Проповідь Преосвященного владики Тараса, виголошена в день свята Благовіщення Пречистої Діви Марії, 25 березня 2024 року, під час Архиєрейської Божественної Літургії в каплиця згромадження сестер Пресвятої Богородиці Фатімської в смт. Гніздичів-Кохавина.

Слава Ісусу Христу!

Якщо ми шукаємо в Євангелії людину, яка може бути провідником у нашому християнському житті, то зустрінемо передовсім Діву Марію. Ми маємо її перед собою в різних ситуаціях, в яких ми, люди 21-го століття, а особливо у цей воєнний час, знову опиняємося.

Сьогодні Благодатна промовляє до нас в просторі таїнства Благовіщення. Ангел приходить до Діви Марії і представляється їй як посланець Завіту, який Бог хоче укласти з нею. Своїм «так» Марія дала можливість Богові стати через неї людиною на землі. Богу було недостатньо того, що він її «вибрав». Йому теж була потрібна її згода, її «так». Тільки з цим «так» здійснюється таємниця Втілення. Тут віра перетворюється на безумовну і остаточну відданість.

Розпочинаючи наповнювати в історії свій план спасіння людства, Бог не впав з неба, але вибрав свій шлях у світ через жінку на ім’я Марія. І у нас немає іншого шляху переходу з цього світу до Бога, ніж цей Божий шлях до світу. У подорожі по цій дорозі Пречиста вчить нас бути успішними виконанням трьох умов.

Першою умовою можна назвати «таємницю тиші». У світі сьогодні не хочуть миритися з існуванням якоїсь таємниці. Людський розум проти цього бунтує, і намагається усе пояснити, або заперечити. Але було б погано, якби серед нас, людей, не було більше таємниць. Коли ангел прийшов до Марії, там не було ні преси, ні операторів, ні журналістів. Те, що відбулося тоді, стало таємницею між Богом і Марією. І Марія її непохитно береже. Настільки, що навіть найближча людина, її обручник Йосип, про це не дізнається від неї. В цю таємницю буде занурене ціле її життя.

На балакучих людей легко вплинути, але на мовчазних це зробити дуже складно. Вони знають, чого хочуть. Тому якщо хочемо щось проповідувати, маємо пильно прислухайся до себе, повірити, що ми є незамінною складовою таємниці Божого Провидіння. Щоб спалахнути, як блискавка, потрібно бути хмарою протягом тривалого часу.

У св. Письмі хмара часто є знаком особливої присутності Бога у світі. Марія жила під хмарою: її отінював Дух Святий. Тому Марія є архетипом зосередженої на Бога людини, яка здатна мовчати, занурюватися в себе, зберігати таємниці. Навпаки той, хто завжди тримає своє серце на кінці язика, ризикує його скоро зовсім втратити. Багато розмов і суперечок розхитує і перетирає людину, так що все, що їй довірив Бог, вона не використає, змарнує або безцільно розтратить. Така людина не є певною. Приклад Марії спонукує нас навчитися мовчати посеред галасливого та балакучого світу, який якраз через це є таким вразливим, маніпулятивним та мінливим.

Друга умова, яку ми усвідомлюємо під час цієї подорожі, полягає в тому, що Марія не сперечається, вона не вступає до дискусії. Подібно і Церква не є дискусійним клубом або полемічним колом богословів. Вона також не є простором для людських дебатів. Церква, перш за все, є простором для діалогу між Богом і людиною. Євангеліє не повинно подаватися компромісними способами, його радикальність не толерує компромісів. Слово Боже не має інформативного характеру, щоб дати нам матеріал для обговорення, але має характер рішучого та безальтернативного покликання. Людина не може налагодити з Богом зв’язок, якщо не вступить в діалог зі зверненим до неї його Словом. Це дуже чітко видно у розмові між ангелом і Марією. Марія серйозно ставиться до привітання ангела, і у неї є лише одне питання: як вона може здійснити Божу пропозицію у житті своєї смиренної особи.

Кожен з нас є запрошений до діалогу, на розмову з самим Богом. Лише після того, як ми поговоримо з Богом про людей, ми зможемо плідно говорити з людьми про Бога. Бог постійно готовий дати нам пораду та поміч у наших проблемах, бо завжди на початку всього є його Слово. Бог за всяких обставин прагне мати з нами справу, тому що він хоче нас покликати до наслідування. Лиш маємо повірити у неймовірну цінність для нас його пропозиції, та що «нічого немає неможливого у Бога».

І третя умова, яку сповняє Марія. Вона підписує Богові довіреність на право на себе, коли каже ангелу: «Я служниця Господня». Це все одно, що підписати зобов’язання, на якому сам Бог вписує суму. Сума – пошук притулку у Віфлеємі, а підпис: «Я слугиня Господня». Сума – це втеча до Єгипту, а підпис: «Я слугиня Господня». Сума – це тиша і невідомість у Назареті, а підпис: «Я слугиня Господня». Сума – це хрест на Голгофі, а підпис: «Я слугиня Господня». Але сумою є і воскресіння на Великдень, і на ньому теж підпис: «Я слугиня Господня».

Ми також переживаємо неочікувані моменти Божого покликання, моменти, які вимагають від нас прийняття рішення, яке змінює наше життя. Рішення, яке запрошує нас відмовитися від усього, та наважитися на невідоме і повірити, що крок, якого від нас вимагають, незважаючи на його суворість, є виявом Божої любові, і що він служить виконанню того, що Бог задумав для нас. Часто таке запрошення не відповідає плану, який ми склали для свого життя. Але воля Божа має бути для нас ціннішою за наші плани. Сподіваюся, що тієї доленосної миті свого життя і ми зможемо оформити такий підпис. Бог завжди поважно бере до уваги наше слово.

Шлях людини до Бога повинен відповідати Божому шляху до людини. І цей шлях пролягає через Марію. Як вона під час Благовіщення Богу, так і ми їй довіряємося на цьому шляху, наслідуючи у тиші, перебуваючи у діалозі молитви та сповняючи взяті обов’язки з вірою, що у Бога немає нічого неможливого. Це шлях людини до спасіння, наш шлях до Бога, до Отця. Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Прес-служба Стрийської єпархії

Фото: Наталя Шкред

Джерело