12 січня 2024 року виповнилось 130 років від дня народження Юліяна Вассияна (1894-1953) – публіциста, філософа, громадського та політичного діяча, ідеолога Організації Українських Націоналістів, який жив і знайшов вічний притулок на парафіяльному цвинтарі св. Миколая в Чикаго. Саме він виголосив на установчому з’їзді ОУН 1929 року знамениту доповідь “Ідеологічні основи українського націоналізму”, яка стала дороговказом до відновлення незалежності України.

Богдан Червак, голова Організації Українських Націоналістів

Ми насправді мало знаємо власну історію. I ще менше – про яскравих особистостей визвольних змагань 1917-1954 років. Десятки тисяч українців поклали своє життя, воювали за незалежність, десятки інших створили ідеологію, організовували діаспору в повоєнній Європі і США. Совіти доклали усіх зусиль, щоб українці не знали свого коріння та про визвольні змагання, забули ідеологів, провід і звитягу.

Однак, нація, яка не пам’ятає минулого, не має й майбутнього!

По цілому світу розкидані могили визначних діячiв, імена яких давно стали символами українського духу й нескореності в боротьбі за волю.

У Франції – могила Головного Отамана війська УНР Симона Петлюри. На його могилі, що на цвинтарі Монпарнас свого часу встановили бюст з чорного граніту за проєктом скульптора Г. Крука. Також, у французькому містечку Мужен стоїть пам’ятник Володимирові Винниченку.

На кладовищі Кроосвейк у Роттердамі (Нідерланди) поховано полковника Корпусу Січових Стрільців, засновника Української військової організації і Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця. Його у травні 1938 року вбив агент НКВД. Надгробок зроблено з чорного мармуру у вигляді Козацького Хреста. На плиті викарбуваний Тризуб у вигляді емблеми ОУН та напис кирилицею – “Євген Коновалець”.

У Німеччині (Оберстдорф) останній притулок знайшов гетьман Павло Скоропадський. На Лісовому кладовищі Мюнхена поховано лідера революційної ОУН Степана Бандеру та міністра Уряду УНР Дмитра Дорошенка. В Ной-Ульмі можна вклонитися пам’яті відомого письменника Івана Багряного.

На території консульського округу Генконсульства України в Любліні є місця поховань видатних українців: пантеон-каплиця автора музики Державного Гімну України Михайла Вербицького (с. Млини, Підкарпатське воєводство) та могила Прем’єр-міністра УНР Пилипа Пилипчука (цвинтар м. Холм, Люблінське воєводство).

У Клерво (Люксембург) завершив свій земний шлях полковник Андрій Мельник, один з найвідоміших військових і державних діячів доби УНР.

У Чикаго (США) на цвинтарі парафії святого отця Миколая у жовтні 1953 року свій останній спочинок знайшов Юліан Вассиян – січовий стрілець, учасник установчого Конгресу Українських Націоналістів, відомий філософ, теолог, мислитель та ідеолог українського націоналізму.

Бог і Батьківщина

Юліан Вассиян народився 12 січня 1894 року в галицькому селі Колоденце, що неподалік Жовкви на Львівщині. Далекий нащадок вірменських поселенців в Україні, рід якого зукраїнізувався, очевидно, ще в епоху пізнього Середньовіччя. Серед волинських православних єпископів ХV ст. є аж два Васияни – Володимирський і Туровський (за “Історією України-Руси” М. Грушевського). Можливо, один із них був далеким предком українського націоналіста ХХ ст. Це – щодо деякої екзотичності походження. В іншому аспекті, родинному, Вассиян належав до типової галицької патріотичної сім’ї початку ХХ століття, адже батько – вчитель, директор школи, активний просвітянин. Сам Юліян навчався в знаменитій Львівській академічній гімназії, випускниками якої була левова частка галицьких інтелігентів і чи не головним форпостом українського духу та ідеї у польському культурному морі в Галичині.

У 1905 році переїхав до Львова, де вступив до гімназії, після закінчення якої у 1913 році записався на студії філософського факультету Львівського університету. Ще студентом одразу ж долучився  до національно-визвольного руху, зокрема, домагався викладання університетських дисциплін українською мовою. За свій бунтарський характер і революційну діяльність вже у юному віці потрапив у немилість до окупаційної австрійської влади і польських шовіністів.

Початок Першої світової війни у багатьох західноукраїнців пробудив надію на створення власної держави. На Галичині, під Стриєм, формувалося збройне об’єднання – Легіон Українських Січових Стрільців (УСС). Відтак, у 1914 році молодий Вассиян добровольцем вступає спочатку до УСС, а згодом –до регулярних частин Української Галицької Армії. Він пройшов драматичний, сповнений смертельної небезпеки і важких поневірянь шлях українського вояка, що зі зброєю в руках захищав честь нації і молоду Українську державу. У 1920 році Вассиян повернувся додому. На той час Галичина уже перебувала під польською владою, яка намагалася не допустити будь-яких рецидивів українського спротиву. Тому не дивно, що колишній вояк УГА був заарештований.

Після двох років перебування у польській в’язниці Вассиян виходить на волю, а в 1922 році вступає до таємного українського університету у Львові. Тут він студіює філософію та одразу ж долучається до студентського руху. Зокрема, вступає до Української Крайової Студентської Ради, у якій займає посаду референта з університетських справ. Згадана студентська організація діяла підпільно і тісно співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО); її очолював один із легендарних очільників часів УНР, полковник Євген Коновалець. 

Це був час, коли серед студентського руху активно поширювалися популярні у Великій Україні комуністичні ідеї, а тому серед націоналістично орієнтованої молоді визріла потреба їм протидіяти. Так, у Західній Україні постає ще одна молодіжна організація – Група Української Державницької Молоді, провідним членом якої стає Юліан Вассиян.

У 1924 році таємний Львівський університет було ліквідовано, як небезпечний осередок революційних ідей молодих українців. Відтак Ю. Вассиян для продовження навчання змушений виїхати до Праги. Тут він навчається філософії у Карловому і Німецькому університетах та слов’янської мови в Українському Педагогічному Інституті. Захистивши дисертацію на тему “Поєднання розуміння філософії в її відношенні до наук про основи поетики і метафізики”, здобуває наукове звання доктора.

У чеській столиці Вассиян очолює націоналістичну організацію “Група Української Національної Молоді” й долучається до видання її друкованого органу, журналу “Національна Думка”. Саме у цьому часописі з’являється його перша ґрунтовна праця “Рефлексії”.

Створення ОУН, в’язниці й табори

У 1927 році в Берліні відбувається перша Конференція Українських Націоналістів, учасники якої ставлять собі за мету консолідувати українські сили в еміграції і Україні для продовження боротьби за національне і соціальне визволення.

Конференція ухвалює рішення створити Провід Українських Націоналістів (ПУН), який має координувати діяльність націоналістичних організацій та засновує офіційне видання ПУН – журнал “Розбудова Нації”. Саме в офіціозі ПУН з’являється одна із найвідоміших статей Ю. Вассияна “До головних засад націоналізму”, вона обґрунтовує необхідність нової світоглядно-ідеологічної концепції для продовження національно-визвольної боротьби.

У квітні наступного року в Празі за участю Вассияна відбувається ІІ-га конференція Українських Націоналістів, яка вирішує провести Конгрес українських націоналістів, що відбувся з 28 січня по 3 лютого 1929 року у Відні. На конгресі Ю. Вассиян очолює ідеологічну комісію та виголошує тепер уже хрестоматійну доповідь “Ідеологічні основи українського націоналізму”, що стала фундаментом ідеологічної резолюції, утвореної на конгресі Організації Українських Націоналістів (ОУН). Делегати конгресу обирають його до Проводу ОУН.

