НАСПРАВДІ, зроблено це не для того, щоб Патрушев (за задумом пропаганди) «продовжував розкривати очі європейцям на правду про «радіоактивну хмару».

Зроблено це виключно для нагнітання паніки серед поляків. Мовляв, зброя, яку Вашингтон та Лондон постачають Києву, небезпечна насамперед для громадян Польщі, які значно ближчі до України, ніж далекі американці та британці.

Головне, що називається – вкинути. Але світ після аварії на ЧАЕС та Фукусімі вкрай чутливо ставиться до подібних речей. Моніторинг радіаційного становища в Європі – дуже ретельний. До того ж збіднений уран – це взагалі не про підвищену радіацію, що відомо з фізики 9 класу.

Тому «хмарно-радіоактивну байку» 72-річного Патрушева розглядають десь на рівні «бойових комарів Небензі» або взагалі конспірологічних історій з 90-х про «червону ртуть».

Маріуполь: за все доведеться заплатити

20 травня Росія досить тихо відсвяткувала річницю стирання з лиця землі українського Маріуполя. Героїчна оборона міста – стала однією з головних сторінок цієї війни. У самій Росії знищення міста і далі називають «визволенням», але на його річницю обмежилися лише покладанням квітів учасників автоекспедиції слідами колишньої «Новоросії».

НАСПРАВДІ, про те, що все на «нових територіях Росії» тимчасове, насамперед, свідчить приставка «т.в.о» їхніх різноманітних гауляйтерів.

По-друге, про тимчасовість цього «визволення» вже свідчить «бавовна», яка з’являється на об’єктах окупантів, розташованих на руїнах Маріуполя.

По-третє, те, що ця «бавовна» буде тільки частішати (через застосування ЗСУ західної високоточної зброї), пропаганда відчуває. І тому вже заявляє про «кровожерливість київського режиму, який не дає спокійно жити мирним маріупольцям».

По-четверте, поїздками нічного маріупольського бомбили, поодинокими відновленими житловими будинками, на яких відмиваються шалені кошти, «відпочинком» викрадених маріупольських дітей, екскурсіями по зруйнованому Драмтеатру, Москва намагається створити ілюзію, що життя налагоджується і, таким чином, приховати місце свого злочину.

Нещодавно з’явилися нові супутникові знімки Google Earth Pro, що показують руйнування в Маріуполі. Наприклад, так виглядає той самий Драмтеатр до та після російського бомбардування.

Загальні цифри руйнувань Маріуполя шокуючі:

–   пошкоджено 90% життєво важливої інфраструктури міста;

–   знищено 1368 будівель, 11 384 будинків, 25 дитячих садків, 11 лікарень, 53 заклади культури і спорту, 39 шкіл;

–   200 тисяч осіб виїхали на підконтрольну територію України, понад 120 тисяч – залишаються заручниками окупантів.

–   загальні збитки попередньо оцінюються у 14,5 млрд доларів.

–   вбито 22 тисячі мирних людей (вдвічі більше, ніж нацисти за два роки окупації Маріуполя).

Якщо Москва вважає, що все це забудеться і в підсумку «стерпится-слюбится», то помиляється. За все доведеться заплатити. І в кримінальному порядку і матеріальному.

Сумна «перемога» окупантів у Бахмуті

20 травня в Росії оголосили ще одним «днем визволення». Цього разу такої честі «удостоїли» інше фактично знищене українське місто – Бахмут.

«Перший канал» з награним хвилюванням волав про це так: «Без перебільшення це історичний момент. На визволення пішло сім із половиною місяців. Бійці ПВК Вагнера кажуть, що у них, напевно, такі ж емоції, як у дідів у Берліні були. Ми тут захищаємо батьківщину. Ми займаємося доброю справою. Боремося з неофашизмом».

Зі взяттям Бахмуту привітав й Путін. І що перед усім насторожило, (навіть, пропагандистів) – зробив це вночі.

НАСПРАВДІ, привітання Путіна — дуже поганий знак в контексті українських справ. Достатньо згадати, що трапилося після його привітання Януковичу в листопаді 2004 року на президентських  виборах. Або після привітання з «поверненням Криму у рідну гавань», Кримським мостом, з «Херсоном з Росією назавжди». Або з урочистим відкриттям по відео трамвая в окупованому Маріуполі, який практично одразу зупинився.   

Навіть святкування чергового брехливого «взяття» Пригожиним Бахмуту (точніше того, що від нього залишилося) фактично розчинилося у зовсім не риторичному питанні «Що далі?». «Воєнокори» сумно розкидають на своїх «картах Таро» напрямки подальших дій ЗСУ; скиглять, що «таких бахмутів в Україні ще дуже багато, а тут за один билися довше, ніж за Сталінград»; додають слова президента США Байдена («найобізнаніша людина у світі», як визнають самі пропагандисти) про 100 тисяч загиблих росіян в Бахмуті; діляться роздумами на тему «незрозуміло взагалі навіщо нам здався той Бахмут, адже він вже немає для нашого наступу стратегічного значення», і «що робити з флангами, адже ЗСУ на панівних висотах і ми фактично в мишоловці», й так далі.

 «Воєнкор» Сладков взагалі закликав «терміново висадити в Бахмуті десант фотографів та операторів, щоб зафіксувати першу велику перемогу Росії за минулий рік… бо завтра вже може бути пізно».

Звісно, вони все бачать і все знають. І чергову маніпулятивну заяву «переможця» Пригожина, що він покине Бахмут 25 травня. І його знущальне поздоровлення «різьбяра по дереву Шойгу» з днем народження. І символічний подарунок йому книги Кирила Романенкова «8 років з «Вагнером», яка містить опис взяття сирійської Пальміри (яку вперше брав саме «Вагнер», потім передав регулярній російській армії, після чого та дала дьору, тому «Вагнер» брав її знову).

Ця брехлива «перемога»: чи то на день народження Шойгу, чи то через символізм (у річницю «взяття Маріуполя»), чи то через те, що 25 травня у багатьох «вагнерівців» завершуються контракти, – насправді висвітлила головне: у росіян розпач.

Адже жодних цілей у «спецоперації» більше немає. Ані військових (на що немає сил), ані (що найстрашніше) – пропагандистських. Тому, цілком вірогідно, надалі з наративом «захистимо русский мир» окупанти будуть відчайдушно махати лопатою на українській землі, а пропагандисти – лякати Захід та Україну черговим «кинджальним» струсом повітря. 

І все це – у сумному очікуванні, коли ж чергове привітання Путіна з приводу чергової телевізійної «перемоги» в Україні призведе вже до остаточної та реальної поразки.

Захід надає Україні зброю перемоги

І наостанок про винищувачі F-16. Рішення про їх надання Україні західними партнерами  очікувалося в Росії з якоюсь фатальною приреченістю. Навіть, улюблених «червоних ліній» вже не особливо проводили. Лише, у штатному режимі просигналізували, що «це призведе до подальшої ескалації» і почали просто виторговувати час.

НАСПРАВДІ, усе це вже було з «HIMARS», «Leopard», «Patriot».

Ну, а поки «військові експерти» на кшталт 78-річного Литовкіна намагаються заспокоїти, що не такий страшний чорт, як його малюють, в суворій реальності – все остаточно лягло на свої місця.

Справа не просто в тому, що спочатку був ЗРК Patriot, а тепер F-16, а в тім, що постачання цих винищувачів фактично повністю адаптує стандарти НАТО на всю систему ППО та Повітряні сили України. А відповідно – і всіх ЗСУ, що фактично перетворює на реальність страшний сон Путіна про Україну в НАТО.

Справа у набагато більш трагічній для Путіна історії. Адже ніхто на Заході не буде ризикувати такою зброєю, якщо не буде відчувати головного – не просто перемоги в Україні, а (за словами її президента Володимира Зеленського) вже майбутньої «побудови архітектури безпеки у всій Європі та світі». 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело