«Важливо пам’ятати, що зерна, засіяні в українську землю, мають обов’язково дати плід», – владика Богдан
17 листопада 2024 року, Преосвященний владика Богдан Манишин єпископ-помічник Стрийської єпархії відвідав храм святого священномученика Йосафата в м. Стрию, де з нагоди храмового празника очолив архиєрейську Божественну Літургію. Владиці Богдану співслужили парох о. Володимир Мамчин, протопресвітер деканату міста Стрий о. Мирон Гринишин та запрошені священнослужителі. Чудовим співом співом Літургію прикрасив хор “Іскри Любові”.
В часі богослужіння владика Богдан звернувся до присутніх з проповіддю. Роздумуючи над євангельським читанням неділі – притчею про сіяча, владика Богдан сказав: «Притча про сіяча, про зерно є немов би про якогось такого цікавого аграрія, який сіє всюди. Невже він не знає, що ця земля неродюча, кам’янистий і різного роду ґрунт, що не принесе плоду? В Ізраїлі, хто мав можливість бути, земля є глинисто гаряча, але дуже родюча, і хоч була приватна власність, але в часи Ісуса, люди ходили по землі там, де їм було добре, топтали стежки. Але сіяч виходив сіяти і сходило по-різному».
За словами єпископа, у цій притчі йде мова про те, в які умови потрапляє зерно: «В перекладі з арамейської земля означає «адам», а перша людина, Адам – взятий з землі. І тому, коли йде мова про землю, сіялося в “Адама” – в людину, котра мала принести плід, як говорить сьогодні євангелист Лука “дає плід у терпінні”. Далі, Ісус також себе асоціює з зерном, кажучи “Зерно, якщо не замре, залишиться одне, а як завмре, то дасть добрий плід”. Отже, земля – це є ми. І Господь знає, прекрасно знає, в які обставини Він нас ставить і знає, в яких умовах ми перебуваємо. Але щоб людина пізніше не закинула Богові те, що Він їй чогось не сказав, Він сіє. І сіє фактично однаково. Люди є справді різними, і ми не можемо всі бути однаковими. Бог комусь дає стільки, а іншому – стільки, той такий плід принесе, а той – інший, той вдесятеро, той в сто разів більше. Обмеження в нашому житті створює гріх, і в різних обставинах ми себе можемо проявляти по-різному. Але в кожних обставинах ми маємо себе проявляти справді як ті, які вміють любити».
«Сьогодні ми є в каплиці, яка є під покровом, під патронатом святого Йосафата. Йому дали ім’я “душехват”, а його гаслом були слова Христові “щоб всі були одно”. І те зерно, ту іскру з Христового розп’яття, перед яким він молився разом зі своєю мамою, ту іскру він прийняв… Якби не святий Йосафат, ми б тут не стояли, тому що він взяв на себе відповідальність за цілу нашу Церкву». Далі, владика Богдан розповів про важливий внесок, який святий Йосафат зробив для відновлення та розбудови нашої Церкви як священник та єпископ полоцький… «Тим не менше, це багатьом не подобалося. Через влаштовану провокацію святого Йосафата страчено. Скинувши в річку Двіну, тіло Йосафата не могли знайти. Знайшли його за кілометр проти течії, а його тіло кровоточило ще довгий час. Відтак, коли наша Церква вийшла з підпілля, мощі святого Йосафата вставлялися в антимінси, на яких ми сьогодні служимо. Тепер ми маємо можливість на тих мощах служити, і хто відвідує собор Святого Петра у Римі, де знаходяться мощі святого Йосафата, може молитися там».
«Маємо зробити все для того, щоб ім’я святого Йосафата не було затертим, забутим. Ми маємо бути вдячними йому за те, що ми є собою. І сьогодні, він, засіяний, як зерно у добрий ґрунт, також приносить плід. І ми бачимо, що також і на його взір, ті зерна любові до Бога і України сіються в українську землю, але сіються часами у різний ґрунт. Наша справа, щоб ми не тільки той ґрунт вміли підготувати, але щоби ми завжди пам’ятали, що ті зерна, які засіяні в українську землю, мають обов’язково дати плід. А ми маємо над тим потрудитися», – закликав присутніх владика Богдан , завершуючи проповідь.
Після закінчення Літургії, єпископ привітав парафіян з храмовим празником. У свою чергу, отець Володимир Мамчин подякував владиці Богдану за візит, спільну молитву та глибокі слова духовного повчання.
Пресслужба Стрийської єпархії
Фото: брат Назар Матляк