Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського у Неділю Мироносиць, 19 травня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди прощі зі Стрия на Ясну Гору до Гошева.

Христос воскрес!
Преосвященний владико, дорогі співбраття у священстві, дорогі у Христі прочани!

Сьогодні, тут на Ясній Горі, ми разом творимо один великий духовний фронт – фронт молитви за наших захисників воїнів. Творимо великий фронт молитви, за тих, хто став на захист нашої Батьківщини у війні проти московської агресії.

Мироносиці спішили до гробу Христа, спішили переповнені смутку. Тому що той, на кого вони покладали надію, був вбитий, розп’ятий… Спішили, щоб через намащення тіла свого Вчителя пахощами, бодай трошки злагіднити біль втрати і розчарування. А біля гробу їх чекала несподіванка. Гріб відкритий, камінь відвалений і слова ангела “Чому шукаєте живого між померлими. Його нема тут. Він воскрес”. Звістка, котра розділила історію людства на дві частини: те що було вчора, позначене печаттю смерті, і на те, що настало і триватиме до майбуття, тому що позначене Божим життям, бо смерть у своїй суті це є існування, яке втратило зміст, існування без Бога, існування, до якого себе прирікає людський рід через гріх. Але Бог, котрий як людина прийняв на себе всю ту безбожність людства, вступив як людина у темниці пекла, смерті, і як Бог наповнив його життям, щоб усі зрозуміли одне – гріб перестав бути місцем останнього спочинку, але став дверима до вічної, безконечної радості перебування у повноті Божої любові.

Христос багато говорив про те, що Він воскресне третього дня. Говорив і його слухали учні, слухали жінки-мироносиці, а представники духовенства просили Пилата, щоб він забезпечив гріб. Всі слухали, але не чули. А тому не вірили. Ніхто не вірив у Воскресіння. А тому, як каже сьогоднішнє Євангеліє, жінки, коли почули про Воскресіння, втікали від гробу, бо страх і трепет огорнув їх. Коли Христос говорив про Воскресіння, йому передувало слово про хрест, про смерть. А цього ніхто не хотів чути, з цим ніхто не хотів змиритися. Однак, Він своєю всемогутньою силою довів, що смерть – це не останнє слово, бо останнім словом є життя. А тому, віра у воскресіння і звістка про те, що Христос воскрес стала причиною народження Христової Церкви, з неї зродилося християнство, яке ми ісповідуємо.

Якщо подивимося на перші століття християнства, то побачимо, якою особливою була віра наших попередників, перших християн у Христове Воскресіння. Настільки сильною, що вони в цьому світі, в який вони йшли і проповідували радісну звістку про Боже життя світові, який протистояв, бо був позначений печаттю смерті, а тому, вони силою свого слова, його змінювали.

Так, той світ, котрий признавав, ісповідував, смерть і ніс смерть, старався замовчати кожне слово про Воскресіння, і знищити кожного свідка Христового Воскресіння. А тому, перші століття християнства були позначені величезною кількістю знаних, і не знаних нам мучеників. Але тоді, коли світ їх вбивав, на їхніх обличчях була радісна усмішка, а в їхніх очах віддзеркалювалося світло вічного життя і радості.

Та зрештою, коли згадаємо, блаженного священномученика отця Омеляна Ковча, котрий став парохом Майданеку, і котрий був проти того, щоб його звільнили, тому що він сказав «Я тут зустрів Бога». Він став тим, котрий обтирав сльози передсмертних страждань, і провадив через поріг смерті мучеників Майданеку з усмішкою на устах і радісним блиском в очах, в яких віддзеркалювалися світло Христової слави, якої він очікував, аби прийняти всіх, тих, хто своє життя, вручив у Божі руки. І цим відрізняється віра наших славних попередників від нашої.

Коли ми прощаємося з нашими рідними, особливо, коли прощаємося з нашими Героями, котрі віддали свої життя за нашу свободу, прощаємося немовби навіки, ніби це останнє розлучення, яке вже є незворотне. Десь втрачається віра у Христове Воскресіння, яка має наповнювати наше життя силою, не здатною здолати навіть смерті.

Люди сьогодні чують «де був Бог у Бучі, де був Бог у Маріуполі?», і стільки подібного. Мені здається, що це питають не ті, хто полягли, хто відав своє життя, кого Бог прийняв, але ті, що не хочуть знайти відповіді, а радше хочуть знайти винного, винним зробити Бога, або його заперечити. Але це було вже! Коли розп’ятий Христос висів на хресті, біля Нього стояла купка людей і кричала, «Де твій Бог, що він тебе не спасає?». А розбійник, розп’ятий по лівиці, теж казав те саме. І не розуміли. Як і не розуміють ті, що сьогодні ставлять питання  чому терплять невинні? Де був, Бог, коли терпіли невинні?

Знаєте, я приєднаюся до цих усіх, і спитаю теж, а де був Бог, коли за тридцять років існування нашої держави ми вбили і закопали в цю чорну землю сорок чи може навіть більше мільйонів ненароджених дітей. Де був Бог? Він винний? Він був поруч того, хто терпить невинно, бо був перший, хто дійсно невинно терпів і ці терпіння спричинили людські злочини і гріхи. Бо немає такого поняття, як чисто особистий гріх. Особистий гріх Адама став прокляттям для цілого людського роду. Так, він є особистий, але наслідки наших гріхів є гірким надбанням цілого людства.

А тому, сьогодні ми маємо повернути до себе відвагу, свідчити про Христове Воскресіння, про вічне життя. Тому, що людина грішить, бо боїться, страх і трепет її огортає. Вона не бачить за кінцем свого життя перспективи вічності, а тому старається облаштувати своє життя, тут на землі, навіть ціною життя інших. А тому терплять невинні. І лише ті, що живуть вірою в Христове Воскресіння здатні повернути в цей світ віру, мир і правдиву любов.

І це є передусім завдання Церкви – кожному з нас повернути віру в Христове Воскресіння, бо коли проповідь Церкви зосереджується на соціальних питаннях або якихось інших, залишаючи проповіді про Христове Воскресіння навіть друге місце, вона дуже розходиться зі своїм покликанням і зі своїм посланням.

В ці травневі дні, почитаємо Діву Марію і згадуємо 13 травня 1917 року, коли були об’явлення в Фатімі, де Пречиста Діва Марія серед іншого просила через дітей, аби Святіший Отець посвятив росію, разом з усіма єпископами світу, Її Непорочному Серцю задля її навернення. Той голос був почутий. В сорок другому, в п’ятдесят другому Папа посвячував, але без єпископів світу, з політичної коректності. Потім в 1982 році, святий папа Іван Павло ІІ посвятив цілий світ. Навіть недавно, ми вже є свідками, коли Святіший Отець Франциск посвятив Україну і росію Непорочному Серцю Марії. Це гарно. Але жодного разу не було зроблено так, як просила Пречиста Діва Марія. Посвятити росію її Непорочному Серцю задля її навернення, бо коли сказала 110 років тому, що інакше буде світ терпіти від воєн, то подивімося на 20-те століття і майже чверть 21-го, що всі, чи більшість з воєн, приходять з півночі. Як і ті ворожі ідеології, які нищать людяність, але тільки тому, що світло Христового Воскресіння не є основним мотивом життя християн і Христової Церкви.

Сьогодні ми молимося за наших воїнів, за тих, хто боронить нас. Сьогодні тут, разом з ними, ми творимо один фронт, фронт молитовний, фронт віри, який має допомогти нам подолати всякі сумніви, страхи і небезпеки, які виникають в їхніх серцях, щоб їхні руки не тремтіли, і їх серця не сумнівалися у своїй вірі в Христа Воскреслого, у перемозі життя над смертю, Бога над злом. І маємо бути передусім свідками духовного відродження нашого народу.

Але разом з тим, хоч ми не можемо не в силі, задовольнити прохання Пречистої Діви Марії, але так само, разом з тими молитвами, піднесімо те, що можемо, наші благання за навернення тої нещасної землі на якій нема нації, але лише народи, котрі вже втратили свою ідентичність, пам’ять про свою історію, свою мову і лише антропологічні особливості відрізняють їх одних від одних. Котрі маніфестують, що вони вірять, але несуть смерть, бо є дітьми смерті, темряви і безбожності. А Бог не хоче смерті грішника, але щоб він навернувся і жив. Станьмо на сторону Пречистої Діви сьогодні своїми молитвами, підносячи і віддаючи в Її руки всіх, хто бореться, але і всіх, кого ми маємо перемогти – смерть перемогти життям. Так, можливо це буде досить тяжко. Можливо це звучить так, як дозволити себе вбити. Молитися за ворогів тяжко. І це може зробити лише той, хто направду вірить у Христове Воскресіння.

Ми сьогодні маємо знову стати немовби мироносиці. Разом з тими очікуваннями, які Бог перевершує і разом з тим, упередженням і страхом, котрий звіщає нам знову і знову ангел «Чому шукаєте живого між померлими? Він воскрес». Віра в Христове Воскресіння є основою нашого життя. Творить новий світ, котрий є світом життя, світом миру, благодаті, світом справедливості, світом, за котрим ми тужимо, але ніяк не можемо його збудувати. Тому, потерпають всі наші зусилля невдачу, бо віра у Христове Воскресіння і життя вічне є прикрита нашими страхами, смутками і розчаруваннями.

Поручімо нашу віру в руки Пречистої! І хай Вона, прийнявши наші жертви любові, наші жертовні молитви, воздасть, згідно Божої волі нам і їм. І щоби в кінці, в світлі Христової перемоги, ми об’явили для себе і нашу перемогу, яка колись прийде подібно, як Христос воскрес. Амінь

Джерело