Вже вдруге День українськомовної преси відзначається в умовах повномасштабної війни з російськими окупантами, яка триває вже 627 днів.

День українcькомовної преси — неофіційне свято, що було проголошене та вперше відзначене 12 листопада 2009 року в Харкові.

Традицію відзначення започаткували Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича, Громадське об’єднання «Шемети», редакція двотижневика «Український простір» та Спілка Української Молоді.

Історія

Одвічний потяг до свободи спонукав братів Володимира і Миколу Шеметів боротися за утвердження справжньої української незалежности й самостійности, і вони в листопаді 1905 року почали видавати першу на теренах Центральної й Лівобережної України українськомовну газету “Хлібороб”.

Після польського повстання 1863 року царизм нарік український рух “польською інтригою” і видав циркуляр, що забороняв друкувати книжки й пресу українською мовою.
Революційні події змусили царя Миколу ІІ піти на деякі політичні поступки. Так, 17 жовтня 1905 року було видано маніфест про запровадження прав і свобод, зокрема, й свободи друкованого слова.

Брати Шемети практично скористалися тодішніми обставинами — і вже 12 листопада 1905 року в м. Лубни Полтавської області вийшло перше число “Хлібороба”. Жадна з київських друкарень не насмілилася друкувати це видання, і так перший, як і всі подальші числа друкувалися в невеликій лубенській друкарні. Пізніше братів Шеметів звинуватять саме в тому, що “Хлібороб” став виходити “без пред’явлення законом установленого дозволу”, а “явочним порядком” і відразу накладом у 5 тис. примірників.

Була це невелика, на дві картки, газета. Як повідомлялося в “Хліборобі”, його “одвічальним” редактором значився Микола, але фактичним редактором став Володимир. Видавалася газета “коштами і заходами Лубенської української громади”, тож певним чином висвітлювала і її потреби.

Часопис закликав до політичних та економічних змін, зокрема, до автономії в межах Росії, передачі землі селянам, обрання цивілізованих органів влади, восьмигодинного робочого дня, відкриття українських шкіл тощо. У першому нумері містився Маніфест 17 жовтня і стаття “Про вольності громадські”, а згодом з’явилася й стаття, у якій подавався об’єктивний аналіз “царської милости”. Із другого числа передруковувалась угода Хмельницького з царем Олексієм від 1654 р., схвалена в Переяславі. Найцікавішими були в газеті відомості про те, як пробуджувалося українське життя та про український рух на західноукраїнських землях. Містилися також статті історичного й загальнополітичного спрямування, вірші Христі Алчевської, Ю. Буняка й инших.

Появу газети все національно свідоме українство зустріло з ентузіязмом. Навколо надрукованого рідною мовою слова гуртувалися вся українська інтелігенція й політики Михайло Грушевський, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Микола Лисенко… Вони розуміли, що втратити слово — це значить утратити культуру, традиції, тобто позбутися всього того, що ідентифікує націю.

Редакція не приховувала власної позиції й зазначала, що бореться “за такий лад в Україні, який повинен задовольнити потреби як українського, так і инших народів, в Україні сущих”.

“Хліборобові” не вдалося проіснувати довго — усього п’ять чисел устигли видрукувати брати Шемети. Потому часопис було заборонено. Та, попри все, “Хлібороб” устиг і за нетривалий час виконати важливе завдання будителя й організатора ще недавно розпорошених українських сил. І вже роком пізніше Микола Міхновський, ідеолог української державности, наснажений прикладом Володимира Шемета, видав у Харкові знамените число газети “Слобожанщина”. Саме “Хлібороб” і “Слобожанщина” започаткували новітню історію українськомовної журналістики.

#День_українськомовної_преси #Шемети #Міхновський #Хлібороб #Слобожанщина #Лубни #Харків #медіа #Європейська_медійна_спілка #ЄМС #EMU #European_Media_Union #СУМ #Фонд_Хоткевича #День_україномовної_преси #преса #медія #ЗМІ