Вже у статусі провідного члена ОУН він повертається до Галичини, де в Перемишлі стає головним редактором тижневика “Український голос”. Однак, у 1931 році польська влада заарештовує Вассияна за участь у Конгресі Українських Націоналістів та приналежність до ОУН, вплив та авторитет якої починає стрімко зростати.

Ув’язнення відбував у сумновідомій львівській тюрмі “Бригідки” та у Дрогобичі й Сєдльцях. Звільнився Вассиян тільки у 1935 році, але вже у 1939 його знову заарештували та ув’язнили у польській в’язниці “Береза Картузька”, куди запроторювали українців, причетних до підпільного національного руху.

З болем у серці Ю. Вассиян переніс розкол ОУН у 1940 році. Пристав до ОУН під проводом Андрія Мельника, уникав фракційних суперечок і, де міг, намагався залагоджувати стосунки з ОУН-революційною під керівництвом Степана Бандери.

З початком Другої світової війни Ю. Вассиян виходить із в’язниці та повертається до Бродів. На той час Галичину вже окупувала більшовицька росія, а встановлення в Західній Україні радянської влади загрожувало йому новим арештом. З огляду на це, ПУН вирішує переправити Вассияна до Кракова й забезпечити йому більш-менш нормальні умови для роботи. Проте довго у Кракові Вассиян не залишався. З початком радянсько-німецької війни він повертається до Бродів, де влаштовується на роботу перекладачем з німецької мови при Українському Комітеті та нелегально працює як член ПУН.

У січні 1944 року гестапо заарештовує Ю. Вассияна. Починаються нові поневіряння, тепер уже в німецьких тюрмах і таборах. Спочатку він відсидів у тюрмі в Сяноці, а потім був переведений до концентраційного табору в місті Брец, що неподалік Берліна.

Під кінець 1944 року Ю. Вассияна разом із іншими в’язнями-українцями було звільнено, оскільки у зв’язку з наступом більшовиків німці не вважали за доцільне утримувати в таборі провідних українських діячів. В’язниці і табори дуже підірвали здоров’я Ю. Вассияну. Тому він був змушений виїхати на лікування до Австрії, де на той час перебували його родичі. Коли весною 1945 року до Австрії вступила Червона армія, Вассиян, щоб уникнути чергового арешту, переїхав до Баварії. Відтак опинився у таборі для втікачів в Авгсбурзі, а згодом – у Діллінгені.

У січні 1950 року Ю. Вассиян залишає Європу та оселяється у США, спочатку у Міннесоті, а потім – у Чикаго. Тут залишається Крайовим провідником ОУН аж до своєї смерті. Перебуваючи у США, Ю. Вассиян продовжує писати, основні його статті цього періоду виходять у часописі “Самостійна Україна”. Доживав віку у складних матеріальних умовах. Щоб заробити на кусень хліба, мив посуд у ресторанах, працював прибиральником. І писав наукові праці та публікував їх в еміграційних українських виданнях.

Юліян Вассиян помер від серцевого нападу 3 жовтня 1953 року, на 59-му році життя. Похований на цвинтарі парафії церкви Святого Миколая у Чикаго.

У 2021 році видавництво “Українська видавнича спілка” видало книгу вибраних творів Ю. Вассияна “Рефлексії” (двотомник його основних праць було надруковано у Торонто. 1957 рік, “Золоті Ворота”,). Сьогодні цей мислитель потрібен нам як зразок органічного філософа, як символ українського духу і нескореності.

“Ю. Вассиян подав у стисло науковій формі основні засади ідеології українського націоналізму, чітко підкреслив органічну пов’язаність цієї ідеології з духовністю української нації, з її природнім одвічним прагненням до самовиявлення в усіх ділянках життя, а при цьому вичерпно з’ясував державницько-творчий характер української націоналістичної ідеології” (д-р Петро Мірчук).

  

Джерело