Йо. 5 зач.; 1, 43-51

Слава Ісусу Христу!

Євангельська історія першої неділі Великого Посту звертає нашу увагу на подію, яка має на меті відкрити певні риси перших апостолів, про які вони, мабуть, і не здогадуються, що ними володіють.  Здається, що діалог між Спасителем та Филипом, а згодом і Натанаїлом, є доволі буденним. Та Христос виставляє акценти і зосереджується на важливості особистого спілкування та значенні спільноти при формуванні та зростанні – як  індивідуальному, так і колективному в усіх аспектах своєї ікономії спасіння. 

Щоб простежити великий учительський потенціал Христа, маємо зазирнути в історію людини. Можемо стверджувати, що певні нав’язані ідеї про людину індивідуальну та раціональну, – це міф. На спосіб сприйняття, думання та ухвалення рішень часто впливає наше середовище, спільносвіт, частиною якого є кожна людина. Так як для виховання дитини потрібна група, вона необхідна і для винаходу інструментів, вирішення конфліктів чи лікування хвороб. Жоден індивід не знає всього, що потрібно для побудови храму, виготовлення літака чи атомної бомби. Вищість людини над усіма істотами або над усіма тваринами й перетворення нас на господарів планети забезпечила не наша індивідуальна раціональність, а безпрецедентна здатність думати разом у великих групах.

Кожен зокрема надзвичайно мало знає про світ, а з плином історії цих знань стає дедалі менше. Мисливці-збирачі кам’яної доби знали, як виготовити собі одяг, запалити вогонь, уполювати кролика й утекти від левів. Ми вважаємо, що нині нам відомо набагато більше, однак як індивіди фактично знаємо набагато менше. Ми покладаємося на знання інших майже в усіх своїх потребах. Саме це Стівен Сломан і Філіп Фернбак назвали «ілюзією знання».

Як і багато інших здібностей людини, що були важливими в минулому, але завдають клопоту сьогодні, ілюзія знання має зворотний бік. Світ стає дедалі складнішим, і людям не вдається збагнути, які вони невігласи щодо того, що відбувається. Відповідно ті, хто знає трохи більше, ніж нічого, про метеорологію чи біологію, все ж пропонують політику щодо змін клімату й генетично модифікованих рослин, тоді як інші мають чітке бачення того, що треба робити  в Іраку чи Україні, не вміючи при цьому показати їх на карті. Люди рідко визнають своє невігластво, бо замикаються в маленькому герметичному світі друзів-однодумців і самопідтверджуваних новин, де їхні вірування постійно підтримують і рідко  сумніваються.

Самоаналіз ніколи не був легкою справою, однак з часом він може стати ще важчим. З плином історії люди створювали щоразу химерніші оповіді про себе, що дедалі більше ускладнювало визнання того, ким ми насправді є. Ці оповіді були призначені для об’єднання великої кількості людей, концентрації влади й збереження соціальної гармонії. З розвитком технологій трапилось дві речі. По-перше, коли кремнієві ножі замінили ядерні ракети, стало ще небезпечніше дестабілізувати соціальний порядок. По-друге, коли печерні настінні розписи поступово трансформувалися в телевізійні передачі, стало легше дурити людей.

Ця думка підтверджує, наскільки сьогодні ми можемо бути вразливими в питаннях екологічно–енергетичних викликів війни. Кожна людина чи урядовець, які ухвалюють рішення, від яких залежить життя  багатьох осіб, мають розуміти силу та наслідки цього вердикту. Управління Божими дарами – це не привід жити тільки заради себе самого. Це необхідність бачити світ та ближнього,  які іноді потребують від нас самопожертви, яка може виходити за межі нашого розуміння буття, а особливо – виходу із зони власного комфорту.

Ми завжди маємо дивитись на світ широко розплющеними очима. Тільки тоді не втратимо контролю за реальністю, яка існує разом із нами. А вона підказує, що ми в першу чергу є відповідальними за те, що коїться у світі.  Тому питання екологічної свідомості та його розуміння вже ніколи не вдасться проігнорувати. Навпаки, воно має ставати вагомішим у геометричній прогресії та передаватись від батьків дітям із молоком матері. А згодом це твердження стане для нас категоричним імперативом, і нікому не думку не спаде запитати:  «Чому я маю дбати про Богом сотворений світ і як правильно управляти природними дарами Творця?»  

Екскурс в історію людини як такої показує, що дуже легко загубитись у багатополярному  світі індивідів і духовних гуру. Ось чому наука Христа та його слова є для нас таким же орієнтиром, як колись були для Филипа та Натанаїла, де короткий діалог із Месією допоміг зрозуміти своє покликання та згодом  переконатись, що Він є правдивою дорогою і життям.     

Кілька наступних років чи десятиліть ми все ще матимемо вибір. Якщо докладемо зусиль, зможемо дослідити, ким ми є насправді й реалізувати своє покликання гідного домоуправителя створеного Богом світу. Однак якщо хочемо скористатися цією можливістю, ліпше зробити це вже зараз..

 

Підготував о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії.

 

Проповідь підготовлена в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2024 р.

Джерело