Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Двадцять другу неділю по Зісланні Святого Духа, 24 листопада 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Слухаючи притчу про багача і Лазаря, найперше нам впадає в око опис протилежності земної та потойбічної долі багатих і бідних. Він настільки сильний, що легко пропускаємо те, що йде далі і що, мабуть, найважливіше.

Нам може здатися, що нарешті чуємо те, що хочемо почути в Євангелії. Що тому, кому велося добре на землі, тому «там» автоматично буде погано, а кому велося погано тут, «там» автоматично буде добре. Так хотілося б багатьом людям, особливо тим, хто вважає, що їм на землі погано. Тому є дійсністю, що під час більшості переворотів і революцій люди проектували якраз цю ідею на земні умови.

Спокуса розглядати земні здобутки і успіхи, як незаперечний вияв Божої прихильності, і тому, як запевнення доброї вічності, продовжує існувати. Подібно як і стан бідної людини може викликати не тільки антипатію, але й питання: «чи згрішив він чи його батьки?» Однак ситуація може раптово змінитися так, що той, хто був багатий, благатиме хоча б краплю води у того, хто був настільки бідним на землі, що сам чекав на об’їдки зі столу багача.

Тому мудрість, яку проголошує нам Євангеліє, є дещо інакшою. Об’явлення говорить нам, що щасливе життя на землі не означає автоматично таке ж життя на небі. Щоб життя на землі було гідним осягнути небо, треба передовсім, щоб воно відповідало Божій волі, а тому потрібно слухати і розуміти Боже слово. Недостатньо бути просто добрим на землі, і сподіватися автоматичного оправдання після смерті, або будучи поганим на землі, сподіватися, що все буде скасовано після смерті. Власне притча є попередженням, що на основі усіх подій земного життя людини жодним чином не можна робити остаточних висновків. А вкінці прірва між тими, що закінчили добре, і тими, що закінчили погано, буде остаточна і нездоланна, і це дає актуальність цій притчі.

Тому в ній йдеться не про долю багача і не про долю Лазаря, але про дещо важливіше. Лазар є лиш контрастною фігурою до багача, а його ім’я подається як характеристика його життєвого становища. Лазар, по єврейськи Єлеазар – «Бог допоміг», вказує, чому він «там» такий щасливий: він смиренно приймав від Бога своє життя таким, яким воно було. Але і образ багача не слід розуміти як суть притчі, а тим більше вважати її детальним описом посмертних доль людей.

Передовсім йдеться про життєвий жереб п’яти ще живих братів багача. І для них у притчі розв’язкою є останнє речення. Воно є авторитетним підтвердженням «з вуст Ісуса» значення Мойсея та пророків, тобто Старого Завіту, який мав привести слухачів Ісуса до отримання спасіння. Вчення Мойсея і пророків, добре відоме євреям, було необхідною умовою для прийняття звістки про Христа: тому, хто не зрозумів і не повірив у те, що є в Мойсея та пророків, тому навіть зустріч із воскреслим Лазарем, або і з воскреслим Ісусом, не допоможе.

Ця притча заслуговує особливої ​​уваги з нашого боку. Саме сьогодні люди часто покладаються на будь-які містичні середники, які мали б привести когось до навернення: від особистих нещасть до різних особливих і нових одкровень.

Але Євангеліє наголошує на Божому слові, як на головному і достатньому джерелі інформації, яка необхідна людині для того, щоб прийти до покаяння і навернення. Ми маємо «вибір» ще більший, ніж мали слухачі Ісуса: крім Мойсея та пророків, ми маємо весь Новий Завіт: Святе Письмо містить все Боже поучення, необхідне нам для спасіння. Питання лише чи приймаємо звістку Святого Письма як слова, які ведуть нас до вічного життя, і чи ми дійсно переконані в їх «повноті сили?»

Ми повинні рішучо відкидати будь-які альтернативні псевдохристиянські «вчення», які обіцяють чудеса за допомогою магічних чи окультних практик. «Не вдавайтесь до заклиначів мертвих, та до знахарів по пораду не ходіть, щоб не осквернитись вам ними». Безбожними є міркування та зусилля пробитися на небо і зазирнути в нього. Єдиним, хто говорить нам про спасіння, і хто веде до нього, є Бог, який промовляє у своєму Об’явленні. Воно міститься в Святому Письмі і в Традиції Церкви. Його потрібно пізнавати, та вести життя відповідно до об’явленої віри. У Євангелії Ісус проголошує цю істину твердо і безальтернативно. Не дивно: адже ця істина надважлива, від неї залежить наше вічне майбутнє!

Здається, сьогодні це слово актуальне як ніколи. Багато людей захоплюються таємничими об’явленнями та методами, які тотально поширюють в мас-медіях. Вони вірять, що так отримають більш досконалі знання, та зможуть справді «побачити скрите у майбутньому». А інші вважають, що якби Бог відкрив те, що він думає, шляхом якогось разючого, шокуючого чи іншого промовистого одкровення, то багато б хто навернувся б… Це безглузда думка, така ж, як і бажання багача. «У них є Мойсей і пророки, нехай їх слухають» – тобто у нас є Євангеліє і Передання Церкви, у нас є вся велика новина про Бога, який спасає: тому до цього потрібно ставитися серйозно.

На жаль, багато християн не читають Святе Письмо, дають перевагу суспільному прогресу та здобуткам наукових досліджень. Звичайно, ми не маємо читати Святе Письмо так, щоб намагатися зрозуміти його лише по-своєму. Навпаки, ми віримо, що Святе Письмо належить Церкві, і його потрібно читати і над ним роздумувати, щоб розуміти у світлі живої віри і Традиції Церкви. Бо незнання Святого Письма є незнанням Христа!

Боже Слово є душею богослов’я та натхненником усього християнського існування. В об’явленому тексті сам Небесний Отець стоїть перед нами в любові і розмовляє з нами, показуючи нам природу Єдинородного Сина і таємницю людського спасіння. Отже, ми маємо Мойсея, пророків та Ісуса – Боже Слово, як місце зустрічі з Богом і його Мудрістю. В цьому є єдине життєдайне Джерело вічної Правди, то ж не даймося звести пропозиціями копати криницю десь на камені! Амінь.

Слава Ісусу Христу!

Джерело