Старший сержант відділу медичного забезпечення Віктор Пономарьов до військової служби понад 20 років працював фельдшером екстреної медичної допомоги у Лисичанську. У 2020 році долучився до Луганського загону, проходив службу у відділі прикордонної служби «Щастя», де і зустрів повномасштабне вторгнення.

Про стрілецькі бої з окупантами, сотні врятованих життів та про емоції після отримання відзнаки розповідає сам медик:

Початок медичної кар’єри та військової служби

-Я почав працювати одразу як вступив до училища у 1997 році. З 15 років неофіційно приходив на швидку, щоб набиратися досвіду. Після закінчення училища був санітаром, а згодом фельдшером швидкої допомоги.

На військову службу пішов у 2020 році, потрапив до прикордонної комендатури «Щастя». Чому пішов з цивільної медицини у військову? Тому, що в мене понад 20 років практики на швидкій, а ще в мене є знайомий, з позивним «Док», який пішов на службу у 2014 році, а до цього ми з ним разом працювали. Зараз він начмед 2 прикордонної комендатури. От він і запропонував, сказав, що потрібні фельдшери, медики і я погодився піти допомагати, досвіду багато, чому б і ні.

4 дні пішки виходили з Мілового – повномасштабне вторгнення

-16 лютого 2022 року ми поїхали на кордон у Мілове, де й зіштовхнулися з окупантами в перший день повномасштабного вторгнення. Чотири дні виходили з оточення, 2 дні пішки, 2 дні автівками – допомогли мої колеги зі швидкої, вивезли нас зі Старобільська до Лисичанська. Тоді ми ще заїжджали у Сватове забирати наших поранених, яких відпустили з полону.

Після того, як вдалося потрапити до Лисичанська та зв’язатися з командуванням загону, за нами прислали авто та відвезли до місця розташування. Там ми трошки побули, нас одягнули, дали зброю та відправили у Стару Краснянку неподалік Кремінної. Воювали півтора місяця і звідти пішли на Сіверськ, згодом була Ярова та Тетянівка під Святогірськом.

Я сидів в окопі разом зі своєю заставою. І з кулеметом був і з гранатометом. Не дуже вмів користуватися зброєю – я медик, але сказали: “Давай”, – і я навчився. У Новокраснянці були важкі бої, доводилося відбивати атаки, потрапили в напівоточення. У день до 20-30 окупантів могли нас штурмувати. Були тоді разом з Дімою Кушніром (псевдо Фанат), Героєм України, з ним ходили разом на позиції.

Я отримав кілька контузій, потрапив у госпіталь, і поки лікувався наших вивели на ротацію. Повернувшись на Донеччину почав служити у медпункті, а згодом став фельдшером евакуації. Нині, я фельдшер-начальник групи надання допомоги під час медичної евакуації 3 прикордонного загону імені героя України полковника Євгенія Пікуса.

Про отримання відзнаки «Орден Святого Пантелеймона»

-Скільки я врятував хлопців – не рахував навіть. Побіг, надав допомогу, передав по евакуації і знову. А коли стояли під Кремінною, у Тетянівці, Святогірську – цивільних медиків не було, то я ще й місцевим допомагав. Волонтери привозили ліки, я їх складав, кожну пігулку окремо, щоб все було. Бабусі з тиском приходили, дідусі, скаржилися і я їм надавав медичну допомогу.

Цей орден рахується найвищою громадською медичною нагородою, такий собі «медичний Оскар». Олександр Шалімов, Микола Амосов були нагороджені цим орденом, дивовижно, що і мені вручили також. Кардіохірурги, нейрохірурги, завідувачі відділень, визначні лікарі отримують цю нагороду, а тепер нагороджують і середній медичний персонал. Я був у шоку, не знав раніше про цю нагороду, там такі визначні люди, а я фельдшер. Приємно звісно, все життя віддав медицині.

Джерело