6-15 червня українська спільнота лігурійського містечка Кʼяварі (Італія) прийняла групу дружин загиблих воїнів на 10-тиденний курс підтримки та реабілітації на березі Середземного моря. Вже втретє асоціація «Покрова» разом із численними жертводавцями організовують час душевного і фізичного відновлення для жінок, що стали зранені війною.

«Ці дні стали наповненням позитивними емоціями та враженням від усього побаченого і пережитого, а для декого є шансом змінити своє життя, почати відновлювати те, що раніше самому собі було заборонено через втрату найдорожчої людини», – розповідає військового капелана Тернопільсько-Зборівської архиєпархії о. Микола Квич.

Проект «Зцілення ран війни» є під особливою опікою єпископів з України: архиєпископа і митрополита Тернопільсько-Зборівського Василія Семенюка. В Італії католицькі єпископи в області Лігурії та владика Діонісій Ляхович, екзарх для українців в Італії, висловили свою підтримку у розвитку даної ініціативи.

Духовний супровід здійснювали священики о. Микола Квич та о. Віталій Тарасенко, місцевий капелана. Було залучено професійних психологів їмость Любов Тарасенко та пані Світлану Клюєву, котрі належать до групи психологів Екзархату в Італії.

Психологині за місяць до приїзду та опісля проводили групу підтримки для учасниці по 8-микроковій норвезькій програмі роботи з втратою, метою якої є  не залишити людину на одинці із болем, а допомогти отримати знання про скорботу, життя та смерть; мати безпечне місце для спогадів; поговорити про їхні реакції, дозволити вивільнити свої емоції; дати підтримку та повернути до повноти життя.

Без сумніву, що левова частка організаційної праці спала на плечі волонтерів асоціації «Покрова» та членів церковної спільноти, які доклали великих зусиль, щоб ці дні були насичені різними приємними враженнями: відпочинком на морі, відвідуванням духовних і культурних відомих місць, зустрічі із різними людьми, куштування італійських страв та насолодою від чудової природи. 

Зустріч з важливими людьми і взаємна повага

Як показав досвід прийняття попередніх груп, зустріч із важливими людьми має терапевтичне значення. Незабутньою стала зустріч із єпископом К’яварі монсеньором Джанпіо Девазіні, який у перші дні забажав зустрітись і після того, як вислухав історії пʼятьох вдів і пʼятьох матерів загиблих воїнів-захисників, промовив: «Мені дуже прикро, що ваш народ терпить через війну. Я постійно пам’ятаю вас у молитві. Прошу вас: навіть, якщо ворог залишає ваші домівки без світла, не дозвольте, щоб він загасив світло у ваших серцях». Єпископ на завершення зустрічі забажав провести молитву за полеглих воїнів, до якої приєдналась віце-мер К’яварі Мікела Канепа, яка також після втрати чоловіка залишилась вдовою і яка, дивлячись в очі жінок, сміливо промовила: «Треба жити далі, треба далі продовжувати надіятись, треба це робити в памʼять наших чоловіків».

Відповіддю на заклик таких поважних людей було свідчення наших жінок про страшні наслідки війни і прохання: «Перекажіть те, що ми вам розказали. Нехай люди знають правду, нехай ніяка пропаганда не заглушить голос страждущих!»

Того ж вечора єпископ Девазіні під час урочистої Служби Божої згадав про свою зворушдиву зустріч із незламними українськими жінками. Саме завдяки його благословенню і при фінансовій підтримці місцевого «Карітасу», який очолює Дон Стефано Траіні, цей проект “Зцілення ран війни” вперше звершився у Кʼяварі. Дон Стефано особисто опікувався цим проектом, щоб не було фінансових трудностей: «Це мінімум, що ми могли зробити для вас, чоловіки і діти ваші віддали найдорожче – життя. Пам’ятайте: ви не самі, ми з вами!»

Хочеться відзначити волонтера і жертводавця П’єр Луїджі, який допоміг не тільки важливими порадами, але ще організував зустріч  із сестрами у містечку Сестрі Леванте, котрі вже впродовж 100 років опікуються вдовами, починаючи з Першої світової війни. У неділю ми бути гостями у них. Окрім спільної молитви на різних мовах, було ознайомлення із їхнім центром підтримки та досвідом діяльності з тими, хто пережив втрату. Сестра Ріта у знак солідарності подарувала о. Миколі статую Богородиці “Мадоніна ді Граппа” із осколком з місця найжорстокішої битви в Італії в час Другої світової. Саме того дня зародилась мрія створити подібний рух в Україні, який би об’єднав всіх вдів та матерів полеглих героїв.

«Ми були, як вдома, серед своїх»

 Волонтери-українці мали велику радість спостерігати, як з кожним днем світло все більше і більше приходить у зранені душі і знаки відновлення стають все більше помітні. Тоді хочеться ще більше служити і виявляти гостинність. Одна жінка полеглого воїна на завершення засвідчила: «Ми були, як вдома, серед своїх». Волонтери Андрій Самілик і Володимир Кушнір у свій вільний від роботи час зробили все можливе, щоб побут був забезпечений всім необхідним і щоб не було незручностей.

Окрема подяка дон Рінальдо, відповідального за структуру «Villaggio del ragazzo”, яка надала житло і харчування. А ще Дон Рінальдо запросив у перший день перебування на свій 50-тилітній ювілей Священства. Під час Служби Божої наші жінки стояли із портретами своїх воїнів. Справило особливе втраження на всіх. Дехто підходив і висловлював підтримку. Мова обіймів була зрозуміла всім.

Ці ж самі портрети були виставлені у храмі, де збираються щосуботи українці. Там теж пролунала молитва за упокій загиблих героїв. Вразило те, як ми всі об’єднались у молитві Божественної Літургії і створили спільний хор. З часом дехто із церковної спільноти зауважив: “Ці жінки дуже мужні! Вони зуміли зустрітись із болем втрати і не дозволили себе ним знищити. Ви подивіться, які вони відкриті!”

Без сумніву – це був результат духовного проводу о. Миколи, який порушував у ці дні різні духовні теми. Однією із них була: “Зона комфорту”. Виявляється можна закритись у собі, у своєму болі і навіть відчувати який дивний “комфорт”, але це лише самообман. Одна із учасниць терапевтичних днів засвідчила: “тут мені допомогли вийти із своєї зони “комфорту” і дозволити собі по-справжньому прийняти радість і дарувати радість іншим”. Саме радість в обличчях жінок зауважили журналісти із місцевого телебачення в останній день перебування. Це означає, що додому повертаються ті, хто цю радість має передати дітям, близьким і можливо тим, хто пережив втрату.

Подорож до Італії та повернення додому забезпечили власник автобусу Сергій Чаплинський та президент асоціації “Покрова” Олег Сагайдак, які вже запевнили підтримку у наступних проектах. Адже бачити зміни у житті зранених – це найкращий доказ того, що це добра справа і мусить мати продовження. Це також підтверджують волонтери місцевих церковних спільнот та жертводавці.

Що ж, тоді продовжуємо довіряти Божому провидінню і будемо далі наповнюватись світлом, щоб темрява не заповнила наші серця. Війна в Україні залишила глибокі рани на душах багатьох людей. Жінки, які втратили чоловіків та синів на фронті, особливо потребують підтримки та допомоги.

Перебування у Генуї,  Сан-Сальваторе та К’яварі

Група українок, яких об’єднало спільне горе, прибула до італійського міста Генуя. Першим пунктом нашої програми стала прогулянка центром міста. Усі відвідали площу Свободи, де розташувався величний фонтан Феррарі, та дізналися про історію храму святого Стефана. У каплиці святого Михаїла взяли участь у Святій Літургії, а потім зустрілися з українською громадою Генуї. Після цього наша група вирушила до Сан-Сальваторе, де й поселилася.

Наступного дня після Богослужіння в Сан-Сальваторе ми поїхали до міста К’яварі. Там відвідали храм Святих Франциска і Клари, екскурсію по якому провів місцевий священник. Після екскурсії зустрілися з громадою К’яварі та насолодилися мальовничими краєвидами моря. Цього ж дня взяли участь у ювілейних урочистостях з нагоди 50-річчя священства о. Рінальдо, духівника місцевої школи для хлопчиків.

Зранку 8 червня наша група виїхала з Сан-Сальваторе до К’яварі, де зустрілися з місцевим єпископом Дивазіні Джам. Після зустрічі з єпископом ми поспілкувалися з віце-мером міста та журналістами. День завершився Службою Божою, прогулянкою містом та спільним обідом.

9 червня вирушили до міста Сестрі-Леванта, де взяли участь у Літургії в храмі разом з о. Марко. Після Літургії познайомилися з історією спільноти “Богородиця гори” та поспілкувалися з її настоятелькою с. Маргаритою (Рітою). Нас також чекала зустріч з сестрами закладу з Перуджі.

10 червня наша група повернулася до Сан-Сальваторе, де взяла участь у арт-терапії біля річки з пані Іриною з Рівного. Цього ж дня ввечері мали нагоду спільно помолитися на Літургії та поспілкуватися з представниками благодійного фонду, який опікується семінаристами,

Наступного дня після Служби Божої в Сан-Сальваторе ми поїхали до К’яварі, де відвідали фітнес-спортцентр “Vita” Centro Polisportivo. Там же поснідали та вирушили на екскурсію по місту. Екскурсія включала відвідування театру. Також ми відвідали церкву святого Лаврентія, де зберігаються мощі святого Івана Хрестителя та знаходиться музей скарбів, в якому зберігаються християнські реліквії

12 червня після спільного Богослужіння в Сан-Сальваторе жінки поїхали до К’яварі, де їх чекала “шопінг-терапія”. Вечеря цього дня пройшла в рибному ресторані CAPO BORGO.

На свято Вознесіння, 13 червня, ми вирушили до міста Рапалло. Піднімаючись фунікулером на 600 метрів над рівнем моря, усі насолоджувалися мальовничими краєвидами. На вершині нас чекала зустріч з чудотворним Марійським центром Мадонна гори Монталлегро, де ми взяли участь у Службі Божої, яку провів настоятель дон Джовані. Після цього поїхали до міста Камоллі, відомого як “місто піратів”, на Лігурійському узбережжі. Там прогулялися замком, датованим 1518 роком, та відвідали місцевий храм. Повернувшись до К’яварі, насолоджувалися вечерею біля моря.

14 червня жінок після молитви знову чекала чергова «шопінг-терапія» у Кʼяварі. Цього ж дня ми влаштували українську вечерю, яку самі приготували. До нас приєдналися жінки з місцевої громади, а також ті, хто протягом всієї подорожі нам допомагав. Вечеря стала чудовою можливістю подякувати всім за підтримку та поділитися своїми враженнями від подорожі, а також познайомити італійців з смачною українською кухнею.

На завершення подорожі ми взяли участь в онлайн-обговоренні з організаторами та учасниками проекту, а також з журналістами. Кожна з нас поділилася своїми думками та почуттями щодо реабілітаційного відпочинку, який став справжнім джерелом зцілення та надії.

 

повідомили отець Віталій Тарасенко і отець Микола Квич

Джерело