Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Неділю Всіх святих, день Собору Дванадцяти апостолів, 30 червня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії з нагоди освячення каплиці Катедрального храму Зіслання Святого Духа і святого апостола Якова в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Маємо сьогодні особливий день, відчуваємо його як новий початок, котрим Господь обдарував нас і нашу громаду для того, щоб на цій території, біля будівництва нового Катедрального храму розпочати богослужіння, і є особливим знаком нової України. І для того, щоб ми більш тісніше об’єднувалися, глибоко усвідомлювали нашу особисту відповідальність за наше майбутнє: майбутнє наших родин, наших дітей, нашої держави, нашої Церкви, нехай цей святий храм стане місцем єднання, але передусім, нехай стане тим джерелом, звідки ми будемо черпати силу своєї віри.

Сьогодні, в неділю Всіх Святих та Собору святих Дванадцяти Апостолів, читається уривок з Послання апостола Павла до євреїв. В цьому уривку листа, який є витягом з богослов’я першого століття, автор зосереджується на свідках віри: «У мене не вистачило б часу, щоб розповісти вам про Гедеона, Барака, Самсона, Єфту, Давида, Самуїла та пророків». Він звертається до історії патріархів, суддів, пророків і царів… тобто всіх тих, що стояли біля колиски віри Ізраїля, щоб зрозуміти, що означала для них віра, яка за визначенням автора є «запорукою того, чого сподіваємося, доказ речей невидимих».

Віра – це дійсність, яку ми не можемо емпірично перевірити, яку не можливо охопити відчуттями, ані окреслити межами, ані укласти у вичерпне визначення. «Віра – це стосунки». Це те, до чого ми прагнемо, з чим ми пов’язуємо своє життя.

У чому ми твердо переконані, хоча вагомих аргументів у нас немає. Тому аргументи автора листа до Євреїв ґрунтуються на прикладах тих, хто своїм життям і вчинками продемонстрував твердість своєї віри, і хто заради неї приніс, з любові до Бога, навіть найвищу жертву: власне життя. Послання написане в час гоніння на християн, тож у адресатів перед очима були приклади живої та геройської віри. Однак авторитет пророків і царів значний, і для адресатів, які є євреями, їх постаті є особливо вірогідним прикладом, коли лише вірою в Бога вони перемагали цілі імперії, хоч і зовні, та не лише чисельно, були слабкими.

Крім відомих постатей, автор звертається до всіх тих безіменних мучеників, які перенесли різні страждання за віру. Віра була сильнішою за страждання, вона давала їм силу їх витримати, навіть ціною втрати життя.

В кінці цього уривку є обітниця, яка спрямована в майбутнє і, отже, звернена також і до нас «І всі вони, дарма що мали добре засвідчення вірою, не одержали обіцяного, бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалість». Тут автор має на увазі Христа, який, прийшовши у світ, приніс спасіння і відкуплення. Якщо старозавітні свідки віри вірили у Бога і в його обітницю Месії, тим більше ці «вершини віри» відкриті тим, хто живе в часи Нового Завіту який звершується під владою Христа і Святого Духа. З погляду людей Старого Завіту, ми нескінченно щасливіші, і перед нами є обітниця другого пришестя Христа, яким усе завершиться. Тому віра осягає досконалість у пізнанні Бога. Воно є суттю вічного життя, бо остаточним способом пізнання є любов. Віра є єдиним шляхом, який веде нас до небесного Єрусалиму.

Це наш привілей, а не заслуга, жити в добі свободи і нам не доводиться і засвідчувати свою віру мученицькою смертю. З іншого боку, ми в небезпеці. Якщо наша віра буде лише поверховою, формальною, то в часи випробувань, коли віра буде єдиним рішенням і засобом долати супротивності, ризикуємо покладатися на нікчемні милиці сучасних моделей, а замість Бога вірити в якихось фальшивих месій.

Здатність постатей Старого Завіту твердо витримати у своїй вірі, навіть коли вони стикалися з надзвичайно складними життєвими ситуаціями, вражає. Тому, коли після прочитаного маємо сумнів, що не зможемо поступати як вони, то згадаймо слова Христа до сполошених учнів: «Маловірні, чому засумнівалися?»

Якщо ми віримо, що Бог є досконалим, всезнаючим і люблячим Отцем, то чому хвилюємося через дрібниці, які трапляються в нашому житті, та здебільшого вирішуються самі собою? Чому нераз допускаємо, щоб нами керували обставини, а не ми керували ними через свою віру та довіру до Бога? Є лише одна відповідь на ці запитання.

Віру потрібно берегти, до її мудрості потрібно припадати як спраглий до джерела води. Віру потрібно поглиблювати, зміцнювати. Як? Життям безумовно звіреним до Божих рук. Життям, зосередженим на Христі. Життям, стовпами якого є віра, надія і любов.

Ісус запевнив, що якщо наша віра була б бодай як гірчичне зерно, але без сумнівів, то зможемо гори пересувати. Ми просто повинні піклуватися про це насіння і спостерігати, як воно росте і приносить чудові плоди. Герої віри зі Старого Завіту йшли цим шляхом не якимось таємничим чином. Вони дбали про свою віру щодня культивували її у своєму житті. Якщо хочете, щоб ваша віра вистояла в часи кризи, то зберігайте її в мирний час. Робіть усе, щоб залишатися поруч з Ісусом протягом дня, навіть коли ви не відчуваєте «потреби».

Маймо час на роздуми над Божим словом, щоб воно могло пустити коріння у вашому серці та прорости у важкі часи. І вийдім за межі власної тіні і почнімо свідчити практикуючи свою віру у публічних обставинах місця та часу у якому живемо. Ісус хоче щоб ми виявляли нашу віру, незалежно від того, наскільки вона мала, подібно, як великі, вірні Богу особи, чиї історії описані у Святому Письмі!

Автор заохочує слідувати віру також і щодо всіх тих, хто в минулому жив добрим життям у вірності Богові, але не бачив завершення Божих справ із вибраним народом в особі Ісуса. Ісус є зразком і джерелом сили для дій християнина. Якщо Ісус зміг витримати образи та переслідування, це також шлях для його учнів. Але головне, з чим доводиться боротися людині, це не стільки біда людей, скільки гріх, зло, яке все ще активно присутнє у світі.

Тому Церква у неділю Всіх Святих нагадує, що крім цього зраненого злом світу одночасно існує інший, творений всупереч його правил, світ. Він народжується та триває життям тих, хто відкрившись на діяння Святого Духа є Христовим світлом правди, яким Господь проголошує людям усіх часів істину про справжній зміст та мету людського життя. Їх називаємо святими, праведниками, і цим ніби дистанціюємося від них. Але насправді їх свідчення віри і спосіб життя є нормою, яку ми маємо освоїти, щоб бути людьми згідно Божого образу і подоби, а Господь у свій час прийняв нас за своїх у своєму Царстві. Амінь. Слава Ісусу Христу!

Джерело