Сьогоднішня історія про Церкву Преподобного Симеона Стовпника в Нагачеві (ПЦУ). Вперше про церкву в селі Нагачів згадується в документах від 1578 року. Дерев’яну триверху церкву було збудовано у 1633 році. За ініціативи декана Яворівського і водночас пароха с. Нагачів о. Михайла Кручковського та війта Леся Антонишина 1906 року було освячено камінь під фундамент нової мурованої церкви, яку завершили 1909 року, а освятили 14 вересня 1910 року на честь Преподобного Симеона Стовпника. Церкву побудовано за проектом Василя Нагірного. У міжвоєнні роки іконостас для неї малював Антін Манастирський. У 1882-му парохом Нагачева був призначений о. Михайло Кручковський. Позаяк цей високий патріотичний священик був дуже діяльним у тодішньому Яворівському повіті, він задався ідеєю побудувати в селі новий храм. І в 1906 році відбулося освячення каменя на місці майбутньої споруди. У 1909 будівництво Церкви Преподобного Симеона Стовпника в селі Нагачеві було завершено, а освятили 14 вересня 1910 року на честь Преподобного Симеона Стовпника. У липні 1980 року парафію очолив о. Тарасій Піджарко. За десять років своєї служби він подбав про придбання 14 образів Хресної Дороги, плащаницю, новий жертовник, виготовлення копії Почаївської ікони Пресвятої Богородиці. 10 червня 1990 року було освячено новий престол. 21 вересня 1991 році освячено новий 480-кілограмовий дзвін, а на Благовіщення Пресвятої Богородиці 2009 року – ще один дзвін вагою 70 кг. Перед входом на церковне подвірʼя сто років тому була збудована мурована двоярусна дзвіниця з трьома арочними отворами внизу і одним згори. Однак її розібрали під час підготовки до 100-літнього ювілею, і спорудили нову. За ініціативи отця настоятеля у ХХІ-ст, перекрили дах святині та повністю оновили розпис храму. Також було придбано нові бічні престоли та Божий гріб. Сьогодні настоятелем храму Преподобного Симеона Стовпника (ПЦУ), є митрофорний протоієрей, отець Тарасій Піджарко. Джерело: Дацко Володимир. Молитвениці наших предків. Пам’ятки архітектури і духовності Яворівщини. – Львів: Логос, 2018. – 714 с., іл.

Джерело