Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в Неділю по Різдві, 31 грудня 2023 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Пісочна.

Христос рождається! Всесечні отці, дорогі брати і сестри!

Неділя після Різдва впроваджує нас в особливий аспект таємниці воплочення Божого Сина. Від самого народження Ісусові загрожували злі сили цього світу. Та Небесний Отець, який визначив час і місце приходу спасителя, приготував для нього простір, у якому Боже Дитя знайшло ніжні обійми людської доброти, безпеку та любов. Ним була свята Родина.

Коли мудреці вклонилися Ісусу і покинули Вифлеєм, після яскравого спалаху світла наче настала глибока темрява. Цар Ірод був обурений тим, що мудреці взагалі шукали якогось новонародженого «царя юдейського», а вкінці ще й оминули його самого. Тому вирішив вдатися до радикальних заходів, щоб раз і назавжди позбутися передбачуваного конкурента, і наказав убити у Вифлеємі усіх дітей віком до двох років. Ці діти віддали своє життя за за Христа як мученики, хоча насправді не знали, чому вони повинні були помирати – за кого, чи для чого. Посланець Господній з’явився Йосифові уві сні і наказав: «Устань, візьми дитятко і його матір і втікай у Єгипет, і перебудь там поки я тобі не скажу, бо Ірод розшукуватиме дитя, щоб його вбити».

Йосиф послушно і без зволікання бере Дитя з Пречистою Дівою, та вирушає з ними до Єгипту. Після смерті Ірода ангел Господній знову явився Иосифу уві сні та сказав, що тепер він може безпечно повернутися до Ізраїлю зі дитям і його матір’ю. Та оскільки в Юдеї правив Архелай, нащадок Ірода, «тож він зійшов і оселився в місті, що зветься Назарет, щоб справдилось сказане устами пророків: Назореєм він назветься». В Галилеї, в темряві поганської землі, засяє велике світло, і вона прийме Дитя, яке сяде на престолі Давида, ім’я якого буде «Чудесний порадник, сильний Бог, Отець довічний, Князь миру». Ісуса, названого ангелом Еммануїлом, «З нами Бог», будуть теж називати «Назарянином», жителем Назарету, але водночас «Назореєм», що означає відокремленим і посвяченим Богу від утроби матері.

Родинний простір для Ісуса Бог почав готувати відтоді, коли вже заручену з Йосифом Діву Марію відвідав ангел під час Благовіщення. Господь, який особисто звернувся до Марії, так внутрішньо повязав Йосифа з таємницею Боговтілення. На слово ангела Йосиф прийняв Діву з Назарету, а з нею і таємницю, яка була в ній, і якою вона була сама. Через особу Марії він вступає в історію сповнення таїнства відкуплення людства, яку ог почав писати в утробі його Обручниці. Все його життя було пронизане послухом Слову, і є свідоцтвом того, що повністю віддаючись Богові, людина стає справжнім учаснком здійснення Божого плану.
Святий Йосиф в дивовижний спосіб відкриває для себе, що бути батьком перш завсе означає бути слугою для життя і зріння. Він не є власним татом Ісуса, Єдинородного Божого Сина, але відповідально прийняв на себе батьківські обов’язки. Заради Христа він приймає і зносить переслідування, вигнання та бідність, а разом з цим усі тривоги і переживання за майбутнє.

Євангеліє описує унікальну сім’ю, в якій Син Божий є дитиною. Настанови, які Йосиф отримує від ангела уві сні, спрямовані лише на благо дитини, тому на першому місці є відповідальність батька за її долю.

Наскільки складними для батька будуть ці завдання, йому не повідомляється. Накази даються категорично: «Вставай, бери дитину та матір її», «втікайте до Єгипту». Як ти це зробиш – вирішувати тобі, неважливо, якщо ти втратиш житло та місце роботи. Не сказано, як Йосифу знайти дорогу в Єгипет і и як він зможе заробити достатньо для забезпечення своєї сім’ї. Далі слідує, знову задля блага дитини, наказ повернутися, з точними вказівками уникати володінь Архелая, жорстокого сина Ірода, і оселитися в Назареті. Йосиф стає годувальником на службі у дитятка Ісуса і його Матері, та свідком сповнення пророцтв у спосіб, про який він раніше і не здогадувався.

В цілому Євангеліє лаконічно говорить про св. Йосифа, і не передає жодного його слова. Але в його мовчанні прихована вся суть його місії: життя, яке живе у тривожній буденності, але з твердою вірою у Боже Провидіння.

Сьогодні ідеалом християнської сім’ї прийнято вважати мирне, успішне життя, не травмоване раптовими подіями. Таке «мирне життя», на нашу думку, є ознакою Божого благословення. Родина з Назарету демонструє нам дещо інший «ідеал»: її життя було зовсім не простим та безпроблемним. Навпаки, проблеми були… ще й які. Бог не вносив «спокій» у життя цієї родини ні на початку, ні пізніше. Проте незважаючи на всі негаразди, Йосиф і Марія створювали простір для здійснення Божих планів не лише «словами», а головним чином чіткою позицією, коли послушно виконували Боже слово в конкретній життєвій ситуації. Вони ставлять Божу волю в центрі своєї сім’ї, дозволяють «ламати» свої власні плани. Це зовсім не просто. Адже коли виникають «проблеми», дуже кортить «реалізувати власне рішення», а Бога залишити осторонь. Тому Бог, задля їх безумовної вірності, робив для них дороги там, де доріг не було.

Родина з Назарету своєю цілковитою покорою Божому Провидінню вступає у наше сьогодення як дзеркало для наших родин у їх протистоянні викликам та кризам сучасності. Їй було призначене нелегке життя, але вона складалася не з «трьох членів», але чотирьох: четвертим був сам Бог. І був він там не «гостем», але учасником, якому не було заперечено права сказати своє слово про конкретні проблеми та плани. І саме це усвідомлення близькості Бога дало святим Подругам сили подолати всі випробування. У тих труднощах Бог показав їм себе як «Бог з нами», як Бог, який не дає їм потонути «у веремії» проблем, але простягає руку допомоги. І цей Бог – «Еммануїл» для них такий самий, як і для нас: вчора, як і сьогодні, так і назавжди. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

† Тарас Сеньків,
єпарх Стрийський

Джерело