Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в день свята Вознесіння Господнього 13 червня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі браття і сестри!

Євангельська звістка про Вознесіння Спасителя є остаточним запевненням, що Ісус, розіп’ятий і воскреслий, вознісся до свого Отця і навічно возсів праворуч Бога. Нема жодного сумніву, що зло зазнало поразки, хоч і здавалося, ніби воно досягло своєї мети зі смертю Ісуса. Незважаючи на хрест, його життєвий шлях був успішним, а жертва прийнята Богом. Тому Ісус сам є нашим шляхом до неба.

Своїм відходом до Отця Ісус не залишає світ напризволяще, і не перестає піклуватися ним. Вознесінням Ісус започатковує глобальне поширення своєї місії, розпочатої Втіленням та довершеної на хресті у Жертві відкуплення. На горі вознесіння, у Витанії Ісус дав Святим Духом накази апостолам: «Ідіть по всьому світу… проповідуйте Євангеліє». Тут початок їх апостольського служіння: тих, кого здобув на землі, Христос посилає як своїх свідків у світ. Вони мають приводити все більше і більше людей до віри, та всюди і завжди дбати про те, щоб місія спасіння людства тривала до кінця віків.

По Вознесінні Спасителя місія учнів виступає на перший план. Вона означає діяльність у спільноті Церкви, побудованій на підвалині апостолів і пророків, де наріжним каменем – сам Ісус Христос. Так служіння апостолів продовжує творити історію спасіння світу. Воно має чіткий зміст: віра, хрещення і спасіння інших. Справою, яку Бог доручає своїм учням, є дбати про спасіння всіх народів. Це покликання Господь дає усім нам у хрещенні. Кожен, хто вірить в Ісуса, продовжує його спасительне діло на землі в його могутності та силі, тобто в силі його Духа.

Тому Ісус не перестає діяти як Воскреслий, як той, що пішов до Отця, у своїй Церкві, а тому в житті, і через життя, кожного охрещеного. Але шлях Спасителя до Отця проходив через ворота смерті. Тому мало просто «дивитися на небо». Потрібно з вірою відчитувати у житті до чого Господь кличе нас, чим обдаровує, та задля якої мети маємо діяти. Ця діяльність не є окремою від Ісуса, але сопричастям на його владі та силі. Там, де людина діє в його силі, присутні обидві істотні риси Христового життя: його влада над злом у видимих знаках, але також справжній хрест, включаючи мучеництво. Суттєвим для місії учнів є проповідування та свідчення слова, яке веде слухачів до віри. Увірувати і таким чином спастися – є кінцевою метою, яку має досягнути діяльність учнів. Вигнання бісів, говоріння мовами, стійкість до отрут – не є новою постійною властивістю учнів, але вона дається їм від випадку до випадку як знак, підтвердження проповідуваного слова, засіб переконати інших повірити.

Свято Вознесіння Господнього знаходиться між Великоднем і Зісланням Святого Духа. Сам Ісус каже, що якщо він не відійде, Святий Дух не прийде. Ісус дійсно пішов до Отця, щоб послати світу Святого Духа. Учень Ісуса рухається в тому ж напрямку: він сповнюється Святим Духом, щоб виконати своє завдання, йти і жити в його силі. Христос возноситься, щоб приготувати нам місце на небі. Але він є і тим, хто посилає кожного з нас у світ бути його свідком у неповторний спосіб. Виконання цієї місії є суттю життя кожного охрещеного.

Апостоли отримали запевнення, що Ісус, так як відійшов до Отця, прийде знову в кінці часів. Але це не означає, що Ісус залишає своїх учнів просто чекати його другого приходу. Він залишається присутнім у своїй Церкві, а через неї у світі і для світу. Ісус дарує Свого Духа спільноті християн, Духа, що впроваджує до всієї правди. Що це означає? Є лише дві речі, які ми точно знаємо про майбутнє: що Спаситель ніколи не залишить нас самотніми, і що він є тим, хто завершить історію світу та людства своїм приходом. Але якщо Святий Дух веде нас до повноти правди, то це для того, щоб ми краще розуміли своє визнання, коли кажемо що «Ісус є Господь». Що це той, кому я належу, через кого все має свій сенс. Той, хто все несе в своїх руках: століття, народи, саме життя. Вірити в нього означає знати про його близькість. Він ближчий до нас після свого відходу до Отця, ніж міг бути раніше. Він серед нас через Свого Духа. Його присутність відчутна для кожного, хто вірить у нього, його любить, з нього і для нього живе.

З моменту вознесіння, коли людськість Ісуса була прийнята у Божу славу, для нас також відкрився шлях до неба, до вічного і повного сопричастя з Богом. Спаситель вознісся, щоб приготувати нам місце в Царстві Отця. Він не залишає нас блукати по історії, але дає повноцінне життя, бо сам вже переніс нашу природу у славу свого Отця, до Божої близькості. Звучить гарно, часом навіть незручно серед нашої земної дійсності, посеред нашої людської біди, злоби й нещастя. Але цей Ісус є нашим єдиним шляхом. Він сам ніс свій хрест на Голгофу, справді страждав і дійсно помер. Таким є ним протоптаний для нас шлях, який не просто веде з якоїсь гори на небо, але веде через хрест, страждання і смерть у небо, де усім «є лиш один Бог, Отець, від якого все і для якого – ми; і один Господь Ісус Христос, через якого – усе, і ми через нього». Тому ми маємо шукати його одночасно в людській біді та в небесній славі: з Отцем та з нами грішними. Ісус справді став мостом, який з’єднує людське горе з небесною славою. Тому Євангеліє не говорить: «як це було», але щось набагато важливіше: «що насправді сталося». Христос не просто повернувся на небо. Він пройшов через земне життя, справжні страждання і дійсну смерть, та зараз перебуває з Отцем як втілений і розп’ятий, як наш священник і наш заступник. Наша людськість включена у великий потік життя Триєдиного Бога: від Отця до Сина, від Сина до Отця, у животворчій силі Святого Духа. Тому Ісус залишається присутнім як Бог і Господь у своїй Церкві, а через неї є Господом у світі та для світу. Амінь.

Джерело