НАСПРАВДІ, крім іншого найближчим часом варто очікувати на черговий «переможний мультсеріал». Однією з головних його сценарних «гілок» буде щось на кшталт: «Російська армія під час українського контрнаступу вже знешкодила мільйон РСЗВ HIMARS, 2 млн танків Leopard і три млн винищувачів F-16. Тому незабаром українці відступатимуть».

За всієї кумедності таких звітів (у стилі лютого 2022-го про «повністю знищену українську систему ППО») варто розуміти наступне: подібні «мультики» спрямовані ще й на те, аби підірвати віру партнерів Києва в тому, що зброя, яку вони надали, дійсно ефективна в руках українців.

У Путіна на це дуже велика (можливо, остання) ставка у війні з Україною. Тому знімати «мультики» про «мільйони вбитих Leopardів» цього разу будуть з набагато більшим натхненням, ніж у «переможному» лютому 2022-го. Адже, тепер дійсно є що втрачати. Головне – не піддаватися на це українцям і західним партнерам.

Піар на шебекінському «некролозі»

Історія з бєлгородським Шебекіно, крім іншого, довела, що для пропаганди вже й некрологи – реклама. На порятунок місцевих жителів кинулася уся пропагандистська рать.

Маргарита Симоньян запропонувала за свій рахунок перевезти декілька сімей та зняти для них житло у безпечних районах. Звісно, не могла відстати від своєї патронеси та уся RT.

НАСПРАВДІ, головний офіційний внутрішньоросійський наратив не змінюється: «атаки на Білгородську область не мають критичного характеру, і на завдання СВО не впливають».

І навіть те, що російські повстанці взяли в полон російських військових на території Росії – на зміну цього наративу абсолютно не впливає. МО РФ вперто вдає, ніби нічого страшного не відбувається.

«Воєнкори» паралельно «воюють» за надання строковикам (яких Герасимов кинув на оборону Бєлгородської області) статусу «учасників бойових дій». Губернатор 5 червня підтвердив, що російська армія втратила контроль над  Новою Таволжанкою. Тому жителі Бєлгородської області вже не так обережно, як колись, починають цікавитися в Путіна: а де ж все-таки насправді закінчуються кордони Росії? 

Проте, скарги тамтешніх мешканців (наприклад, за вивіз дітей у безпечні місця місцева влада вимагає гроші) наказано вважати «роботою українського ЦІПСО та внутрішніх інформаційних диверсантів».

На цьому тлі згадана «благодійність» пропагандистів – лише черговий прояв гібридної спецоперації Путіна. Яку він вже проводить не лише проти українського, а й проти власного народу. 

Великої гуманітарної проблеми офіційно немає (хоча, з 40-тисячного міста в Шебекіно залишилося лише близько 500 осіб), але піар навколо цього шалений.

На трагедії, яку влаштував Путін для шебекінців, крім Симоньян і «воєнкорів» (які зараз оголошують збори на все: від дитячих памперсів до генераторів), у РФ піаряться і «найкрутіші» інформбійці в особі Пригожина та Кадирова. 

Перший готовий ввести туди свої війська для наведення там порядку («і для цього мені не потрібен дозвіл Генштабу»). Другий (який ще нещодавно збирався міняти «Вагнер» в Бахмуті) переконує Путіна в тому, що саме його військо має прибути у Бєлгород, бо має «великий досвід у проведенні контртерористичної операції».

Запустити б їх туди разом. Цікаво було б подивитися на справжню, а не медійну війну між героями Росії Уткіним і Делімхановим. Плюс додати до них ще одного героя – Шойгу. І щоб полонених не брати.

У чому винен Вінівітін

5 червня пресслужба Пригожина розповіла про те, що на шляху прямування до тилу його колон з Бахмуту ще 17 травня «було виявлено дистанційно керовані саморобні вибухові пристрої, мінування доріг, а також інші пастки».

Також «Вагнер» повідомив, що взяв в полон підполковника збройних сил Російської Федерації Романа Вінівітіна.

НАСПРАВДІ, чому те, що трапилося 17 травня, Пригожин оприлюднив лише 5 червня, залишимо з’ясовувати дослідникам російських підкилимних інтриг.

Але в будь-якому разі підполковник-алкоголік російської армії, який пояснює розстріл «вагнерівської» автівки «особистою неприязню» – яскраво демонструє ступінь деградації путінського війська.

А загороджувальне мінування тилів російської армії російськими військовими свідчить насамперед про панічну атаку особисто Герасимова перед українським контрнаступом.

Виходить, що у нього немає жодної впевненості у тому, що його польові командири та їхній особовий склад не кинуть позиції. І тільки таким загороджувальним мінуваннями можна хоча б призупинити їх втечу з передової.

Тому й звинувачувати підполковника-алкоголіка Вінівітіна нема за що. Адже він у депресії, бо бачить, що «Вагнер» вже тікає. А його бригаду лишають. І йому доведеться гинути на Донбасі. Чи то від українських снарядів, чи то від російських мін. Вибір сумний і небагатий. 

До речі, рівно рік тому цілий генерал зі священним для росіян прізвищем Кутузов загинув, «підіймаючи війська в атаку». А тут якийсь нещасний підполковник, про якого вже ніхто завтра не згадає.

Путін вичавив всі гроші з «Газпрому»

І наостанок повернемося до Симоньян. 5 червня з’явилося відео, де вона на «России 1» називає окуповані українські території «спірними» і пропонує провести там «чесні референдуми, щоб більше не лилася кров і війна не докотилася до мого рідного Краснодарського краю».

На НТВ також заявили, що «Росія наразі ресурсів для того, щоб встановити контроль над Україною, не має. Тому, перемога – це якнайшвидше завершення спецоперації».

НАСПРАВДІ, Симоньян лише нещодавно пропонувала йти до Польщі, щоб запобігти обстрілам Бєлгородської області. Отже, за останній час відбулося щось незворотне, якщо вже вона фактично ставить під сумнів у прямому етері так зване «конституційне перебування нових територій у складі Росії».

Поява подібних меседжів говорить лише про одне: вже не тільки інтернетній, а й телевізійній російській біомасі пояснюють, що Кремль шукає «варіанти врегулювання». 

Бо ресурсу для ведення війни немає. Насамперед, головного – фінансово-економічного. 

Колишній головний спонсор путінського «підняття Росії з колін» – «Газпром», який зустрічав війну в Україні з прибутком у 2 трлн рублів, отримав за підсумками року чистий збиток у розмірі 1,3 трлн.

Все через те, що Путін зобов’язав «Газпром» виплатити 1,25 трлн рублів додаткового воєнного податку. Але сталого грошового потоку, щоб врятувати себе, і відповідно надалі фінансувати війну «Газпром» вже не має. На дешеві понти (стати титульним спонсором стадіону в Туреччині за 78 млн євро) ще вистачає, а ось на Україну вже ні.

Пояснюється все просто: після втрати Європи (куди до війни йшло 80% експорту), путінському газу просто більше нема куди йти. Китай через газопровід «Сила Сибіру» законтрактував (за дисконтною ціною) цьогоріч лише 22 млрд кубометрів, що у 7 разів менше, ніж до війни імпортувала з РФ Європа.

Спроба домовитися з китайцями про будівництво «Сили Сибіру-2» та збільшення по ньому поставок газу у 6 разів завершилася повним фіаско: Сі Цзіньпін спочатку чемно відмовився підписувати відповідний контракт під час візиту до Москви, а потім завдав демонстративного удару, погодившись на новий прямий газопровід з Туркменістану.

Тому всі «врегулювальні» розмови Затуліна, Карасіна, Симоньян (далі буде) про «давайте домовлятися» мають крім військового провального підґрунтя ще й фінансове. 

Путіну зараз конче потрібні гроші вже не для повалення «київського режиму», а для збереження власного. Тому в Кремлі вже не панічна атака, а справжня параноя з приводу українського контрнаступу.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело