8 (21) листопада Східна Церква святкує Собор святого архистратига Михаїла та всіх небесних сил. Про ангелів, як посланців, посередників між Богом та людьми говорять три релігії: юдаїзм, християнство та іслам.

У християнстві ангел (грец. angelos, євр. malakh) – посланець, вісник, духовна істота, створена Богом для служіння Йому.  Як говорить Катехизм католицької церкви (І, 1, 330): «Як власне чисто духовні створіння, вони (ангели) мають розум і волю: вони є творіннями особовими (Пор. Пій XII, Енц. «Humani generis»: DS 3891.) і безсмертними (Пор. Лк. 20, 36.). Своєю досконалістю вони перевищують усі видимі створіння. Про це свідчить блиск їхньої слави (Пор. Дан. 10, 9-12)». Попри  певну скупість інформації у Святому Письмі про небесні сили, їхню природу, завдання та функції, християнство створило не лише словесний, але й візуальний образ ангела з метою зрозуміти та наблизити до себе це безтілесне буття. «Св. Августин говорить: «Ангел» означає функцію, а не природу. Запитуєш, як називається така природа? – Дух. Ти запитуєш про функцію? – Ангел. Через те, чим він є, – це дух, а через те, що робить, – це ангел» (Св. Августин, Пояснення Псалмів, 103, І, 15.). Усім своїм єством ангели – слуги і посланці Божі. Позаяк «повсякчас бачать обличчя мого Небесного Отця, що на небі» (Мт. 18,10), тому вони – «виконавці Його наказу, покірні голосові Його слова» (Пс. 103,20)» (ККЦ, І,1, 329). У пошуках візуального образу небесного посланця воно (християнство) опиралося не лише на тексти Святого Письма, твори Отців Церкви, апокрифи: книга Еноха (ІІ ст. до Хр.), Євангеліє Варфоломія, Одкровення Варуха, але й взяло за основу зображення крилатих істот у мистецтві Близького сходу та античності (так звані ніки, ероти, сирійські крилаті бики, єгипетські сфінкси та ін.). В процесі формування іконографії ангелів антропоморфна форма крилатої істоти стала візуальною формою для численних та невидимих небесних сутностей. Чому? Бо вони часто об’являлися в людській подобі в Старому завіті. Тілесність – це одна з форм появи ангелів на землі, як прояв благовоління до людини, доказ участі Бога в житті людини, а крилатість – потреба відрізнити ці сотворіння від людини, символ трансцендентної ангельської пригоди  (Іс. 6, 1-3; Єз. 1, 5-6; Одк. 4, 7-8.), ознака післанництва та демонстрація метафізичного виміру християнства, його перемоги над смертю. Однією з рис, яка відрізняє християнський візуальний образ ангела від його образу в античній культурі є те, що всі імена ангелів – чоловічого роду, а не жіночого, і посланець одягнений у туніку та палій, а не пеплос.

Дебати про доречність зображення небесних сил велися у християнській спільноті від раннього періоду і аж до IX століття, а скупість інформації та відсутність офіційного вчення Церкви про небесні сили, породжувала навіть надмірний культ ангелів серед вірних, який межував з ідолопоклонством. «Не слід християнам відпадати від Церкви Господньої і закликати ангелів і влаштовувати збори, отже, це заборонено» (Mansi. T. 2. P. 570, Лаодикійський собор IV ст.). Сьомий Вселенський Собор (787 р.) подає однозначне рішення: можна і треба недосконалими та обмеженими людськими засобами зображати невидиме буття, бо це також допомагає у ширшому пізнанні Бога.

Велику роль у формуванні ангелології Церкви відіграла праця християнського письменника V століття Псевдо Діонісія Аеропагіта «Небесна ієрархія», де автор, базуючись на текстах Святого Письма, говорить про дев’ять ангельських чинів, які поділені на три рівні, серед яких особливе місце займають архангели. Сам термін «архангел» означає ангел вищого рангу, воєначальник і вперше з’являється у Новому Завіті. Святе Письмо подає нам імена лише трьох архангелів: Михаїла, Гавриїла та Рафаїла.  Імена кожного з архангелів означають важливість їхньої місії, їхнього буття.

Архангел Михаїл

З давньоєврейської мови ім’я Михаїл означає «Хто як Бог» (Одк. 12,7, Юд. 9, Дан. 10,13; 12,1;  Іс. Нав. 5, 14-15), у значенні «хто більший за Бога?». Згідно текстів Старого Завіту він вважається ватажком небесного воїнства – архистратигом (Дан.10, 13, 21; 12,1), переможцем Антихриста, захисником Єрусалиму (Дан.10, 13; 12,1; Євр.9; Одкр.1, 3-5; 20, 2-3) і тому його, зважаючи на важливість місії, зображали по правиці Христа (І Тес. 4,16) у певних іконографічних композиціях. У після апостольську добу він той, хто супроводжує душі померлих до раю, помічник Христа чи Богородиці.

Культ архангела Михаїла розвинувся у християнстві в IVстолітті, базуючись на єврейських (книга Еноха) та античних віруваннях. Архангел почитався в Коптській Церкві, де прирівнювався до бога Нілу, який відповідає за зрошування землі. Архангел згадується у коптських епітафіях IV-V ст., тут були побудовані храми та монастирі на його честь, створені численні гімнографічні твори. У Константинополі, а згодом у Римі та інших країнах візантійської традиції, Михаїл вважався захисником міста, імператора, на його честь в різний історичний період теж було побудовано чимало храмів та засновано свято.

Важливу роль у поширенні культу архангела Михаїла відіграла «Розповідь про чудо здійснене в Хонах архангелом Михаїлом», записана Константинопільським патріархом Сисанієм у V ст., яка пройшла певну редакцію у VIII ст. Важливість цього тексту полягає в тому, що попри існуючі наративи про незбагненність ангельського буття, про відстань між ангелами та людьми,  тут йдеться про можливість наблизитися до архангела Михаїла, а через нього – до Бога, і це переконання випливало із факту появи архангела на святому місці. Цей текст про чудо в Хонах робив особу Михаїла більш зрозумілою для аудиторії, прив’язував його до конкретного місця, яке внаслідок дій архангела (в даному випадку чуда) змінюється, трансформується (змінюється ландшафт та назва: Колоси – Хони).

Чудо в Хонах, мініатюра з Менологія Василія ІІ, ХІ ст.

Сер. VIII ст., Волинь

З часом в християнському середовищі з’являється чимало історій про інші чуда здійснені цим небесним заступником:  визволення Риму (VI ст.) від епідемії чуми, спасіння міста Сипонта, порятунок отрока біля Афонської гори, чудо з Флором та Лавром та ін., що посприяли ще більшому  поширенню його культу серед різних християнських спільнот.

Іконографія архангела Михаїла досить чисельна та розкриває різні грані його місії. В ранньохристиянському мистецтві ангелів зображали в антропоморфному вигляді як учасників історії спасіння. Про те, що тут зображений ангел можна було зрозуміти лише з контексту самого зображення. Тому у найбільш ранніх пам’ятках мистецтва архангел Михаїл представлений все ще без крил, оскільки без крил він об’являється Ісусові Навин. Крила (Іс. 6,2; Дан. 9,21), як невід’ємний атрибут іконографії ангельських сил, з’являться  в кін. IV- V ст., як і німб. Попри віру у святість ангелів на основі Святого Письма, зображати ангелів з німбами стане традицією Церкви.

Поява арх. Михаїла Ісусові Навину (Чис. 22,22), катакомби на Віа Латіна, Рим, IV ст. Єдиний приклад зображення ангела з бородою, як символу мудрості, влади, з метою підкреслити важливість його постаті, але ще без крил та німбу

Поява арх. Михаїла Ісусові Навину, Санта Марія Маджоре, Рим ІІ пол. V ст.

У східнохристиянській традиції  Михаїл зображається антропоморфно: як молодий юнак (юність – символ краси та безсмертя – Пс. 8,6.) з високою, акуратно укладеною зачіскою, яка є символом чистоти і доброчесності, впорядкованості ума, здатності чути Бога. Волосся підтримується стрічкою, кінці якої називають слухами, які виступають символом досконалого слухання Бога. Михаїл може бути одягнений в одяг трьох типів з метою наголосити на конкретному аспекті його місії: апостольські одежі – хітон з клавієм (як символ духовного благородства небесного буття) та гіматій. Хітон, залежно від довжини, наявності розрізів, рукавів – широких чи вузьких, коротких чи довгих, нашивок та інших деталей, міг називатися по-різному: далматика, коловій тощо. До VIII ст. одяг ангельських сил був переважно білого кольору (Мт. 28,3), як символ чистоти та святості, а згодом ангелів, як і Михаїла, зображали в одежах інших кольорів. Як правило, це зелений хітон та червоний гіматій.  В такому типі одягу архангел зустрічається в деісізному ряді іконостасу, де підкреслюється ідея прослави Небесного Царя, в композиції Страшний Суд, в житійних сценах та ін.

Ангели в хітоні та гіматії, Сан Аполінаре Нуово, Равенна, VI ст.

Арх. Михаїл з Дальови, XV ст.

Одяг візантійських придворних: хітон та лор – святковий елемент одягу візантійських імператорів, придворних найвищого рангу, що в складний спосіб задрапіровувався на фігурі. Лор був розшитий дорогоцінним камінням .Основою для такого типу одягу був стих: « Після цього поглянув я: відкрито храм скинії свідчення на небі, і сім ангелів, що мали сім кар, вийшли з храму, одягнені в льон, чистий, яскравий, і підперезані коло грудей поясами золотими» (Одкр. 15: 5-6). Оскільки діяльність ангелів сприймається як служіння Богові, то з середини VI ст. їх почали зображати в одязі візантійських придворних. Цей тип одягу для ангельських сил був заборонений на Сьомому Вселенському Соборі, як типово римський історичний одяг, бо ангели – це не історичні особи, однак іконописці продовжували дотримуватися старої іконописної традиції. В такому типі одягу Михаїл може бути зображений в куполі храму, де знаходиться зображення Христа Пантократора.

Ц. Успіння ПР БГ в Нікеї, VII ст.

Палатинська капелла, Палермо, ХІІ ст.

Михаїл може бути зображений  у військових обладунках, оскільки вважається воєначальником небесного війська, покровителем воїнів, мореплавців. Тому найчастіше він зображається як візантійський полководець у короткому хітоні, кольчузі та довгому плащі – сагії, в червоних чоботах та з мечем у руках, бо після перемоги над сатаною архистратиг не перестає боротися за спасіння людського роду та Божу славу.  Сагій відрізнявся від хламіди лише меншими розмірами. На нього теж,  як у вищих чинів, нашивався тавліон, колір якого  вказував на становище у придворній ієрархії. Також архистратиг може бути зображений в дияконських одежах: хітон, гіматій, стихарій (підрясник) та орарій, зокрема на дияконських дверях іконостасу, як вказівка на те, що він співслужить Первосвященику – Христу. В таких одежах Михаїл зустрічається переважно у композиціях літургійного характеру: Служба Отців, Небесна Літургія і може тримати в руках чашу, кадило, рапіду, свічку чи покрівець.

Арх. Михаїл та Іс. Навин, візант. рукопис ХІ ст.

Арх. Михаїл , Дафні, ХІІ ст. Хламіда (плащ) + тавліон золотого кольору

Арх. Михаїл з рапідою (справа від Христа), ц. св. Софії, Охрид, ХІ ст.

Небесна Літургія, арх. Михаїл з рапідою, фрагмент, Софія Київська, ХІ ст.

З ХІІ ст. архангелові  Михаїлові приписують роль судді на Страшному суді та зображають з терезами, на яких він зважує людські душі.

Страшний суд, деталь, Торчелло, Італія, ХІІ ст.

Щодо атрибутів, з якими зображається в іконографії цей небесний посланець, то найчастіше зустрічаються : жезл (або посох) – символ постійного перебування  в русі і вказівка на те, що архангел перебуває на службі у Небесного царя. Це церемоніальний жезл, який сягає церемоній  імператорського двору у Візантії. Різні палиці носилися різними чиновниками. Діонісій Ареопагіт вважав палицю символом царської та володарської гідності ангелів; зерцало (куля або держава) – прозора куля з монограмою Христа всередині або словами ГДЬ – Господь. Інколи тут є напис „Свят, свят, свят”, а часом  поясне зображення Христа Еммануїла (ХІ-ХІІ ст.) або хрест –  вказівка  на те, що влада дана ангелам від Господа. Це передусім атрибут архангелів Михаїла та Гавриїла, який вперше зустрічається на монетах імператора Леонтія у V ст. Цей елемент, будучи атрибутом римських імператорів, отримає різні трактування: небесна сфера, яка символізує світ, сфера ангельського буття – Бога, щит, печать Небесного Царя, символ влади над Вселеною; лабарум – держак з поперечною перекладиною, з якої звисав прямокутний шматок тканини, знамено армії Константина Великого; імператорське та королівське бойове знамено (IV-XIII ст.).Тут часто зображається напис: «агіос» з грец. мови «святий»  і це нагадує про безперестанне ангельське славослов’я: «Свят, свят, свят Господь сил; вся земля повна його слави!» (Іс. 6:3); вісімка в ногах, як символ безкінечності Бога і як візуалізація перемоги над Антихристом.

Зображається архангел Михаїл також у композиції під назвою «Собор архистратига Михаїла», яка сформувалася в ХІ-ХІІ ст., досить рідкісний сюжет в українському іконописі, часом зустрічається в XIV-XVII ст., в якій представлена богословська ідея згуртування Архистратигом всіх небесних сил навколо Христа – Еммануїла, який зображений  в білих одежах, сидить на невидимому троні, з державою в руках, постать якого обрамлена мандорлою слави, яку тримають два верховні ангели. Еммануїл – це одне з імен Бога, в перекладі означає «з нами Бог», про яке згадує пророк Ісая (Іс. 7,14). В цій дитині треба бачити Предвічного Бога, ще не воплоченого Спасителя.

Собор арх. Михаїла, сер. XVII ст., Волинь

Собор арх. Михаїла, кін. XVI – XVII ст., Долина

Архангел з лабарумом, Софія Київська, ХІ ст.

Арх. Михаїл з вісімкою в ногах, сер. XVI ст.

Зважаючи на велике пошанування та почитання особи архистратига на різних теренах, які слідували візантійській традиції, свого часу сформувалася композиція під назвою «Архангел Михаїл з діяннями», де в центрі зображено самого небесного посланця, а навколо у клеймах – сцени його діянь, різних чуд, які спричинилися до ширшого поширення культу Михаїла. Такий тип іконографії був дуже поширений в українському іконописі. В цю композицію входили сцени: Сотворення арх. Михаїла, Вигнання Адама та Єви з раю, Три юнаки в печі вогненній, Боротьба з Яковом, Жервтоприношення Авраама, Чудо в хонах, Арх. Михаї приносить їжу Даниїлові в рів з левами, Потоплення війська фараона, Поява арх. Михаїла Ісусові Навину, Загибель Содоми і Гомори та ін.

Кін. XV ст.

Поч. XVI ст.

Проблематика небесних сил – ангелів у християнстві досить складна, оскільки заторкує сферу, що є поза людським розумінням. Однак християнське мистецтво створило візуальний образ небесного посланця, який відповідав біблійним описам. В християнській традиції особливе місце отримує культ почитання архангела Михаїла, який вважається захисником Божої правди та переможцем над злом.  Незважаючи на те віримо ми чи ні в небесних духів, однак сьогодні як ніколи потребуємо їхньої допомоги та заступництва у боротьбі проти зла видимого чи невидимого. Уся історія Церкви є свідком таємничої та могутньої допомоги ангелів. Тож молімося до верховного архистратига Михаїла, доброго прикладу мужності, непохитності, хоробрості та безперестанної боротьби зі злом, щоб кожному стати взірцем сповнення Божої волі, незважаючи на обставини.

Марія ХОМИШИН
кафедра богослов’я УКУ

Використана література:

1. Constantine Cavarnos. Guide to Byzantine Iconography. Boston, MA: Holy Transfiguration Monastery, 1993, V. I-II.
2. Glenn Peers, Subtle Bodies. Representing Angels in Byzantium, Berkeley, Los Angeles, London: University of California Press, 2001.
3. Edina Eszenyj. Angels as the Manus Dei: Evidence in Art and Angelology, Acta Academiae Artium Vilnensis/ 80-81, 2016, pp. 73-79.
4. Therese Martin. The Development of Winged Angels in Early Christian Art, Espasio, Tempo y Forma, Serie VII, Historia del Arte, t. 14, 2001, pp. 11 – 29.
5. Elzbieta Jastrzebowska. New Testement Angels in Early Christian Art: Origin and Sources, Swiatowid , vol. VIII (2009-2010), Warsaw, 2011, pp. 153- 164.

Джерело