🫡🇺🇦Полетів в оточений Маріуполь та два роки був у полоні

Баретт – один з двох буковинців, які у березні 2022 року добровільно погодилися полетіли на гелікоптері в оточений Маріуполь. Він місяць обороняв місто та ще місяць знаходився на заводы «Азовсталь». Звідти потрапив у російський полон. Там йому вибили зуби та били струмом.

🪖Баретт служив снайпером у ГУР МО, але щоб вижити, брехав росіянам, що був військовим тероборони. Через півтора року один з побратимів в полоні зізнався, ким насправді був Баретт. Тоді катування військового були ще сильнішими. Головні спогади з його інтерв’ю про маріупольську операцію:

«Ми вилетіли в окупований Маріуполь після того, як командування ГУР доповіло, що потрібна допомога Азову та військовим частинам, які там. Вони зібрали людей, які були професіоналами у тому, що робили… Сіли у вертоліт і полетіли у Маріуполь. Політ був дуже складний, тому що малі висоти, але велика швидкість, три кільця окупованого Маріуполя – ППО, "зенітки", "Стінгери". Ми залетіли у місто 28 березня 2022 року в п'ятій годині ранку, десантувались і погрузили поранених. І через 40 хвилин вже вели бої на вулицях Маріуполя. Аналогів такої операції я не знаю».

«Ворожа кількість була у 20-30 разів більша за нашу. Перші кілька хвилин я стояв у ступорі від тієї кількості мирного населення, трупів та розрухи, всього того, що там відбувалось. Через пʼять хвилин ми вже були морально готові і розбились по групах…. Я ніколи не забуду ту кількість ворога, яка перевищувала нас, напевно, у 20-30 разів. Вона мене вразила, але не не злякала. Я у цьому побачив тільки плюс і пожалкував, що взяв мало набоїв – треба було брати більше».

«Коли ми прибули на Азовсталь почалась боротьба навіть не за своє життя, а за поранених. З ними потрібно було щось робити, якось вивозити. Бо коли російські окупанти зайшли на завод Ілліча, то більше 200 людей поранених вони розстріляли, не допомагаючи і не беручи у полон. І ми розуміли, що якщо зараз ми з цими хлопцями з Азовсталі нічого не зробимо, ніяк не захистимо, то їх теж розстріляють. Там було більше 300 людей. Озброєння у нас не було, все розбомбили. В Азовсталі було як на острові. Майже місяць ми вели бої в умовах, коли не було води і їжі, я міг днями нічого не їсти, хіба хтось пригостив цукеркою чи цигаркою. Нас "крили" по 50 авіабомб в день».

«20 травня ми разом з командуванням останні вийшли з Азовсталі. Ще до вильоту в Маріуполь я себе морально підготував, що це мій обовʼязок і іншої думки у мене не було. Перед здачею у полон ми знищили свою зброю, щоб її не отримали росіяни».

«Останній раз я розмовляв з донькою за десять хвилин до вильоту в Маріуполь. Вона запитала: "Ти де, тат?". Я сказав: "В Макдональдсі. Зараз буду робити замовлення. Тримайся, сонечко, татко тебе любить". Це, напевно, і давало мені сили на все».

Більше про перебування у полоні читайте в ексклюзивному інтерв’ю – Суспільне. Чернівці