі зустрічатиметься на царських воротах іконостасу, празничному ряді іконостасу, на вівтарних стовпах, та як храмова ікона.

Щоб зрозуміти за допомогою яких художніх засобів та мови мистецтва розкривається глибина та важливість події Благовіщення у християнстві, розглянемо приклад певної  ікони (фото 20).

Ця, центральна, подія для християнської віри, численно оспівана в різних гоміліях, літургійних та гімнографічних текстах, а також представлена візуально у різноманітний спосіб. Грецькою мовою Благовіщення називається «Evangelismos», і ця назва співзвучна зі словом «Євангеліє». Обидва мають одне походження, вказуючи на благу вістку.

Фото 20

Благовіщення. Іконостас із с. Стара Скварява, середина 16 ст., Перемишльська школа

Текст євангелиста Луки, як і композиція ікони Благовіщення дуже лаконічні. Розмова між дійовими особами представлена драматично та зворушливо. Сюжет та композиція цього тексту перегукується із старозавітними подіями: хмара, яка отінила скинію Завіту та сила Всевишнього, яка отінила лоно Богоматері (Бут. 16, 11-12; Вих.7,14). Ми бачимо двох осіб у діалозі. Перед нами відкривається картина, яка демонструє подію входження Бога у світ, що суперечить законам природи – зачаття та народження Дівою. Це поворотна точка в історії людства. Сам Творець виступає ініціатором спасіння «задля людей». Необхідною є свобідна відповідь людини. Діалог тут є визначальним елементом і розмова між ангелом та Марією передана через жести рук, напрямок погляду, поставу Богоматері, нахил її голови.

«Ввійшовши до неї ангел, сказав їй: “Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками”»

Богоматір (фото 21, 22) зображена справа у традиційних  червоно-синіх одежах, яка сидить на стільці (троні) із підніжком для ніг, хоча може бути і в зелених та синіх одежах, що говорить про те, що вона є сотворінням. Зелений колір – це колір землі, а синій – людськості.  На сидінні – катизма – подушка червоного кольору, яка вказує на приналежність її до царського роду, на королівську гідність зачатого Сина. Підніжок для ніг виступає не лише атрибутом царського сідалища, а й підкреслює, що Марія «чесніша від херувимів та славніша від серафимів…». Часом обоє осіб стоять і така особливість – це вплив церемоній імператорського двору, коли накази імператора вислуховували стоячи. Марія зображена із схиленою головою, з відкритими долонями рук, немовби зосереджена на словах ангела, роздумуючи над ними у серці:

«Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання»

Фото 21

Фото 22

Фото 23

Жести рук Марії означають не лише діалог з ангелом, а й можуть означати покору, прийняття, а якщо права долоня Марії зображена нижче, то стриманість, сум’яття, страх, спротив: з перспективи людської природи пропозиція виглядає неможливо-неймовірною (фото 23). На іконі, яку розглядаємо, Марія має похилену голову і цей жест перегукується із словами псалма

Слухай, дочко, глянь, прихили твоє вухо і забудь народ твій і дім батька твого.
І цар жадатиме краси твоєї, бо він – твій пан, і йому кланяйся (Пс. 44, 11-12).

Свого часу Теодот Анкирський говорив, що Марія зачала живого Бога через слухання і це відповідало єврейському виразу «приклони вухо», що означав уважно слухати, проявляти згоду. Жести рук та нахил голови Діви виражають почуття від уважного слухання через недовіру та непевність до цілковитої згоди. Богоматір в руках тримає червону нитку (або веретено – в інших варіантах),  про яку згадують апокрифічні тексти, образ якої знайшов особливе тлумачення в Отців Церкви: прообраз того, що Марія прястиме багрянець тіла Спасителя. Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло Слова Божого. Червона нитка – колір божественності.

Ангел їй сказав: “Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця”.

Марія покликана стати храмом Бога, і з цього моменту вона стає Богородицею, через яку народиться новий Адам – Христос. Прообразом Благовіщення є сцена з книги Буття 28, 12 про драбину Якова, а в тексті Акафісту співаємо: «Радуйся, драбино, що Бог зійшов нею».

Вгорі ікони – сегмент неба (фото 24), з якого промені  світла падають на  Марію – це сила Всевишнього, яка отінила Богоматір після висловленої згоди. Це вказує, що сила зачаття походить від Бога, а ангел лише є посланцем.

Марія сказала до ангела: “Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?”
Ангел, відповідаючи, сказав їй: “Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий

Ця дія Бога, це «отінення» є початком обоження. Цей пучок світла може інколи торкатися голови Богоматері, а з ХІ ст. – промінь світла в одній точці розходиться на три промені, і тут зображають голуба, як символ Святого Духа (фото 25, 26). Зображення голуба в події Благовіщення вже присутнє на композиціях в церкві Санта Марія Мадджоре , на ампулах Монци (VII ст.)

Фото 24

Фото 25

Фото 26

Тоді Марія сказала: “Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” І ангел відійшов від неї.

«Так» Марії стає одним із стовпів вчення про Обоження, коли людське життя підноситься до єдності з Богом і результатом цього є те, що людина вже є учасником божественної природи (2 Пет. 1,4). Марія стає найкращим прикладом синергії між Божим задумом та свобідною волею людини.

Архангел Гавриїл (фото 27) зображається зліва в червоному хітоні та зеленому гіматії, або в білих одежах, як символі світла та життя. Він може бути одягнутий також  в дияконський одяг, або як особа імператорської знаті. Ангел зображений у русі (на що вказує його розташування ніг), немовби злегка ширяє над  землею, має злегка зігнуте коліно.  Права рука Гавриїла простягнута до Богородиці, а в лівій він тримає жезл – символ влади, невід’ємний атрибут іконографії ангельських сил, атрибут посланця. Жест руки ангела спершу пояснювали як жест ритора, а згодом як жест літургійного благословення. Одне крило архангела простерте за спиною, інше – підняте у знак привітання.

Фото 27

Вся сцена події Благовіщення немовби відбувається у сакральному просторі, в моменті, коли поєднуються божественний та людський світи, поза межами конкретного часу та простору, хоча за спиною обох осіб бачимо елементи архітектури, які будуть трактувати як дім Йосифа в Назареті, або як вказівку на те, що сама Марія стає святинею, кивотом Нового Завіту. Перед нами розгортається картина парадоксальної «природності», незбагненної і таїнственної для людського розуму.

Ангел увійшов у місце, де перебувала Богоматір, не з’явився чи постав. Його звернення до Марії «Радуйся, благодатна» було більш, ніж привітанням, і це збентежило Марію. Обоє осіб є лише інструментами для сповнення Божої обітниці, від них очікується лише свобідна співпраця. Ця неймовірна містерія немовби представляє поєднання людського та космічного часу. Предвічний Бог, що є поза часом та простором, зачинається в лоні Діви. Марія Діва стає ширшою небес, бо в її лоні вмістився невмістимий Бог. Богоматір поміщає в себе Дателя Життя, щоб Він «привів людину … до первісного достоїнства» (стихира вечірні «на Господи воззвах», гл. 6), і Той, Хто народиться, «спасе людей своїх від гріхів їхніх» (вечірня Благовіщення, литійна стихира, гл. 1). Як говорить Миколай Кавасила: «Втілення не було лише справою Отця, Його Влади і Його Духа…це була також справа волі й віри Діви… Як Бог добровільно став тілом, так само Він бажав, щоб Його Мати виношувала Його вільно і з цілковитої згоди».

Отже, ікона Благовіщення представляє нам три важливі теми: благовіщення, воплочення та обоження:

«Од віку скрите таїнство днесь одкривається, і Син Божий стає сином людським, щоб, гірше прийнявши, подати мені ліпше. Обманувся в давнину Адам і, забажавши стати богом, не став. Людиною стає Бог, щоб Адама богом учинити. Хай радується творіння, хай ликує природа, бо Архангел перед Дівою стоїть зо страхом і «Радуйся!» приносить Їй взамін печалі. З найглибшої милости вочоловічився Ти, Боже наш, – слава Тобі!»
(Стихира Теофана Начертанного, єпископа Нікейського, утреня Благовіщення).

Марія ХОМИШИН

кафедра богослов’я УКУ

ЛІТЕРАТУРА

1. О. Клеман, Джерела ранньохристиянської містики. Тексти і коментарі, Львів 2020.
2. І. Іванчо. Ікона і Літургія. Львів 2009
3. C. Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Т.1. Boston, 1993.
4. M. Quenot. The Resurrection and the Icon. Crestwood 1997.
5. J. Baggley. Festival Icons for the Christian Year. Crestwood 2000.
6. M. Lidova, Хaipe Мapia: Annunciation Imagery in the Making. Іkon 10 (2017), 45-62.
7. C. Taylor, Painted Veneration: The Priscilla Catacomb Annunciation and the Protoevangelion of James as Precedents for Late Antique Annunciation Iconography. (https://www.academia.edu)
8. M. Janoha.Ukrainskie i Bialoruskie Ikony Swiateczne w Dawnej Rzeczypospolitej. Warszawa 2001.
9. Цариця неба і землі. Апокрифи. Львів 2019.

ФОТО

1. Катакомби Пріскілли, Рим, ІІ пол. ІІ – поч. ІІІ ст.

2. Катакомби Віа Латіна, Рим, IV ст.

3. Катакомби Петра і Марчеліно, Рим

4. Церква Санта Марія Мадджоре, Рим, І пол. V ст.

5. Ампула із зображенням Благовіщення, VI ст.

6. Шовкова тканина з Лятеранської скарбниці, VI – VII ст.

7. Саркофаг Брачофорте, Равенна, V ст.

8. Диптих із слонової кістки, VI, Мілан

9. Фреска з печерного храму Пюренлі Секі, Х – І пол. ХІ ст., Кападокія

10. Софія Київська, ХІ ст.

11. Ікона-епістилій, ІІ пол. ХІІ ст., монастир св. Катерини, Синай

12. Устюзьке Благовіщення, ХІ ст., Київ

13. Візантійська ікона І чверть XIV ст.

14. Благовіщення, Охрид, XIV ст.

15. Благовіщення, сер. XVI ст., українська ікона

16. Благовіщення біля джерела, Міланський оклад

17. Благовіщення біля джерела, Софія Київська, ХІ ст.

18. Храм Богородиці Перевлепти, Охрид, ХІІІ ст.

19. Монастир Хора, XIV ст., Константинополь

Джерело