Російська пропаганда продовжує домагатися «патріотичної» мобілізації росіян, використовуючи часом цілком сюрреалістичні методи. Так, відомий своєю підтримкою війни співак із псевдонімом  «Шаман» випустив кліп  під промовистою назвою «Ми». У кліпі присутні вбрані в однакову чорну форму діти, що йдуть строєм, а зовнішній вигляд самого виконавця нагадує члена Гітлерюгенда, пише  Jamestown Foundation.

Показово, що навіть прихильники війни закидали співакові приховану  пропаганду фашизму. Однак головний російський державний телеканал проігнорував критику і продемонстрував  кліп у прямому ефірі, заявивши, що «основою майбутнього … стане слово-займенник “ми“», після чого «не буде ніякого “я”, не буде кожного окремо».

У цій фразі ведучі «Первого канала» практично дослівно процитували гасла «прекрасного нового світу» з відомих антиутопій, що описують тоталітарне суспільство: романів радянського письменника Євгена  Замятіна  «Ми» та американської письменниці  Айн Рейд  «Гімн». В обох книгах показано світ, у якому ні в кого немає особистих імен, існує лише колективна самоідентифікація «ми», і ніхто не має права відхилятися від запропонованих правил.

Ярослав Дронов (Shaman) на концерті в Лужниках, Москва

Очевидно, досягти саме такого типу єдності росіян прагне Кремль. Протягом усього минулого року пропагандисти та чиновники всіх рівнів не приховували, що їхня мета –  згуртування суспільства навколо війни. Сьогодні окремі «експерти» рапортують про те, що  суспільство «вже згуртувалося»,  і важливо зміцнити та не зруйнувати цей ефект.

На перший погляд може здатися, що пропаганда досягає своєї мети. Згідно з останнім опитуванням  незалежного соціологічного агентства «Левада-центр» за кінець квітня, 83% росіян схвалюють діяльність  Володимира Путіна. 69% заявили про схвалення діяльності російського уряду, та 59% – Державної думи РФ. Проте вважати, що ці цифри є показником «згуртування» суспільства не можна з двох причин.

По-перше, крім страху репресій, показна одностайність відповідей може пояснюватися конформізмом, який директор Левада-центру  Лев Гудков  свого часу назвав  «основою путінського режиму». Соціолог  Григорій Юдін  також вважає, що агресивне відторгнення правди та  виправдання війни  дає змогу «у якийсь спосіб зберегти свій вразливий внутрішній світ».

Валерій Герасимов, Володимир Путін та Сергій Шойгу

Ще  7 років тому я відзначала, що реакцією російської більшості на будь-яке погіршення їхнього життя є підвищена потреба в адаптації до нових умов. Сьогодні основними стратегіями такої адаптації можна назвати ілюзію єдності, раціоналізацію для себе неминучості війни та делегування владі права одноосібно  визначати політику країни.  Відповідно, пасивна частина суспільства буде готова так само адаптуватися до будь-якої іншої державної політики у разі її зміни.

По-друге,  ми вже відзначали  високий потенціал конфліктів у російському суспільстві, одним із показників якого є зростання доносництва.  Останніми тижнями журналісти та правозахисники заговорили про справжню епідемію доносів. Лише за перші пів року війни росіяни написали близько 145 тисяч скарг до головного цензурного органу Роскомнагляду. 63,5 тисяч із них стосувалися «протиправної інформації», зокрема  «фейків» про російську армію.

Люди пишуть доноси на своїх сусідів, колег по роботі, учнів, вчителів та навіть старих друзів. Існують і «серійні донощики» на кшталт  Ксенії Кротової, яка регулярно моніторить Інтернет і пише доноси на експертів, що дають коментарі ЗМІ-«іноагентам». Кротова з гордістю повідомила, що написала вже 922 доноси, і не має наміру зупинятися. За її словами, її інтерес є «сугубо матеріальним», тому що вона не хотіла б у разі програшу Росії  платити репарації Україні  зі своїх податків.

Кількість доносів у Росії стала настільки великою, що на цю тему змушений був висловитися прессекретар президента РФ Дмитро  Пєсков, який назвав доносництво «огидною практикою».

Речник Кремля Дмитро Пєсков під час пресконференції президента Росії Володимира Путіна. Москва, 17 грудня 2020 року

Питання про те, чому люди пишуть доноси, з’явилося також на сайті російського експертного порталу суспільно-політичних дебатів, при цьому думка експертів, що прокоментували його, розділилася приблизно порівну. Двоє коментаторів заявило, що неанонімні повідомлення є необхідними, корисними для поновлення справедливості, і їх взагалі не можна називати доносами. Двоє інших, навпаки, вважають, що люди в основному доносять через заздрощі, агресію та помсту, і це  у будь-якому разі огидно.

АТОМІЗОВАНІ, ЗАЛЯКАНІ ЛЮДИ НЕ Є НЕБЕЗПЕЧНИМИ ДЛЯ СИСТЕМИ

Павло Пряников

Втім, навіть якщо відкласти убік корисливі та особисті мотиви, можна зробити висновок, що зростання доносництва – це теж своєрідна форма адаптації росіян до нової реальності. Як видно із прикладу Кротової, у такий спосіб автори скарг сподіваються убезпечити себе та країну від майбутньої розплати за воєнні злочини. До того ж у людей, які пишуть доноси, виникає відчуття, що вони можуть на щось вплинути або, як мінімум, вибудувати відносини з владою, що також дає ілюзію захищеності.

Водночас навіть прокремлівські коментатори визнають: донос не згуртовує, а розділяє суспільство. «Дедалі більше людей у ​​такий час починають самоцензуруватися, не довіряти навіть колись близьким людям, атомізуватися. Атомізовані, залякані люди не є небезпечними для Системи», – пояснює російський публіцист  Павло Пряников.

Павло Пряников

Отже, очевидно, що російській владі не вдалося вибудувати світ ідеальної антиутопії, в якому все суспільство в єдиному пориві щасливо вірить у загальну ідеологію. Однак їм цілком вдалося створити типову диктатуру, що складається з пасивних, заляканих людей, які не довіряють один одному.

Поки що єдиною силою, яка кидає виклик загальній атмосфері заляканості, є, як не дивно, активна провоєнна меншість, насамперед військові та воєнкори. Наприклад, автори близького до Міністерства оборони РФ сайту  «Военное обозрение»,  навіть доводячи «небезпеку дискредитації армії» та «ворожої пропаганди», зазначають, що нинішнє законодавство унеможливлює «здорову критику» армійських проблем.

Раніше автори цього ж сайту критикували новий закон про електронні повістки, стверджуючи, що в ньому міститься презумпція провини людини, яка з об’єктивних причин  не отримала повістку. Очевидно, що люди, які ризикували життям заради путінського режиму, починають активніше боротися за свої права, і, спираючись на цих людей для утримання влади, Кремль у такий спосіб створює для себе додаткову загрозу.

Джерело: Ксенія Кириллова, для Крым.Реалии

Статтю передруковано з дозволу  Jamestown Foundation

Джерело