25 років, як Путін «обмочився в сортирі»

Проблема ІДІЛ в Росії знову дала про себе знати трагічним інцидентом, що стався 23 серпня у ВК-19 у населеному пункті з красномовною назвою Суровікіно (Волгоградська область). І що символічно — у річницю загибелі ватажка ПВК «Вагнер» Пригожина. Повідомлялося про чотирьох нападників — уродженців Узбекистану і Таджикистану. Зрештою, російські силовики провели штурм захопленої колонії, вбивши всіх бунтівників і заручників.

Ще у червні на тлі подій в Ростовському СІЗО керівники тієї самої ВК-19 хизувалися, що у них все гаразд.

НАСПРАВДІ, в останньому випадку, джихадисти, які відбували тут свої терміни, змогли досить легко захопити контроль над усією виправною установою. Ножі-заточки їм доставляли її співробітники. Так, заколот вдалося вчергове нейтралізувати, але нема де правди діти – Росія як і раніше залишається в заручниках терору.

Путін так і не зумів виконати свою обіцянку без місяця 25-річної давнини «замочити всіх терористів у сортирах», коментуючи бомбардування бойовою авіацією міста Джохар (Грозний) напередодні Другої російсько-чеченської війни.

Тільки протягом останнього часу в Росії сталися: «Крокус», Махачкала та Дербент, Ростовське СІЗО, тепер ось Суровікіно. Фактично ІДІЛ вдалося не просто охопити мережею всю Росію, а й налагодити її роботу у здавалося б найбільш закритій її системі – виконання покарань. По пунктах проблема виглядає так:

• терористична загроза від ІДІЛ посилюється на тлі зростання міграції та одночасної ксенофобії всередині самої РФ;
• зближення Росії з «Талібаном» (який і досі заборонений у РФ) автоматично робить її ціллю ІДІЛ;
• триває повзуча ісламізація Росії, яку Путін демонстративно цілуючи Коран, сам і підтримав;
• тавро терористів тепер вішають на всіх, хто просто не згодний з війною проти України. Відповідно, послаблюється контроль за справжніми екстремістами;
• але головний ворог у Кремля все одно Київ та «колективний Захід». 

Ось такий невтішний підсумок фактично 25-річного правління Путіна, який у 1999-му здобув прихильність росіян обіцянкою «замочити в сортирі всіх терористів». І сам вчергове обмочився.

Чому Мінськ і Тегеран привітали Україну з Днем незалежності

На День незалежності України широкого розголосу у пропаганди набула промова кандидата в президенти США Роберта Кеннеді-молодшого, який заявив про зняття своєї кандидатури на користь Трампа. У ній Кеннеді також зазначив, що «у 2014 році США здійснили переворот у Києві та поставили прозахідних політиків, які розпочали жахливу громадянську війну проти корінних росіян в Україні».

Також вже колишній кандидат у президенти США заявив: «Президент Байден відправив Бориса Джонсона в Україну, щоб той змусив президента Зеленського розірвати мирну угоду, яку він і росіяни вже підписали. Бо ми хотіли війни».

НАСПРАВДІ, сам факт просування подібних наративів говорить про те, що така думка в США існує і всіляко підтримується. Керрі — сестра екскандидата, прокоментувала його рішення словами, що це «сумне завершення сумної історії» та що Кеннеді-молодший своєю підтримкою Трампа «зрадив родинні цінності».

Натомість чинна віцепрезидентка Камала Гарріс і вже офіційна кандидатка від Демократичної партії є послідовною прихильницею надання Україні допомоги. 24 серпня, вітаючи українців з Днем незалежності, вона зазначила: «Ми разом відзначаємо цінності, які український народ мужньо захищає щодня: незалежність, суверенітет і свободу» і підкреслила, що США будуть і надалі підтримувати Україну в її «боротьбі за свободу проти російської агресії».

Українців привітав і голова Євроради Шарль Мішель: «Ви нагадуєте нам, що свобода — це те, за що потрібно боротися. Ми стоятимемо на вашому боці, доки ви не здобудете перемогу. Наближається день, коли ми будемо вітати вас в ЄС».

Але серед усіх багатьох поздоровлень окремо стоять два: від Лукашенка та Ірану. Перший висловив впевненість, що «суперечності» не зруйнують нібито «добросусідські відносини між народами двох країн». Про роль Білорусі у війні Росії проти України, він, звісно не згадав. Тегеран відзначився протокольним привітанням.

Але значення цих жестів у тому, що союзники Росії не промовчали й привітали Україну та її народ саме з незалежністю. Що абсолютно не корелює з російськими наративами про «неіснуючу державу». Дивна метаморфоза, яка наочно доводить, що «союзники» у Москви такі собі.

Яких шахтарів Донбасу привітав Путін

«Ми пам’ятаємо великі заслуги шахтарів-першопрохідців Донбасу і робитимемо все можливе, щоб тут відроджувався вуглевидобуток, металургія, інші галузі», – заявив Путін у День шахтаря.

