Москва дає вказівки Вашингтону щодо рішення Байдена

В Росії досить очікувано відреагували на рішення Байдена знятися з президентських перегонів в США. Зловтіха, глузування – це все зрозуміло. Наприклад, спікер Держдуми Володін  вважає, що «Байден створив проблеми у всьому світі і відчуваючи, що його не оберуть, біжить, не дочекавшись виборів».

Але далі всіх пішла офіційна представниця МЗС РФ Захарова, фактично давши вказівку Вашингтону щодо «проведення розслідування змови американських ЗМІ та політичних кіл, які приховували справжній стан справ, маніпулюючи громадською думкою та підігруючи одній політичній партії».

НАСПРАВДІ, раз на чотири роки (за американським часом) в Росії настає виборча гарячка. Періодично виникає і європейський час. Але останній часто-густо не призводить до бажаних в Кремлі результатів (останні випадки: вибори в Європарламент, у Великій Британії, Нідерландах, Франції).

Пояснення цій гарячці на поверхні – відсутність справжніх виборів в самій Росії. В Америці, Європі, Україні є політичне життя, боротьба, драма, якщо завгодно. Американці, європейці та українці своїм прикладом доводять росіянам, що таке справжня політика: дивіться, вчіться, змінюйте життя у своїй країні, а не лізьте в справи інших. Але російський політичний склеп з «чарівним» ЦВК та абсолютною напередвизначеністю результату до цього ще не доріс. 

Відома політологиня Марія Снігова пояснила цю принципову відмінність: «В США був тиск суспільства – виборців та еліт на Байдена, що й змусило його піти. У Росії ж під будь-яке божевільне рішення Путіна суспільство і еліти щоразу підлаштовуються. Саме в цьому є принципова відмінність між країнами. У Росії президент нав’язує своє рішення виборцям та елітам, і ті його приймають. А в США виборці та еліти нав’язують свою думку Президенту. І він її приймає».

Як голова радгоспу «Городець» став тираном і васалом

У цьому сенсі символічний нещодавній 30-річний ювілей перебування на посаді керівника Білорусі Лукашенка. У далекому 1994 році він, тоді ще 39-річний голова радгоспу «Городець», вперше балотуючись на посаду президента, переконував: «Ера 70-річних правителів завершується, Білорусь потребує нових людей і нової політики»

Варто згадати кілька цікавих фактів з серії «яким був світ тоді», у липні 1994-го:

• Мало кому відомий (навіть у Санкт-Петербурзі) соратник тодішнього мера Собчака Володимир Путін нещодавно отримав підвищення: його призначено першим заступником голови уряду міста. 
• Дональд Трамп – тоді ще не політик, а успішний бізнесмен, власник готелів і казино. У конгресі США вже 19 років засідає сенатор від штату Делавер Джо Байден.
• В Україні майже одночасно з Лукашенком обійняв посаду Леонід Кучма — другий президент в історії незалежної країни. (Після нього Україна матиме ще чотирьох президентів).
• У ЄС на той час лише 12 країн, і навіть між ними кордони не до кінця відкриті (Шенгенська угода запрацює лише на початку 1995-го). Ба більше, у Німеччині, Латвії та Естонії з часів СРСР все ще залишаються російські війська — останні солдати покинуть ці країни лише через півтора місяця.
• У ПАР щойно завершився 50-річний режим апартеїду, а президентом став Нельсон Мандела, який відсидів до цього у в’язниці 27 років — через 5 років він добровільно залишить посаду і вже не переобиратиметься на другий термін.
• Незадовго до інавгурації Лукашенка помер Кім Ір Сен — засновник КНДР, який керував нею 46 років. Після нього на чолі Північної Кореї правитиме син Кім Чен Ір, якого у 2011 році замінить внук Кім Чен Ин.

НАСПРАВДІ, за 30 років правління білоруський диктатор кинув до в’язниці понад 1400 політичних опонентів. При цьому Лукашенко — фактичний васал Путіна, який дозволив використати територію своєї країни як плацдарм для повномасштабного вторгнення в Україну.

А наступного місяця «молодому політику» Лукашенку виповниться 70 років. І про гасло «Білорусь потребує нових політиків» він напевно вже забув.

«Вичерпання складів НАТО»: мрії та реальність

До речі, до складу НАТО станом на 1994 рік входило лише 16 країн. Зараз їх вдвічі більше – 32. Це і є найяскравішою ілюстрацією «миролюбної» політики Лукашенка та Путіна.

