Чорні копачі збирають “ПОТЕРЯШКИ”.
Немає ніяких “ПОТЕРЯШЕК”. Якщо ви знаходите на полі артефакт, цієї ж миті ділянка, на якій ви його виявили, стає “виявленим об’єктом археологічної спадщини”, вона підлягає охороні, а артефакт – здачі до музею. Тобто щойно ви щось знайшли і привласнили собі, ви стаєте грабіжником національного надбання нашої країни.

Чорні копачі збирають знахідки зі зруйнованих пам’яток.

Нічого не дійшло до нас у вигляді, який на 100% зберігся, але й нічого не знищено на 100%. Контекст культурного шару не руйнується повністю.

Оранка ламає речі й пересуває, але всього метра на 2-3. Це доводиться численними розвалами глиняної обмазки жител, наприклад, які перетворюються на плями, розтоптані по поверхні, але все ж таки зберігаються. І якщо я (археолог) знайду монету в цьому переораному житлі, просто серед обмазки, я його продатую, а якщо ви (копачі) її виймете – я вже ніколи його не продатирую. Оранка залишає більше інформації, ніж грабіжницькі розкопки.

Чорні копачі не беруть ранні знахідки.
Ось ви (копачі) шукаєте на полі. Дзвенить. Монета Миколи II. Продовжуємо? Так, звісно. Дзвенить. Монета Катерини. Продовжуємо? Так, звичайно.

Дзвенить. Скарб дирхемів. Що робимо? Невже телефонуємо археологам? Та годі…

Ми вже зруйнували пам’ятник. Ми вже дістали дирхеми. Хто змусить зупинитися?
Як цього уникнути? Дозволяти ходити по пам’ятниках тільки тим, хто перевірений, хто зупиниться, хто не зруйнує пам’ятник. Але ж це і робиться. Є відкритий лист, археологами не народжуються, ніхто не забороняє і вам стати археологами. Відкритий лист – це документ, який засвідчує, що його власник копає відповідно до наукової методики і не руйнує пам’яток.

У чому різниця між підходом професійного археолога і чорного копача?

Сучасна наукова методика розкопок є набагато трудомісткішою, ніж просте збирання металу з шару. Припустимо, 1000 кв. м шару за його потужності 30-40 см розкриватиме археолог 1-5 експедицій за чисельності експедиції в 20-30 осіб.

Один копач цю 1000 кв. м виб’є за 2 години повністю. Якщо зіставити трудовитрати, то один копач вибирає метал із шару приблизно на 2400 швидше, ніж археолог. Отже, до кінця сезону кількість металевих знахідок розрізнятиметься на порядки. Щоправда, в археолога будуть ще кераміка і кістки, але це знахідки не такі яскраві.

Якщо людина зберігає і примножує знання про минуле, вона працює на благо суспільства. Якщо ні – вона шкідник. А сперечатися має сенс тільки про те, як краще це зробити. А ось тих, хто вважає за можливе просто привласнити собі історико-культурні ресурси, та ще й так, щоб іншим не дісталося – потрібно саджати. Вони звичайні злодії. Ханжество і вандалізм у тому, що ви свідомо позбавляєте майбутні покоління… частинки знань про минуле. Ви не залишаєте їм вибору, дізнатися цю частинку чи ні.

Чого хочуть професійні археологи?
Я хочу, щоб подъём артефактів із землі здійснювався відповідно до наукових досягнень сучасності, а не методів XVIII століття.

Тому, що копачі не хочуть опинитися в тих самих рамках, що й археологи: брати листи й писати звіти. Це довго і клопітно, це їм не до вподоби. Але без цього не можна домогтися дотримання методики розкопок, а отже, не можна витягти інформацію з артефактів. Не можна отримати знання. Але висока складність звітності зумовлена ступенем відповідальності перед майбутніми поколіннями: адже те, що я розкопую, я знищую, навіки про це буде відомо тільки те, що я про це розповім. Потрібно розуміти принципову різницю між ставленням до артефакту з боку науки і з боку, скажімо так, колекціонера.

З боку науки артефакт – сукупність інформації про минуле. Тобто, грубо кажучи, фібула ціла не тоді, коли є всі деталі від неї, а тоді, коли є інформація про те, як вона лежала, контекст зрозумілий і т. д. Зовсім інший підхід у колекціонера.

Аматори не тільки не сприяють збереженню історико-культурної спадщини, вони її руйнують. Отже, такий аматорський рух потрібно знищити як систему. Не дати можливо цьому руху в тому вигляді, в якому він є, самовідтворюватися. Це не означає, що потрібно знищити або ізолювати самих аматорів. Просто потрібно перебудувати систему відносин між ними. Поставити їх у такі умови, за яких вони приноситимуть користь історико-культурній спадщині, а не знищуватимуть її.

***

Те, що відбувається зараз з історико-культурною спадщиною – це не просто особливості нашого суспільства, це небезпечний для його життя стан. Якщо терміново не вжити заходів, цей стан призведе до катастрофічних наслідків.

Джерело: Юрій Таран, публікація на Фейсбуці зв посиланням: https://www.facebook.com/share/p/pf8hiooGGhYkDVah/

#історія #археологія #чорні__копачі #чорна_археологія #розкопки #металошукач #клади