НАСПРАВДІ, у Донецьку не залишилося шахт, що видобувають вугілля. Третього серпня цьогоріч припинило роботу останнє робоче вугільне підприємство на території окупованого Донецька — шахта імені Скочинського. 

Культурна та політична ідентичність Донбасу завжди була заснована на його образі урбанізованого промислового краю, де значна частина населення задіяна в роботі системоутворюючих підприємств. Значна економічна вага Донбасу дозволяла йому висувати своїх представників в органи центральної влади України. Донбас в Україні могли любити, чи ні, але з ним завжди рахувалися.

Однак у 2014 році Путін роздав «шахтарям зброю з військторгу», і це стало початком кінця двохсотрічної історії Донбасу. Значна частина шахт опинилися в окупації ще у 2014 році. А у 2022-му росіяни занурили у вогонь і ту частину Донбасу, яка залишалася вільною. Через російську агресію в Донецькій області працювали менше ніж 10 шахт. Нью-Йорк. Торецьк, Покровськ — епіцентри вугільної промисловості на Донбасі. Що відбувається тут зараз — відомо.

Але крім воєнної складової, є й економічна. Окупанти піддали аудиту останні 33 шахти Донбасу на ТОТ. Нібито для того, аби визначити їхню рентабельність. Насправді ж причина  банальна — на шахтах нікому працювати, і через мільйонні борги за електропостачання їх більше не можуть утримувати, повідомляє Центр національного спротиву. 

Майже 100 шахт зі 114 визнані росіянами нерентабельними. Більшість до невтішних економічних показників довели самі загарбники. Починаючи з примусової мобілізації, коли, наприклад, на шахті «Червоний партизан» ледве збирали по 6 чоловіків у зміну. Одномоментно на ТОТ було мобілізовано майже 60% шахтарів. Тим, які залишилися, окупанти затримували зарплати місяцями. 

Цікаво, що починаючи з 2014 року в російських аналітичних центрах загарбані українські землі називали «золотою жилою», «перспективним регіоном» та обіцяли щедрі інвестиції. Але з того часу інвестували виключно в їхнє руйнування. Тому, яких шахтарів Донбасу поздоровив Путін, залишається тільки здогадуватись.

Росія панікує через арешт засновника Telegram

І наостанок про найгучнішу в інформаційному світі подію 25 серпня. Французькі медіа повідомили про затримання засновника та власника Telegram Павла Дурова. Зранку росЗМІ та публічні особи (в т.ч. і так звані опозиційні) та закордонні (Маск, Карлсон й інші) виступили єдиним фронтом в стилі «Руки геть від Дурова!». Z-блоги навіть, почали постити фото снарядів з написом «Zа ДуроVа».

НАСПРАВДІ, ще не було жодних повідомлень з боку офіційного Парижу (їх робили виключно французькі ЗМІ із посиланням на «поінформовані джерела»), що ж власне сталося з Дуровим, але в Росії вже почалася справжня паніка.

МЗС РФ вимагав допустити до Дурова своїх представників (мовляв, через громадянство РФ), але Франція відмовила через те, що він є громадянином Франції, команда Дурова своєю чергою відмовилась від допомоги Росії.

Почались пікети біля будівлі посольства Франції у Москві. Крім Медведєва, Захарової, Москалькової, Симоньян, Соловйова й т.д., досить неочікувано хедлайнером руху «свободу Дурову!» став Даванков з партії «Новые люди», який був кандидатом в президенти РФ і позиціонувався ледь не як ліберал.

Зрештою паніка докотилася й до урядовців та інших чиновників РФ. Як повідомляли деякі ресурси, їм дали розпорядження прибрати з Telegram «чутливу інформацію». Дивні дива почалися у ЗС РФ. Бо, як визнавали «воєнкори», саме «Telegram – є начальником зв’язку в російській армії».

Z-блогер Роман Альохін писав, що російська армія стане «ще більш вразливою», якщо Дуров віддасть ключі західним спецслужбам, оскільки месенджер активно використовують на фронті. Вважається, що це основний месенджер російських військових».

Спостерігати за цим всеросійським «божевіллям за Дуровим» на тему «заборони свободу слова на Заході», «Орвелл повертається» і «французи/НАТО зараз викачують всю нашу інформацію», було смішно. Особливо, на тлі того, що саме Telegram останнім часом піддавався найбільшим утискам в Росії:

• постійними тренуваннями з його блокування (останнє зафіксовано 21 серпня);
• повним блокуванням під час заворушень в Башкортостані (або в тому ж Суровікіно);
• нещодавнім рішенням щодо деанонімізації каналів із 10 і більше тисяч підписників, які мають подати свої дані в Роскомнадзор.
• реальними тюремними термінами адмінам Telegram-каналів, які вступили в інформаційну війну не з тими «вежами Кремля».

Жодна з цих та інших причин не стала приводом для подібних «заворушень» ані з боку Медведєва, ані так званих «новых людей». Тому паризьку історію Дурова пропаганда розкручує виключно для себе. 

А Дурова навіть трохи шкода. Ще у квітні Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки писав, що Дуров подавав тюремні знаки. Але, здається, сам їх тоді так і не відчув.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело