Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у Світлий вівторок  18 квітня 2023 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа Амінь!
Христос Воскрес!

Остання Пасха була для Ісусових учнів як жахливий сон. Втім П’ятниця, з її трагедією Голгофи, коли вони не розуміли чому настала така темрява, і Субота, коли вони не знали, куди подівся Бог, зрештою поступилися місцем першому дню тижня. А він несподівано приніс новину, яка оживила у них надію. Їх розп’ятий та похований у гробі Учитель живе, він воскрес! Великодня звістка дала початок історії, яка вже не підлягає погрозам смерті, бо є самим Богом відкритою для вічності.

Однак Євангеліє не подає зразу однозначної звістки про Христове воскресіння. Воно приносить радше негативне повідомлення – тіла Христа в гробі нема. Жінки і учні ще не бачать яскравого світла воскреслого Христа, лише його слабкий відблиск: вони в такій напівтемряві, яка повільно вітає світанок.

У смерті Христа вони не сумнівалися: римський воїн визнав, що він мертвий, і проколов йому бік. Його тіло поклали у гріб а вхід завалили каменем. Чуда не сталося: навіть великий пророк, який вивів Лазаря з царства смерті, не зміг протистояти її ненаситній владі. Зрештою, чогось іншого не було підстав очікувати.

Але першого дня після суботи вірні жінки відвідали гріб Ісуса, і несподівано знайшли його відкритим та пустим. Хтось проник до гробу Христа? Якщо ні, то куди поділося його мертве тіло, хоч залишилися плащаниця і хустка, та ще й складені окремо? Та й чому зникнула сторожа… Можливо і майнула у когось згадка, що він передрікав своє воскресіння, але як цьому вірити? Інших варіантів не було…

Одною із найбільш промовистих появ Воскреслого, є історія учнів, які йдуть до Емауса. Дорогою між ними та невпізнаним випадковим подорожнім, відбулася одна з найпарадоксальніших розмов, записаних у Євангелії. Як напевно і багато хто в Єрусалимі, Лука і Клеопа обговорювали між собою останні трагічні події з їхнім Учителем. Однак їм бракувало ключа до розуміння того, що трапилося. Ймовірно, вони не дуже підбадьорювали один одного, скоріше, ділячись своїм гнітючим досвідом і сумнівами, вони все більше занурювалися у безнадійність. Правда вони чули, що деякі з жінок були раненько біля гробу, але тіла Ісуса там не знайшли. Інші це потвердили, але його самого ніхто не бачив.

Ісус, як випадковий подорожній, наблизившись, йшов поруч непізнаний ними та слухав, а потім запитав, про що вони так заклопотано розмовляють. Ті зупинилися «повні скорботи», бо особисто для них пережите стало крапкою на всіх їхніх очікуваннях. Клеопа, дещо роздратовано, сказав: «Ти, мабуть, єдиний з Єрусалиму, хто не знає, що там сталося цими днями», бо вважав, що про подію було відомо усім.

Він і не здогадувався, що його докір був адресований Єдиному, хто насправді знає, що там сталося. Всі інші, котрі обговорювали подію, знали про неї переважно з розповідей. Тільки жменька вірних супроводжувала Ісуса на Голгофу і залишалася з ним до останнього його подиху. І лише вони напевно найбільше перейнялися його стражданням. Але єдиний, хто справді висів на цьому хресті, був він сам.

Ісус терпляче вислуховує їхню версію історії про сподівання, які народ покладав на нього, про його власне засудження, тортури та розп’яття. А потім сам почав розповідати їм те, що передрікали про Месію пророки. Навіть тоді учні все ще не розуміли, куди він їх вів своїм повчанням. І щойно за столом, коли Ісус розламав хліб, полуда спала з їхніх очей, і вони пізнали: це Господь! Але він зник з їхніх очей.

Порожній гріб став першим Великодним посланням, яке промовило та «відкрило» розум учнів передусім для розуміння Святого Письма: Христос мав воскреснути з мертвих. Тіло його не зотліло, не залишилося закутаним у савани, які символізують зв’язуючу силу смерті. Для Лазаря було потрібно відкрити гробницю, але не для Христа. Тіло Лазаря піддавалося тлінню, а Христове – ні. Лазаря пробудило Христове слово, Христос воскрес власною силою. Лазаря треба було звільнити від пов’язок, але Христа ні. Смерть і життя змагалися, смерть завдала остаточного удару, але Христос поразив її зброєю безсмертної любові.

Воскресіння однак не означає, що Христос пройшов тунелем смерті і повернувся назад живим. Апостоли бачили, що воскреслий Христос не був таким, яким вони знали його раніше. Він був інший на вигляд, проходив через зачинені двері, і більше не жив серед них. І все ж він їм з’являвся, з ними їв… Він став якимсь іншим, та одночасно був тим самим Ісусом з Назарету. Але чи так не було раніше? Хіба їх Учитель не був людиною несподіванок, яка не вкладалася у рамки звичних понять? Яка постійно діяла «по-іншому»? Просто тепер він геть усе перевернув: навіть саме царство мертвих. З мертвого – став живим. Хто на таке міг сподіватися?

Мить зустрічі з Воскреслим під час ламання хліба повністю змінила розуміння учнями подій навіть у ретроспективі. Вони вже не казали в минулому часі: «А ми сподівалися, що це той, хто мав визволити Ізраїль». Пізнали, що не помилилися. І якщо він воскрес із мертвих, можуть сподіватися і надалі, і ця надія їх не підведе.

З оживленою надією вони міняють напрямок своєї подорожі. Залишають шлях втечі від реальності та від труднощів. Рішучо повертаються в Єрусалим, до інших учнів, і зі здивуванням виявляють, що Воскреслий з’явився теж і їм! Незважаючи на те, що вони не розуміли його і його слів, заперечували хрест, а вкінці зрадили і залишили самого, воскреслий Господь знову приходить до них і з довірою дає їм послання та владу продовжувати його спасительне діло у світі.

Такий Господь: на стежках наших поразок він знаменує нові шляхи. Завдяки любові Воскреслого ми завжди можемо почати спочатку, тому що Спаситель сам став для нас дорогою у нове життя. Сила його воскресіння проявляється в нас тим, що ми можемо починати знову і знову, незважаючи на всі наші невдачі. Навіть із руїн нашого серця Бог може створити витвір мистецтва, а з втрачених фрагментів нашої людськості він готує нове майбутнє. Спаситель постійно супроводжує нас у мінливості історії, та заохочує йти вперед – як з хрестом випробувань, страждань та смерті, так і з надією, яка народжується знову і знову, та веде до слави життя, яке воскресає з мертвих. Амінь. Христос воскрес!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело