Думки митрополита Андрея Шептицького

Спільне добро чинить із людей одне тіло, а якраз те спільне добро є основою всякої любови. Почуття й свідомість цього спільного добра, яке лучить людей, веде людину до зрозуміння, що загальне добро – то її власне добро, а ближні її – то наче вона сама! І тому тією самою любов’ю, якою людина сама себе любить, мусить вона любити й ціле людство [3, 136].

О, який добрий наш Спаситель! Яка безмірна любов у Його серці! Такого серця не знайдемо ні в рідної матері, ні в рідного батька! Такого серця не матиме для нас ні рідний брат, ні найщиріший приятель! [5, 110].

Віра, хоч і не дуже просвічена, дає достатнє розуміння Ісуса Христа, щоб людину стримувати від гріха. “А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його одержуємо. Хто говорить: “Пізнав я Його”, – але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди! А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо. А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен і сам поводитись так, як поводився Він” (І Йо. 2, 3–6). Щоб осягнути повніше зрозуміння правд віри, треба передовсім позбутися всього того, що й віруючим св. Апостол Павло закидав: “Бо ви ще тілесні” (І Кор. 3, 2) [2, 441].

Ми вже бачили, що грішник передовсім уявляється нам як чоловік нерозумний. Побачимо ще, до якого ступеня воно відповідає цілій науці св. Письма. Знайдемо там часті картання людей за їх нерозум, а той нерозум завсігди менше або більше сходить на одне, себто на стан гріха. Так, п’ять дівиць у Христовій притчі названі дурними тому, бо не мали оливи Божої благодати (Мт. 25, 1–13). Нерозумним названий чоловік, що будує свою хату не на скелі, а на піску (Мат. 7, 26).

Слова Псальма цілковито пристосовані до грішника: “Не пізнали ні не зрозуміли, в темноті ходять” (Пс. 81, 5). Грішник судить про все фальшиво. Марні дочасні добра він уважає за щось знамените й велике, а безконечні добра душі вважає за ніщо. Він судить фальшиво про Бога, про себе самого, про ближніх, а передовсім фальшиво судить про ціль свого життя і через те впроваджує в те життя незрозумілий хаос. “Сини людські, доки ж тяжкосердні, пощо любите суєту й шукаєте лжі”? (Пс. 4, 2). Звідси й дає безнастанно фальшиві ради, зле радить, себто зле означує те, що треба робити, зле вибирає поміж дорогами, що йому життя перед ним кладе. Покидає Боже джерело живої води, а копає собі криниці в болоті. За чарку горілки чи за хвилинну розкіш пристрасти тратить вічну нагороду і, як у нашій притчі, сам собі життя відбирає. Можна б у тій притчі ще додати, що грішник є так влаштований, що кожної хвилини з найгіршою небезпекою життя кидається стрімголов у кльоаку, йдучи за маревом своєї уяви. З того, очевидно, виходить, що йому конечно, як спасення, треба розуму. А що йдеться про надприродне життя, про надприродну ціль і надприродні дороги до осягнення тієї цілі, треба йому і надприродного розуму, а тим є дар Святого Духа [2, 243–244].

Упадок віри починається від упадку в інших речах, від страти доброї совісти. Страхітливий приклад того знаходимо в колишніх християнах Іменеї й Олександрі, про котрих Апостол пише до Тимотея, що вони “відкинувши добру совість, відпали від віри” (І Тим. 1, 19). Одним словом, коли шукаємо причини того, що може віру робити слабкою, знаходимо її в цілій моральній будові християнського життя. Тільки той, хто “ходить достойно покликанню” (Ефес. 4, 1) і “в кожному доброму ділі приносить плід і зростає в пізнанні Бога, зміцняючись усякою силою за могучістю слави Його для всякої витривалости й довготерпіння” (Кол. 1, 10-11), тільки такий правдиво “стоїть у вірі” (І Кор. 16, 13).

Щоб “стояти в вірі”, треба “сторожити, бодритися, утверджуватися” й так жити, щоб “усе в нас діялося в любові” (І Кор. 16, 13). Або іншими словами: сущий елемент живої віри – це так боротися зі злом і так поборювати в собі пристрасті, щоб безнастанно зростати в вірі й любові. Недаремно Апостол називає віру щитом, потрібним у боях: “У всім беручи щит віри, котрим можете вгасити всі огнисті стріли лукавого” (Ефес. 6, 16) [2, 172–173].

Буде далі

Підготувала Галина ДОМАНСЬКА

ДЖЕРЕЛА

1. Письма-послання Митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ з часів німецької окупації (друга частина). — Йорктон, САСК, Саnаdа, 1962. — П.П., М.А.Ш.

2. Митрополит Андрей Шептицький. Твори (аскетично-моральні)// Праці Греко-Католицької Богословської Академії. — Рим: Видання Українського Католицького університету ім. Св. Климента Папи, 1978. — АШТ.

3. Твори Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького.

Пастирські листи (2.VІІІ.1899 р. – 7.IX.1901 р.).— Т. І// Праці Українського Богословського Наукового Товариства. — Т.ХV. — Торонто, 1965; Репринтне видання: Монастир Монахів Студійського Уставу. — Львів: Видавничий відділ «Свічадо», 1994. — Т.С.Б.М.А.Ш.

4. Церква і суспільне питання. Митрополит Андрей Шептицький: Життя і Діяльність. Документи і Матеріали 1899–1944. — Т.II. Церква і суспільне питання. — Кн.1. Пастирське вчення та діяльність: За ред.Андрія Кравчука.— Львів: Вид. Отців василиян «Місіонер», 1988.— ЦЦЄ, II т.

5. О. Юліан Катрій ЧСВВ. Терміни Східних отців.— Львів: Вид. Отців василиян, 1988. — ПСО, о. Ю.К

Джерело