Представниця Альянсу Фарах Дахлалла в інтерв’ю CNN зазначила, що «з 2014 року НАТО зазнала найзначнішої трансформації у нашій колективній обороні за покоління. Ми впровадили найбільш всеосяжні плани оборони з часів холодної війни, і нині понад 500 тисяч військовослужбовців перебувають у стані підвищеної готовності».

НАСПРАВДІ, до початку повномасштабної агресії Росії ця кількість становила лише 20 000 бійців. Наразі це означає спроможність у 30-денний термін розгорнути півмільйонне угруповання. З достатнім запасом озброєнь і техніки. (Саме до цього часто-густо апелюють західні партнери, відмовляючи або зволікаючи з поставками Україні).

Є градація війн: якщо загальна кількість людей, що бере у ній участь, менше мільйона, це вважається конфліктом середньої інтенсивності, понад мільйон – високої. Тобто, НАТО протягом місяця готове до конфлікту, який перебуває на межі саме високої інтенсивності.

Щодо особового складу, то, наприклад, Фінляндія, яка стала членом НАТО не так давно, може залучити понад 900 тисяч резервістів. При цьому 280 тисяч її військових готові зреагувати негайно. (Тоді як у мирний час в Силах оборони Фінляндії служать і працюють близько 13 тисяч осіб).

Тому, коли російські військові експерти говорять про «вичерпання військових складів НАТО», або про небажання європейців воювати, вони, м’яко кажучи, видають свої мрії за реальність. А реальність зокрема і в тому, що, наприклад, вперше з часів «холодної війни» американські «томагавки» повертаються в ФРН.

І заслуга в цьому насамперед «молодих політків» Путіна і Лукашенка, які чомусь дуже люблять поговорити про «простроченого Зеленського».

Чутки про «зубожіння українців» значно перебільшені

На початку місяця одне велике та впливове іноземне медіа поширило новину: «До серпня Україна може оголосити дефолт».

Трохи з історії питання: після початку повномасштабного російського вторгнення іноземні кредитори України, які купували її суверенні облігації, домовилися з офіційним Києвом, що дозволяють йому не перераховувати поточні платежі за боргами. Термін дії цього мораторію спливав цього року саме 1 серпня.

Звісно, «дефолтну» тему одразу радісно підхопили в Росії. RT навіть якогось «письменника Лекуха» витягнула, який «експертно» заявив, що «дефолт в Україні треба було оголошувати дуже давно».

НАСПРАВДІ, питання, за великим рахунком, було суто технічним. І український уряд разом з іноземними партнерами спокійно і технічно його вирішили.

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль 22 липня повідомив, що «сьогодні ми досягли принципових домовленостей з Комітетом власників єврооблігацій України. Це важливий етап процесу реструктуризації боргу, що дозволить зекономити $11,4 млрд на його обслуговуванні протягом наступних трьох років та 22,75 млрд — до 2033 року. Таким чином ми зможемо вивільнити ресурси на нагальні потреби: нашу оборону, соціальний захист та відновлення».

Своєю чергою міністр фінансів України Сергій Марченко уточнив: «Завершення цієї угоди про реструктуризацію створить умови для якнайшвидшого повернення України на міжнародний ринок капіталу, коли ситуація з безпекою стабілізується, щоб фінансувати швидке відновлення та реконструкцію країни».

Цікаво, що одразу після цієї новини, доларові облігації України в моменті виросли й стали лідерами зростання на ринках, що розвиваються. 

«Як довгострокові інвестори в Україні, ми раді можливості забезпечити значне полегшення її боргового тягаря, допомогти її зусиллям щодо відновлення доступу до міжнародних ринків капіталу та підтримати майбутнє відновлення країни на благо українського народу», – йдеться в окремій заяві спеціального комітету кредиторів.

Так, цілком ймовірно, що в РФ зараз трохи знову покачають тему про «розпродаж України BlackRock та іншим іноземним інвестиційним фондам». Але, за великим рахунком, Москві вже давно варто знизити рівень очікувань щодо «дефолту України» та її нібито «зубожіння».

За великим рахунком, потрібно взагалі дуже постаратись, щоб українці зубожіли. Останній раз Москві це вдалося в 1932-1933 роках. Тому – подалі від неї. Бо нічого крім зубожіння, принаймні українцям на окупованих територіях, Москва не принесла. 

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело