Я не задумуючись погодився піти у прикордонну службу, адже прикордонники – перші на кордоні, перші дають бій – воїн на псевдо Валіко
До повномасштабного вторгнення чоловік працював у найбільшому аеропорті країни – Борисполі. За фахом він інженер-будівельник.
«Той ранок я не забуду ніколи… Звуки вибухів і переживання, проте не за себе, а за сім'ю», – пригадує Валіко.
Не гаючи часу чоловік відправляє родину у безпечне місце, а сам іде, щоб вступити в місцеву тероброну. Кількість охочих була великою, тому йому сказали чекати дзвінка. Щоб не сидіти без діла і приносити користь чоловік долучається до робочої бригади, яка допомагає облаштовувати оборону міста.
Пізніше Валіко все ж таки стає у стрій. У військкоматі йому пропонують долучитися до прикордонників. Вже незабаром чоловік вирушає на північ, а згодом – на схід України.
«Я не задумуючись погодився піти у прикордонну службу, адже прикордонники – перші на кордоні, перші дають бій», – говорить Валіко.
«Тяжчою, звичайно, для мене стала Донеччина. Там росіяни влаштували, колись з квітучих населених пунктів, суцільний морок. До війни неможливо звикнути, але нам вистачить сил все відбудувати. Я в цьому впевнений», – зауважує прикордонник.
Шість місяців розлуки з сім'єю, яка його всіляко підтримувала на відстані. Вдома на свого захисника чекала кохана дружина та двоє донечок. Донечки часто малювали батьку малюнки, а як тільки випадала нагода – телефонували.
Життєве кредо військового: «Жити по совісті і залишатися завжди людиною».
Після Перемоги Валіко мріє повернутись до улюбленої роботи в аеропорту, а ще якомога більше проводити час із сім'єю.
