Імена героїв Крут
На переломі 1917 та 1918 років на сході Української Народної Республіки більшовики намагались, з перемінним успіхом, встановити свій контроль над ключовими містами та вузловими залізничними станціями. Подекуди їм це вдавалось.
Інший напрямок агресії більшовиків проти УНР – на Київ та Катеринослав. Наступ на Київ вівся по залізницях: через Харків-Полтаву та через Бахмач.
Незалежну Україну від більшовицької агресії захищав Гайдамацький Кіш Слобідської України. Його сформували у грудні 1917 року під проводом Симона Петлюри. Допоміжними силами були підрозділи військових (юнацьких) шкіл.
З Києва виглядало так, що основна загроза від більшовиків йде через Полтавський напрямок. Командувач більшовицькими військами Володимир Антонов-Овсієнко писав «головний удар вирішено направити на Полтаву». Тому, Гайдамацький кіш Слобідської України рушив у тому напрямку.
Впродовж кількох днів відбулися сутички за Полтаву, Миргород, Ромодан – практично за кожну залізничну станцію. У Ромодані більшовицьке військо розділилось. Одна частина продовжила рух на Київ через Гребінку. Інша рушила на Бахмач.
Під Гребінкою стався бій, який затримав подальший рух більшовиків. Газета «Нова рада» повідомляла:
«Бої, що почалися три дні тому між українськими частинами й большевицькими в районі ст. Гребінка, ще не скінчилися».
Українські вояки розібрали залізницю. Натомість червоноармійці у Бахмачі зійшлися у бою із силами Першої юнацької школи імені Богдана Хмельницького. 5 (18) січня у столиці зустрічали тіла перших убитих на більшовицько-українській війні. За кілька днів їх поховали на Фролівському цвинтарі.
Це була прелюдія бою під Крутами. Тривожні повідомлення про ситуацію під Бахмачем та похорони загиблих наелектризували ситуацію серед політично активних українців. Провід УНР не міг перекинути військо з полтавського напрямку на бахмацький. Це означало б розпорошити сили, яких і так бракувало. Тож підкріплення під Бахмач виїхати не могло.
Але зголосився щойно сформований Студентський курінь. Його основу становили студенти та нещодавні випускники столичних вишів. До куреня записались і кілька гімназистів старших класів.
З-під Бахмача українські війська відступили до Крут. Туди ж прибув і Студентський курінь. 16 (29) січня відбувся бій, що увійшов до української національної пам’яті та історії як вузловий момент, символ боротьби за українську державність, приклад жертовності, відданості державі (чи ідеї державності), а також трагедії, яка покликана мобілізувати націю перед загрозою зовнішнього втручання.
Схема бою
Після бою до більшовицького полону потрапили 36 осіб, з них відразу ж на станції розстріляли – 27, замордували пізніше – 2 (офіцери), відправили до шпиталю – 6 (поранених), відпустили – 1 (син (друга) машиніста більшовицького потягу). Поранені зі шпиталю в Харкові утекли.
Навколо чисельності та переліку розстріляних під Крутами є чимало суперечок та неузгодженостей. Називають від 15 до 50 більшовицьких жертв. Список прізвищ також різниться.
Важливим моментом у дослідженнях та меморіалізації бою під Крутами є розрізнення учасників бою, загиблих у ході бою та тих, хто потрапив у полон та був розстріляний більшовиками.
Леонід Перфецький
Однозначно встановили імена учнів Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства зі Студентського куреня, що були розстріляні більшовиками на станції Крути: Василь Гнаткевич, Євген Тернавський, Андрій Соколовський, Іван Сорокевич, Григорій Піпський, Павло Кольченко, Микола Ганкевич.
Цей перелік підтверджують протоколи засідань гімназії, де вони навчалися. Мисан та Корпан, яких приписують до числа гімназистів, у цьому списку відсутні. Можливо, вони були учнями іншої гімназії.
Юрій Дубницький, якого теж іноді вносять до числа крутянців, насправді перебував у загоні Вільного Козацтва і загинув 9 березня 1918 року під час конфлікту на цукровому заводі у Синяві (нині село Рокитнянського району Київської області, 1918 р. входила до складу Васильківського повіту Київської губернії).
Також встановили, що серед розстріляних були Микола Божинський-Божко, Олександр Попович, Володимир Шульгин, Олександр Борозенко-Конончук, Сидір Пурик-Пуриченко. Про них відомо щось трохи більше, аніж імʼя та прізвище.
Це стало можливим за допомогою некрологів, присвят та особових справ студентів університету святого Володимира, що збереглись у Державному архіві міста Києва.
Інші прізвища, що були оприлюднені у різний час, у тому числі у березні 1918 року, поки що не підтверджені іншими архівними документами. Але, це не означає, що імена, які циркулюють у різних списках крутянців, фальсифіковані. Відоме щонайменше одне джерело, де те чи інше прізвище згадується.
Але, нема інших документів, які стверджували б їх загибель під Крутами. Тоді як про дванадцять згаданих вище прізвищ такі документи є.