Гендерна ідеологія*
Pro Vita e Famiglia. https://www.provitaefamiglia.it/
Слово від перекладача
Питання гендеру та пов’язаних із ним соціальних ознак, які приписують жінкам і чоловікам, сьогодні вже не є новим для українського суспільства. Воно обговорюється на різних рівнях – законодавчому, освітньому, виховному, в академічних дискусіях тощо. Хтось активно підтримує впровадження цього поняття в українські реалії, опоненти ж виступають проти і їх вважають консерваторами, які ще недостатньо обізнані у соціології та психології людини.
Прихильники гендеру наполегливо твердять: «Не бійтеся, гендер – це лише про рівність! Хіба ви проти рівноправності чоловіків і жінок?» Але через різні підходи до визначення цього терміна складається враження, що кожен відстоює щось своє: хтось має на увазі рівність у правах, хтось – загрози нових концепцій, хтось – соціологічні теорії. У результаті знайти спільну мову між опонентами майже неможливо, адже гендер перетворився на термін, який уміщує надто багато різних значень.
У такій ситуації важко знайти чітке його визначення, адже досі в українському контексті гендер залишається терміном із прихованим змістом. Складно сказати, чи зміниться ця ситуація з часом. Однак європейський досвід, де це поняття інтегрувалося у суспільстві раніше, свідчить про те, що навіть через десятиліття гендер залишається впливовим і продовжує змінювати реальність, поступово еволюціонуючи.
Ця розвідка – своєрідний аналіз досвіду частини італійського суспільства, яке відчуло вплив змін, пов’язаних із розвитком гендерної теорії. Читаючи її, можна зрозуміти, яких нових значень набуває це поняття там, де воно вже прижилося, а також те, що гендерна теорія – це не просто дань моді західного суспільства, як її деколи змальовують.
Під час перекладу тексту з італійської перед нами постало питання, чи варто адаптувати текст для українського читача, спрощуючи та пояснюючи незнайомі поняття, визначення та події, адже така адаптація вимагала б окремого об’ємного дослідження. Тож ця розвідка пропонується в максимально оригінальному вигляді. Вона є можливістю для українського читача зазирнути в інше середовище і зрозуміти, що гендер – це щось значно більше, ніж видається на перший погляд. Тут йдеться не лише про рівність чоловіка та жінки у суспільному житті, але й про спробу знецінення їхньої ролі та значення в Божому задумі.
Я щиро дякую доктору морального богослів’я пані Марії Яремі за рецензування цього перекладу, бо саме з її допомогою наші роздуми про гендер знайдуть шлях до широкого кола читачів. А це так важливо сьогодні!
ВСТУП
З осені 2012 року ті, хто у Франції протистояв закону Тобіра[1], інакше званого «Mariage pour tous» («Подружжя для всіх»), дали життя дійсності під назвою «La Manif Pour Tous» («Демонстрація для всіх»). Вона мала на меті зібрати всіх людей доброї волі, готових відновити свободу думки, зокрема щодо визначення сім’ї як заснованого чоловіком та жінкою осередку, та права кожної дитини на батька й матір. Французький досвід, що на кілька місяців випереджував прибуття у нашу країну (Італію – прим. перекл.) «La Manif Pour Tous Italia», засвідчив, що основні цілі деяких законопроєктів є глибшими, ніж видається на перший погляд, і вміло замаскованими. Коли в Італії сьогодні говориться про закон для боротьби з гомофобією, то у Франції після встановлення «цивільних товариств» заговорили й про гей-подружжя. Закон, що дозволив подружжя і усиновлення парами однієї статі, був схвалений, хоча у Парижі проти його прийняття на площу вийшли тисячі людей – у травні 2013 року вийшло майже півтори мільйони. Поліція Франції жорстко приборкала ці протести, у той час як мас-медіа змальовували ці заворушення як «екстремістські». І досі демонстрація світшоту з логотипом «La Manif Pour Tous», який зображає батька й матір з хлопчиком і дівчинкою, може призвести до затримки особи жандармерією за «поведінку, що суперечить моралі». Уже через рік у Франції почали функціонувати обов’язкові програми для навчання молоді, які мали на меті поширення цих теорій систематичним способом з найменших вікових груп. У схожий спосіб в Італії деякі політики пропонують скасувати поняття батька та матері на користь «батько 1» і «батько 2»[2], як це уже зародилося у багатьох італійських містах; або ввести у садочки казки, що показують дітям сім’ю, яка може бути різного виду – зокрема, сім’я з двома дорослими однакової статі. Усі ці пропозиції змінили пріоритети у численних політичних програмах в ім’я так званої боротьби проти «гендерної дискримінації» включно з введенням злочину на ґрунті переконань під невизначеною назвою «гомофобія». У цьому моменті варто поставити собі деякі запитання: чому нав’язування цієї теорії є настільки повсюдним, що доходить аж до заперечення свободи слова? Чому ці директиви походять з самої Європи і вже багато західних країн за короткий проміжок часу прийняли закони, які дозволяють подружжя і усиновлення також дорослим однієї статті? Чиї інтереси керують цим всім?
Антропологічні й філософські основи цих інституційних положень належать гендерним теоріям – гендерній ідеології.
І. ІСТОРІЯ І РОЗВИТОК ГЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ
Слово «гендер» вживається загалом у таких значеннях:
- Для теоретизування відмінності між статтю біологічною (генетичною, анатомічною, гонадною, гормональною…) з одного боку, і статтю психологічною та соціальною (гендерна роль) з іншого. Таке розрізнення між статтю і «гендером», тобто між статтю і способом, в якому проживається і сприймається власна стать, можна виправдати тим, що досі називають гендерною дисфорією. Тобто йде мова про різні феномени транссексуалізму і розлади гендерної ідентичності, які до сьогодні трактуються саме так сучасною психіатрією. Можливість того, що існує психологічний «гендер» у протиставленні або у легкій відмінності від статі біологічної, монополізувала наукові дослідження американської соціальної психології 70-80-их рр.. Ця тенденція звела відмінності між чоловіками та жінками до «соціального конструкта»: гендерним стереотипам можна таким чином протистояти і позбутися їх через особливе перевиховання.
- Як евфемізм[3] від англійського gender[4], що вживався замість слова «стать» як повністю замінний йому термін. У дев’яностих це слово увійшло в офіційну документацію важливих міжнародних інституцій з навмисною двозначністю свого вживання і перекладу. «Деконструкція» гендеру покликана зі своїм прибуттям скасувати радикальну відмінність між людьми: стан чоловіка чи жінки у статевому тілі. З цим мотивом ця нова філософська та соціологічна парадигма постає як ідеологія. Це є ідеологією, власне кажучи, бо не виражає якоїсь думки щодо зовнішнього виміру людини, сім’ї, але нав’язується як ідея, що порушує, заперечує та підриває реальність, маючи намір переписати самі основи особистої, сімейної та соціальної ідентичності на основі бажання.
Гендерна ідеологія є нічим іншим як останньою версією руху за нібито визволення людини, яка протягом століть хоче звільнити людину від зв’язків, які її утворюють. Передбачувана мета такого абсолютного прийняття людини є свобода та надія зробити її свобідною. Натомість результат у тому, що людина стає більш самотньою, бо позбавлена зв’язків, опорних точок, – відтак вона не лише загублена для себе самої, але також є більш піддатливою для маніпуляцій. Колись була боротьба секуляризму проти релігії, марксизму і комунізму проти приватної власності; а сьогодні це боротьба гендерної ідеології, що прагне звільнити людину від статевого визначення, щоб узріти людину нарешті вільною визначати саму себе у всіх аспектах. До обіцянки свободи додається обіцянка остаточної рівності: з усуненням статевої різниці прийде скасування всіх гендерних відмінностей, які сприймаються не як багатство, а як несправедливість.
Ця боротьба за скасування статевої різниці відбувається через утвердження концепту гендеру. Походження ідеології «гендеру» можна зауважити уже на початку 1900-их, коли Магнус Гіршефельд, берлінський медик, опублікував у 1910 році Die Trasvestiten («Трансвестити»), давши початок категорії трансвестизму. Також він запропонував замінити «фіктивний» бінарний поділ статей на низку чоловічих і жіночих акцентів, які слід розуміти в площині континууму. Перша хірургічна операція зі зміни статі була проведена на очах Гіршефельда: це був випадок, коли данський художник перетворився на жінку завдяки п’яти втручанням за два роки. Щоправда, четверте втручання – імплантація яєчників – провалилося через неприйняття органу, а остання операція, спроба трансплантації матки, закінчилася відторгненням органу і смертю пацієнта. Після Другої світової війни в Америці доктор Давид Каулдвелл цікавиться феноменом трансвестизму, у 1953 році Гаррі Бенжамін опублікував працю під назвою Transvestitism and Transsexualism («Трансвестизм і транссексуалізм»), започаткувавши те, що стане новою клінічною категорією – транссексуалізм. Тоді ж Кінсі, ентомолог, якого вважають батьком сучасної сексології, опублікував дві доповіді на тему сексуальності чоловіка та жінки. Він висував теорію, що кожен сексуальний потяг (не лише гомосексуальність, але також педофілія, зоофілія тощо) є не збоченнями, а звичайним різновидом людської сексуальності. Фактично, він звів сексуальну поведінку людини до реакції на подразники, відділяючи її від цілісності особи аж до ствердження того, що наша сексуальна поведінка не може бути у своїй суті правильною чи помилковою, а натомість є просто нормальною у кожній своїй формі. Один його учень, ендокринолог Джон Мані, сумнозвісний через трагічну історію близнюків Браяна і Девіда Реймера, знавець випадків гермафродизму, заснував Gender Identity Clinic («Клініка гендерної ідентичності») і ввів у наукову літературу термін «гендер». Він пояснював, що запозичив з граматики концепт «гендер» для змоги мати «третю» категорію, у яку входили б особи з неоднозначними геніталіями: в англійській граматиці існують насправді чоловічий, жіночий та нейтральний роди. Дещо пізніше американський психіатр психоаналітик Роберт Столлер, що працював з трансексуальними пацієнтами, у своєму Sex and Gender («Стать і гендер») і The Development of Masculinity and Feminility («Розвиток маскулінності та фемінності») (1968 р.) сформулював відмінність між статтю і гендером, тобто між біологічним «субтратом» (статтю) і гендером, що є рівнем маскулінності або фемінності у індивідуумі. Так був народжений концепт гендерної ідентичності (core gender identity), що посилається на суб’єктивну належність до однієї з двох статей. Натомість відмова належати до власної біологічної статі й подальше бажання змінити стать (транссексуалізм) було визначено у 80-их роках як «розлад гендерної ідентичності» (або Gender Identity Disorder), до цього часу розглянутий в останній редакції «DSM V» (психіатричний посібник Американської асоціації психологів) у нозографічній[5] категорії gender disphoria (гендерна дисфорія). З 70-их рр. поширення поняття gender (гендер) у науковій сфері стало посилюватися філософіями фемінізму, тоді як у часі 90-их концепт гендеру підхопили прихильники гомосексуалізму і транссексуалізму, об’єднані під абревіатурою ЛГБТ. Сьогодні комбінації гендерних ідентичностей та орієнтацій нараховують до двадцяти і більше самоописів, які буквально тягнуться до нескінченності, вказуючи на умову «свободи вибору статі», перетворення себе відповідно до власного задоволення, яке неодноразово осягається різними способами протягом життя.
Термін «гендер» народився у сфері сексології, але став використовуватися фемінізмом. Феміністичний рух не став насправді монолітним блоком, а радше родючим ґрунтом, на якому пройшли різні битви. Можна спостерігати три фази, що відповідають деяким визначним історичним датам:
Перша фаза руху, названого також емансипаційний фемінізм, це період боротьби за рівність і здобуття рівних громадянських прав для жінок; формально розпочалася у другій половині 19-го ст., хоча її основи сягають ще епохи Просвітництва і Французької революції.
Входження суфражисток[7] у сексуальну революцію відбувається під час революції 1968 р., коли жінки розпочали носити штани і джинси, намагаючись так наблизитися до одягу чоловічого зразка. Сімон де Бовуар у «Другій статі» ще у 1949 р. представила маніфест про те, як зробити простір у маскулінному світі. Друга хвиля феміністичного руху – це намагання ліквідувати перешкоду материнства, щоб мати рівні з чоловіками можливості кар’єри і праці; через це у різних країнах приймаються насамперед закони і заходи для легалізації розлучень і абортів. У вісімдесятих роках розвивається «думка про відмінності», філософська течія всередині феміністичного руху, яка відновилася завдяки внеску Люсі Ірігарей. Дебати у ті роки точилися навколо питання Гамлета: однакові чи різні?
У 90-их роках Джудіт Батлер дала початок новій порі фемінізму, критикуючи попередні припущення де Бовуар і Ірігарей за помилку фактичного визнання бінарної відмінності. Останнє привертає увагу: феміністки, за Батлер, мали б обирати неконформні гендерні орієнтації, наприклад лесбійство, щоб порушити чоловіче домінування, встановлене «гетеронормативним суспільством»[8]. Пост-модерний фемінізм у цьому значенні доводить до завершення початкову битву проти біологічних перешкод (як материнство), що – за словами активістів – дискримінують жінок. Боротьба класів перетворюється на боротьбу гендерів проти структур влади, встановлених сексуальним бажанням, проти яких слід повстати за допомогою виборів альтернативних ідентичностей, що відсилаються до нової парадигми queer (квір)[9]. Розглянемо ці рухи більш конкретно: від конструювання до деконструкції гендеру.
1.3. Конструювання гендеру
На початку 70-их рр. відмінність статі-гендеру перейшла від медицини (сучасна сексологія) до наук соціальних та історичних. Посилання на Роберта Столлера є явним у праці Анн Оаклей Sex, Gender and Society («Стать, гендер і суспільство) (1972 р.), що ознаменовує відродження ‘гендеру академічним фемінізмом. Цей академічний фемінізм є моментом, у якому фемінізм («друга хвиля») віднаходить академічну та наукову легітимізацію: з’являються в американських університетах відділи, присвячені Women studies (жіночим студіям) чи Feminist Studies (феміністичним студіям) – які стали сьогодні Gender Studies (гендерними студіями). Така зміна була виправдана необхідністю вивчати не лише жіночу стать, але чоловіків та жінок у їхніх стосунках і відповідних відмінностях. Відмінність між статтю і гендером здається такою ідеально сприятливою для вираження відомої ідеї Сімони де Бовуар: «Жінкою не народжуються: нею стають», представленої у Le deuxième sexe («Друга стать») (1949). Стать є визначеною природою, у той час як гендер стає соціально конструйованим культурою, незалежно від статевої даності, а особа є натомість глобально охарактеризованою. У 70-80-их рр. чимало дослідниць, натхнених фемінізмом, присвятили свої праці систематичному вивченню того, як різні суспільства через соціальні стереотипи і ролі конструюють відмінність між статями: «Що певне суспільство очікує від своїх представниць жіночої статі? Які завдання покладені на жінок? Які риси характеру (приймаючи концепт, запропонований у праці антрополога Маргарет Мед про статеву диференціацію в Океанії) розглядаються як специфічні жінкам?» тощо. Усі ці праці – історичні, соціологічні, антропологічні – мали на меті підкреслити відмінність, розрив між біологічною даністю (стать) і соціальною роллю (гендер). Це створює потужний ефект релятивізації: вони ведуть до того, щоб вважати спосіб розробки ролей та відповідних характеристик чоловіків і жінок штучним, неприродним, неспонтанним. Ця релятивізація, у свою чергу, приносить значний ефект: оскільки гендер є умовним, то можна і взагалі бажано сприяти його розвитку в напрямку більшої рівності між чоловіком та жінкою. Праця американської феміністичної історикині Джоан В. Скотт презентує наріжний камінь в історії цього концепту. У Le genre: une catégorie utile de l’analyse historique («Гендер: корисна категорія історичного аналізу»; 1986) визнає, що гендер є «складовим елементом соціальних відносин, заснованих на прийнятій відмінності між статями». Джоан Скотт додає, що гендер є завжди способом «позначення відносин влади». Тобто, за хорошою феміністичною логікою, стверджується, що будь-яка соціальна організація «гендеру» заснована на покорі жінок перед чоловіками: це є кліше феміністичного дискурсу для дискредитацій будь-якого комплементарного дискурсу, трактованого тільки як способу для зм’якшення і приховування чоловічого домінування. Фемінізм, намагаючись знищити стереотипи, створює натомість нові: чоловік завжди «жорстокий» і «домінуючий». Ця ідея гендеру як інструменту влади і отже фактора, який потрібно лібералізувати, сьогодні поширена у соціальних науках та у загальній культурі. На основі цього концепту було введено «гендерну обізнаність» у сферу освіти як засіб для боротьби проти нерівності чоловіка-жінки, вибираючи усунення «статі» на користь «унісекс»[10].
1.4. Деконструкція гендеру: момент «пост-структуралізму»
Вищезгадана праця Йоана Скотта (разом з працею Деніз Райлі, Гейл Рубін та інші) є сполучною ланкою між двома світами: більш або менш звичних соціальних наук і літературних студій, які у Сполучених Штатах були місцем обрання французької теорії, на яку вплинули думки таких авторів, як Мішель Фуко, Жак Лакан, Жак Дерріда, Луї Альтюссер тощо, що зазвичай називаються «структуалістами».
Не є випадковим, що вимоги пост-структуралізму поширилися, власне, з Америки, зокрема від Джудіт Батлер, яка у 1990 році написала Gender Trouble («Проблема гендеру»). Батлер віддала всю свою інтелектуальну енергію, щоб дестабілізувати поняття гендеру і всіх, на перший погляд, стабільних категорій, таких як стать та ідентичність. Батлер дала початок новій думці: queer (квір), «парадигма», у якій індивідуум може виражати себе через серію масок і засобів, деколи як лесбіянка, інколи – drag (драг)[11], ще деколи також transgender (трансгендер)[12] тощо.
У попередній фазі gender theories (гендерних теорій) (структуалізму) орієнтиром залишався статевий диморфізм[13]: по суті, мова йшла про висловлення сумніву щодо соціальної організації відносин між двома статями. У фазі «пост-структуралізму» завдання значно змінюється. Не йде більше мова про використання гендеру для зміни відносин між статями, а радше для використання його як інструменту для радикальної критики статевого диформізму у самому собі та його наслідків, які вважаються шкідливими: «гетеронормативність», тобто соціальний «привілей», наданий гетеросексуальності. Звідси походять два головні напрямки queer(квір)-думки: оцінка всіх нескінченних комбінацій «альтернативних» орієнтацій як варіантів, таких же законних, як гетеросексуальність. Більше того, у певному значенні лесбіянство чи позиціонування drag (драг) стають єдиними способами вираження пост-структурального фемінізму, що повстає проти гетеронормативності, покидаючи моделі домінування, нав’язаного фалічним бажанням. Хоча важко ідентифікувати центральну тезу у книзі Д. Батлер (що постійно виправляє себе і суперечить собі, в абсолютному релятивізмі, що характеризується постійною еволюцією думки), можна підсумувати певний постулат: «гендер є перфомативним і передує статі». Гендер передує статі, «конструює» її через мову, яка дає йому видиме існування, і, як такий, може бути «деконструйований». Помічається радикальний номіналізм: важливо виявити, що «деконструкція» гендеру для Батлер є у своїй суті риторикою, тобто відбувається вербально. Через складну риторичну віртуозність Батлер доводить до крайнощів внески Лакан, приводячи фемінізм у розворот на 360 градусів, що доходить до заперечення категорії «жінка».
1.5. Поза межами гендеру
Якщо початково напрацювання доктора Мані були використані феміністками як база для доказу соціального конструювання гендерних ролей, в останніх роках їх відклали набік ті ж феміністки-деконструїстки, зокрема після відкриття, що його дослідження, яке було високо оцінене «Science» («Наука») у 1972 році, насправді було науковим шахрайством. У 1998 році Еліс Домурат Дрегер опублікувала Hermaphrodithes and the medical invention of Sex («Гермафродити та медичний винахід статі»): за новою деконструїстською парадигмою транссексуал, що просить операцію «зміни статі», є насправді жертвою системи гомофобної думки, зумовленої суспільством, що характеризується бінарним розрізненням статей. Справжнім революційним вираженням є queer (квір), transgender (трансгендер), маска drag[14] (драг), gender fluid (гендер-флюїд)[15]. Розі Брайдотті, поєднююючи кіберфемінізм[16] Донна Гаравей і ексцентричного суб’єкта Терези де Лауретіс, пропонує зупинити кожне обмеження: не лише дихотомію чоловік/жінка, але також тіло/машина, людина/тварина, природнє/штучне. Ідея queer (квір), припущена Джудіт Батлер, не є, звісно, ідеєю про «гендер», але має на меті його перевищити: гендер після деконструювання не буде більше корисним, – ціллю є йти поза межі! Виклик полягає у тому, щоб подолати кожну межу/обмеження зовні, тілом чи природою. І тут надзвичайно очевидний і явний ідеологічний характер таких позицій, що суттєво впливає на кожне вживання терміна «гендер».
- ХТО ПІДТРИМУЄ РОЗВИТОК ГЕНДЕРНОЇ ІДЕОЛОГІЇ?
У підсумку можемо ідентифікувати такі сфери і сектори активістів, відповідальних на сьогоднішній день у розповсюдженні й передаванні гендерної ідеології.
2.1 Соціальні науки
Значний внесок у поширення ідеології гендеру дають кафедри gender studies (гендерних студій), де існують усередині сфери досліджень соціальних наук деякі специфічні дослідницькі групи, що мають велику мас-медійну популярність. Gender studies (гендерні студії) є окремою галуззю в американському академічному світі і загалом в університетах найближчих до цієї моделі (англомовні країни, північна Європа тощо). Ці факультети gender studies (гендерних студій) загалом вміщають women’s studies або feminist studies (жіночі студії або феміністичні студії), важливі гілки так званих cultural studies (культурних студій), заснованих у 70-их. Академічна французька та італійська традиція не передбачає окремих секцій такого типу, але сьогодні народжуються також у наших (італійських – прим. перекл.) університетах групи дослідження, часто сформованих з прихильників (теорії гендеру чи фемінізму – прим. перекл.) та активістів. Феміністичні перспективи, наприклад, є зазвичай інтегровані у Факультети історії, філософії, літератури або соціальних наук чи педагогіки. Це сектори досліджень, що народжуються також у результаті великого фінансування, яке надходить з європейських організмів всім академічним студіям, зосереджених на тематиці гендеру.
2.2 Міжнародні інституції
Використання слова «гендер» стає все більш модним в інституційному контексті. Для детальнішого ознайомлення пропонується текст Д. О’Лірі, у якому авторка, що брала участь у підготовці Пекінської конференції з питань жінок (1995 р.), підкреслює, що у 300 пунктах опублікованого тексту немає жодного позитивного відгуку щодо материнства чи подружжя, у той час як слово gender (гендер) цитується більше, ніж триста разів. Програми, спрямовані на gender equality (гендерну рівність), містять як звернення до жіночої емансипації, з додаванням нових виразів як «репродуктивне здоров’я» (контрацепція та аборти), так і програми щодо дискримінації осіб з гомосексуальними і транссексуальними схильностями. Як приклад цього бачимо: Джок’ятарські принципи (для застосування міжнародних законів про права людини щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності) і нещодавню кампанію ООН «Born free and equal» («Народжені вільними та рівними»), що заперечує статеву різницю (чоловіче/жіноче), генетично властиву від народження.
2.3 Національні органи і відомства
Якщо у Франції gender theories (гендерні теорії) стають домінуючими аргументами у шкільній реформі L’Education National (Національна освіта), щось дуже схоже простежується також і в нашій країні (йде мова про Італію – прим. перекл.). 4 січня 2013 року французький міністр освіти Венсан Пейон відправив лист всім президентам, що починався так: «Уряд прагне працювати над молоддю, щоби змінити їх ментальність». Не інакше заявив і Департамент для рівних можливостей нашої країни (Італії – прим. перекл.) у документі 2013 року під назвою «Національна стратегія для запобігання і боротьби проти дискримінації», у якому стверджується бажання «дати сильний імпульс цьому процесу культурних змін, так сильно бажаних», використовуючи «роль школи і викладачів у зміні і перетворенні конкретних установок і поведінки». Для зміни суспільства необхідно діяти над культурою і відтак над освітньої структурою: школа є новим табором боротьби. Уряд Франції дав початок одній експериментальній програмі для дітей початкових класів, названій «ABCD рівність», у якій стимулюється дітей до експериментування і вибору різних гендерних ідентичностей. В Італії UNAR (Національне управління з боротьби з расовою дискримінацією) опублікував брошури «Освіта для різноманітності у школі» для початкової школи, середньої школи першого і другого рівня, і у співпрраці з MIUR (Міністерство університетської освіти та досліджень) просунув нову брошуру, що містила стратегії ЛГБТ для боротьби з гомофобією.
2.4 Мережі войовничої інтелігенції
Чимало прихильників [теорії гендеру – прим. перекл.] досягли ключових ролей в академічному середовищі, зокрема в соціальних, педагогічних і психологічних науках. Деякі дослідники, пов’язані зі світом ЛГБТ, організовують семінари, проводять кампанії, виступають на телебаченні, у засобах масової інформації, школах чи компаніях з конференціями, виставками. На політично-юридичному рівні була сформована Rete Lenford[17], юристи якої підготували для Італії три законопроекти для підтвердження вимог ЛГБТ: перший, про боротьбу з гомофобією та трансфобією, підписаний Скальфаротто, який у 2013 році не був схвалений через сильний спротив таких об’єднань, як La Manif Pour Tous Italia та Pro Vita Onlus (За Життя). Сьогодні вони знову намагаються досягнути своєї мети законопректом Алессандро Дзана.
2.5 Активні меншини
За моделлю гомосексуальних та лесбійських об’єднань, які активізувалися особливо під час епідемії СНІДу, також були засновані транссексуальні об’єднання, такі як, наприклад, Crisalide Pangender. Насправді Crisalide Pangender переслідує дещо інші цілі, ніж більш популярний Arcigay, який часто монополізує увагу засобів масової інформації на власній боротьбі, на думку транс*-активістів (із зірочкою, щоб не дискримінувати будь-яке самовизначення, яке випливає з нескінченного поєднання ідентичності та гендерної орієнтації, як, наприклад, транслесбіянки). Найважливішою на глобальному рівні є ILGA (International Lesbian and Gay Association – Міжнародна Асоціація Лесбіянок і Геїв), яка з 1993 року отримує фінансування від ООН після того, як виключила зі свого колективу найбільшу американську мережу педофілів NAMBLA (North American Man Boy Love Association – Північноамериканська Асоціація Кохання Чоловіків і Хлопчиків).
ІІІ. ЧОМУ ЦЯ ІДЕОЛОГІЯ МАЄ НАСТІЛЬКИ ВЕЛИКИЙ ВПЛИВ?
3.1 Є неоднозначним поняттям
Безсумнівно, нечіткість визначення поняття гендеру дозволяє йому відповідати великій кількості сучасних вимог у суспільстві. А тому «гендерні баталії» можуть об’єднувати активістів, науковців, політиків і пересічних людей з цілями, які не завжди є сумісними. Таким чином, феміністки, стурбовані рівністю між чоловіками та жінками, які неявно підтверджують бінарну різницю, сьогодні часто опиняються поруч із представниками сексуальних меншин, які прагнуть визнання прав усіх заявлених гендерних ідентичностей та орієнтацій, транс* та queer (квір)-активістами, які борються проти гетеросексистського[18] та гетеронормативного суспільства, яке підтверджує статевий диморфізм.
3.2 Уряди схиляються до гендерного порядку денного
Політичні олігархії сучасної Європи стикаються з двома складними обмеженнями у своїй роботі: по-перше, обмеження глобалізації (яка стає поточною версією грецької долі та приводом для неофаталізму[19]), по-друге, непоодинокі вимоги Брюселя. Так само національні держави часто втрачають свій суверенітет, великою мірою поступаючись ним на користь європейських директив, набору резолюцій і звітів, які становлять «дорожню карту» гендеру. У зовнішній політиці Євросоюз готується застосовувати санкції до деяких африканських країн, винних у неприйнятті нових західних гендерних стратегій. Наприклад, під час подорожі до країн Африки декілька років тому (2021 р. – час видання брошури – прим. перекл.) Обама наголошував, що фундаментальною проблемою цього континенту є саме гомофобія. Сьогодні Байден має серед своїх підлеглих державних секретарів відомого транс-активіста Рейчела Левіна. Захід скочується до «нового полювання на відьом», де «інфекціоністами» стають нібито гомофоби, тобто ті, хто критично ставиться до цієї постмодерної ідеології.
3.3 Історія — це вічний прогрес, ми повинні адаптуватися до постмодерну
Це головна теза тих, хто не виступає проти цих змін. Вони бояться осуду засобів масової інформації, історії чи просто ближніх. Боротися з прогресом означало б стати реакціонером, фашистом, монархістом або ностальгувати за античним режимом. Французька революція була фактично першою з антропологічних революцій, які привели людину через промислову, марксистську та сексуальну революції (1968 р.) до нинішньої гендерної революції. Сигналом тривоги, який слідує за цими антропологічними трансформаціями, є криза сучасної сім’ї. Поглиблені роздуми про ідеологію мають на меті поставити під сумнів те, що визначено як досягнення жінок: розлучення, аборти та контрацепція. Марно повторювати, що намагатися захистити об’єктивну істину, як-от факт, що ми народжені чоловіком і жінкою, не означає ностальгувати за минулим, яке ніколи не повернеться, а радше просто бути лояльним і чесним із самим собою та з реальністю, шукаючи правди у світі, який втратив усі точки відліку.
3.4 Нам потрібно знищити старий порядок, щоб побудувати новий світовий порядок
Саме в цьому напрямку ідеологія доводиться до максимуму. Диференціювати[20] означає дискримінувати: гендер, за словами Джоан Скотт, є «основним чинником прояву відносин влади». Іншими словами, те, що поставлено на карту в «гендерних стереотипах», завжди є формою домінування: домінування чоловіків над жінками, уявна перевага гетеросексуалів над геями, straight[21] над queer (квір) тощо. Марксистські категорії використовуються для підриву норм і надбудов: це радикальна критика всього, що стосується «гетеронормативності», тобто соціально сконструйованого «привілею» гетеросексуальності. Звідси виникають передумови парадигми queer (квір). За словами Джудіт Батлер, якщо гендер є соціально сконструйованим, він має бути деконструйований, іншими словами, демонтований за допомогою низки нетипових і нескінченно мінливих неідентичностей. Гендер схожий на одяг або маску, які можна змінювати щодня, і в цій індивідуалістичній системі анатомічне тіло зведене до tabula rasa[22]. Ця теза, яка знаходить сприятливий грунт у релятивізмі[23] та суб’єктивізмі[24], спрямована на утопічне усвідомлення суспільства, де жодна диференціація не є законною. У цьому сенсі гендерна ідеологія є нападом на статеві відмінності, і нинішній ентузіазм щодо таких теорій виявляється абсолютно сліпим до очевидних і драматичних наслідків.
3.5 Руйнація суспільства не шкодить бізнесу
За останні місяці претензії ЛГБТ були офіційно підтримані у Верховному суді США 278 приватними компаніями. Серед них такі цифрові гіганти, як Apple, Google, Facebook, Amazon, Microsoft, Adobe, eBay, Intel, Oracle, Twitter… Варто згадати і багато великих компаній в інших секторах: Goldman Sachs, Johnson & Johnson, Nike, CBS , Starbucks, а також Disney. Таким чином, ці компанії дбають про свій імідж: Джейн С. Шактер, професор права Стенфордського університету, зауважує, що для цих компаній підтримка гей-шлюбів є способом заявити: «ми є майбутнє». Якщо дивитися глибше, ентузіасти меркантилізму здаються зацікавленими у вибуху сімейних структур, заснованих на сексуальній відмінності. Гомосексуалістська ідеологія з усіма її різновидами є рухом крайнього утвердження індивідуума, деміурга самого себе та ненаситного споживача. Сім’я розглядається як бастіон, який увічнює стереотипи, традиційні цінності, групову солідарність, престиж влади: як така вона має бути піддана рішучій дії соціальних реформаторів, керованих «експертами» індивідуального звільнення. Для тих, хто завжди хоче продавати нове, ефемерне, індивідуалізм і замкнутість індивідуума, вічний рух і руйнування еталонних параметрів є найбільш бажаними умовами. Однак альянс неокапіталізму та «прав геїв» — це ніщо інше, як ідеологічний факт особливої економічної вигоди в короткостроковій перспективі, пов’язаний з особистою активністю кількох головних покровителів, які виявляють свою гомосексуальність або ставлення gay-friendly (дружний-до-геїв). Фраза «Gay marriage is good for business» (Шлюб геїв сприяє бізнесу) також є ідеологічною, крім того, вона сприйнята багатьма економістами, підприємцями та експертами галузі. Це не кажучи про багатомільйонний бізнес, пов’язаний зі світом транссексуалізму (клінічна пластична хірургія, психотерапія та гормональні експерименти). Для отримання додаткової інформації загляньте до часопису Notizie Pro Vita & Famiglia, № 102, листопад 2021 р.
- ЧОМУ ЦЯ ІДЕОЛОГІЯ Є НЕБЕЗПЕЧНОЮ
Давайте розберемося, чому гендерна ідеологія є деструктивною, мракобісною, антисоціальною та антинародною.
4.1. Гендерна ідеологія за своєю суттю вважається революційною
З 1990 року гендерна ідеологія виходить з академічних кіл і стає, свого роду, бойовою машиною деконструктивістської думки, заснованої на підозрах. З цієї точки зору, відмінності породили б відносини дискримінації між домінуючим і домінованим, що обов’язково призвело б до жорстокої та непримиренної боротьби, яка могла б завершитися лише революційною трансформацією соціальних стосунків. Отже гендерна ідеологія приносить бажану руйнацію соціальних взаємин, на яких ґрунтується кожна культура, насамперед статевих відмінностей.
4.2 Гендерна ідеологія за своєю суттю є тоталітарною
Гендерна ідеологія є ефективним інструментом на службі того, що американський історик і соціальний критик Крістофер Ляш (1932-1994 рр.) назвав «терапевтичною державою». Це є специфічною сучасною тенденцією сприймати державу як засіб усунення своєрідних «страждань». Ця висока місія, видимим обличчям якої є «боротьба з усіма формами дискримінації», вимагає мобілізації експертів: дослідників «гендерних студій», які вважаються необхідними для розуміння та, перш за все, для покращення соціальних інститутів. На думку держави, пересічні громадяни, занурені у свої упередження, не є надійними: вони некомпетентні, неосвічені та внутрішньо «гомофобні». Тому держава повинна замінити або перевиховати їх за допомогою (ідеологічно узгоджених) експертів із гендерних та соціальних наук. До них додаються різноманітні лікарі та інженери-біотехнологи, які працюють над тим, щоб зробити технічно можливим «штучне» виробництво дітей, перетворених із суб’єктів на об’єкти бажання, законно добрі. Емансипація жінок відкрила поле для нової битви за емансипацію тих гомосексуальних активістів (які не представляють усіх людей з гомосексуальними нахилами), які вимагають права отримати дітей будь-якою ціною через штучне запліднення чи сурогатне материнство. Всюди нові правила, нові шкільні програми, нові закони висуваються для надання цих прав. Роками за допомогою ЗМІ громадян привчали до нового способу мислення. Будь-кого, хто наважується поставити під сумнів політичну коректність, навіть у спокійній формі, таврують як гомофобів, «єретиків», расистів (наче це питання раси) тощо. Щоб протистояти будь-якій формі критичного мислення, були створені нові слова, які замінюють інші невідповідні терміни, які слід заборонити (наприклад, батько і мати). Ці показники однозначно відносяться до новомови[25], про яку говорив ще Орвелл.
4.3 Гендерна ідеологія збільшує розлади у дітей
Це нове мислення веде до послаблення інституту сім’ї та здорового розвитку кожної дитини. На відміну від того, що стверджує Американська психологічна асоціація, кілька американських досліджень демонструють, що нерозумно вважати, що немає відмінностей між вихованням, отриманим від батька та матері, порівняно з тим, що сьогодні називають «веселковими сім’ями». Навпаки, нібито наукові дослідження, на які посилається APA[26] (щоб стверджувати, що немає відмінностей між традиційними сім’ями та «веселковими»), взагалі не можуть вважатися такими, оскільки вони використовують неадекватні та неправильні методології дослідження, посилаючись на статистично незначущу вибірку і не маючи адекватних контрольних груп. З іншого боку, деякі експерименти, розпочаті в Норвегії, підтверджують, що діти, незважаючи на нейтральне або недиференційоване виховання, продовжують проявляти типові чоловічі та жіночі відмінності у поведінці. Слід підкреслити, що дебати на рівні наукової спільноти часто політизовані, а в самих академічних середовищах немає необхідної прозорості та справжньої свободи дослідження.
4.4 Ідеологія гендеру є мракобісною
Гендерна ідеологія сконфігурована як складна форма мракобісся, оскільки вона відкрито заперечує об’єктивні дані, які підтверджує біологія (див., зокрема, роботу Енн Фаусто-Стерлінг, біолога та феміністки). У статті в газеті «Le Monde» («Світ») 4 вересня 2011 року палеонтолог Паскаль Пік протестував, в ім’я поваги до біологічних даних, проти впровадження «ґендеру» у викладання шкіл і ліцеїв. Насправді дотримання гендерних теорій еквівалентне запереченню генетичних і анатомічних даних шляхом підведення наукових доказів до свого роду ідеологічної доктрини.
4.5 Гендерна ідеологія сприяє соціальному зубожінню
Суспільство, яке ставить як першочергову мету визнання суб’єктивних ідентичностей, є суспільством, яке різко роздирається нарцистичними установками, які тепер визнані «нормальними» навіть американською психіатрією. Справедливе суспільство визнає, що справжня повага до людини не є обов’язком лише закону чи влади держави, а передбачає і вимагає постійних особистих зусиль. Суспільство, яке пропагує ультраіндивідуалізм, має тенденцію відмовлятися від справді маргіналізованих, знедолених, хворих, людей похилого віку та, загалом, від жертв усіх нових форм соціальної бідності. Суспільство, яке заохочує постійний рух і трансгресію як самоціль, розриває зв’язки поколінь і ефективну солідарність, що походить як від бабусь і дідусів, які підтримують своїх онуків, так і від їхніх дітей, які гідно піклуються про своїх батьків у час труднощів.
У світі, враженому насильством ультраіндивідуалізму та меркантилізму, порушення традиційної сімейної та соціальної солідарності (давати, отримувати, віддавати) може призвести до руйнівних результатів. З цієї причини ті, хто вірять, часто підкріплюючись особистим досвідом, що сім’я, заснована на шлюбі, залишається найкращим місцем, де кожна людська особистість, незалежно від її характеристик, може розвиватися, отримуючи увагу, любов і захист, які відповідають її невід’ємній гідності, не можуть не засуджувати гендерну ідеологію та проект глибокої маніпуляції, який вона тягне за собою.
ВИСНОВКИ: ГЕНДЕР – ПОЛІМОРФНЕ ПОНЯТТЯ
Ті, хто утверджує термін «гендер», часто кажуть: «Теорії гендеру не існує, а те, що існує, – це “гендерні студії”» (англійською: Gender Studies). Це твердження є незаперечним, оскільки в останні роки гендерні студії фактично набули громадянства в більшості університетів, спочатку в англомовному світі, потім у Північній Європі та, потроху, у Франції та Італії. Однак справжньою проблемою є відсутність консенсусного визначення «гендеру». Поняття «гендер» зараз використовується та визначається різними способами; отже, ніхто насправді не знає, що таке «гендер», і, перш за все, які антропологічні наслідки пов’язані з ним у різних випадках. З’явившись у науковому дискурсі в 1960 році, значення слова «гендер» було змінене, але без того, що нові значення повністю замінили старі. Наприклад, загальне використання терміна «гендер» на противагу «статі» служить в позначенні культурної чи соціальної різниці між статями: існує дві статі (біологічні), а також два гендери (соціальні). Однак сьогодні деякі також говорять про множинність (а не лише подвійність) статей для позначення різних можливих «ідентичностей», які будуть утворені комбінацією характеристик, пов’язаних з ідентичністю (чоловіча, жіноча, інтерсексуальна, трансгендерна тощо), і характеристик, пов’язаних з орієнтацією (гетеросексуальна, гомосексуальна, бісексуальна тощо). Це призводить до появи різноманітних «гендерів», і деякі країни вже вжили заходів для захисту та визнання найширшого можливого спектра гендерів. У США Facebook дає користувачеві можливість вибирати між понад шістдесятьма гендерними визначеннями.
Охоче говориться про гендерну практику, гендерний дискурс (за англійською моделлю: gendered), коли практика чи дискурс структуровані, свідомо чи несвідомо, на концепції відмінності між чоловіками та жінками чи на інших сексистських чи гетеронормативних стереотипах. Залежно від контексту, говориться про гендер в однині чи множині: гендер? Два гендери? Три, п’ять, двадцять чи більше гендерів? Це не емпіричне запитання: самозрозуміло, що можливість говорити про гендер, про два гендери чи про потенційно нескінченну множину типів стає джерелом навмисно підживлюваної двозначності. У нинішньому стані дискусії термін «гендер» забруднений непереборним непорозумінням, особливо згубним, оскільки воно несе в собі сильні ідеологічні вимоги, які часто не визнаються як такі тими, хто використовує цей термін.
Основна бібліографія
Agacinski S., Femmes entre sexe et genre, Seuil, Paris, 2012.
Amato G., Omofobia o eterofobia?, Fede & Cultura, Verona, 2013.
Anatrella T., La teoria del “gender” e l’origine dell’omosessualità, San Paolo, Milano, 2012.
Atzori C., Il Binario indifferente. Uomo e donna o GLBTQ?, SugarCo, Milano, 2011.
Brienzendine L., Il cervello dei maschi, Rizzoli, Milano, 2010.
Brienzendine L., Il cervello delle donne, Rizzoli, Milano, 2009.
Cantelmi T., Scicchitano M., Educare al femminile e al maschile, Paoline Ed., Milano, 2013.
Cellerino A., Eros e cervello. Le radici biologiche della sessualità, estetica e amore, Boringhieri, Torino, 2002.
Colapinto J., As nature made him. The boy who was raised as a girl, Harper Collins, N. Y., 2000.
Fanciullacci R., Zanardo S., Donne, uomini. Il significare della differenza, Vita e Pensiero, Milano, 2010.
Gandolfini M., Adozione a coppie gay, Fede & Cultura, Verona, 2013.
Heyer W., Paper Genders. Il mito del cambiamento di sesso, SugarCo, Milano, 2013.
Kuby G., Gender revolution, Cantagalli, Siena, 2008.
Marchesini R., Quello che gli uomini non dicono, SugarCo, Milano, 2010.
Nerozzi D., L’uomo nuovo, Rubettino, Soveria Mannelli, 2008.
O’Leary D., Maschi o femmine? La guerra del genere, Rubettino, Soveria Mannelli, 2006.
Palazzani L., Identità di genere? Dalla differenza alla in-differenza sessuale nel diritto, San Paolo, Milano, 2008.
Palazzani L., Sex/gender. Gli equivoci dell’uguaglianza, Giappichelli, Torino, 2011.
Perucchietti E., Marletta G., Unisex. La creazione dell’uomo senza identità, Arianna Editrice, Bologna 2014.
Recalcati M., Il complesso di Telemaco. Genitori e figli dopo il tramonto del padre, Feltrinelli, Milano, 2013.
Reiche R., Genere senza sesso, Meltemi, Roma, 2007.
Rhodas S. E., Uguali mai, Lindau, Torino, 2004.
Ricci G., Il Padre dov’era, SugarCo, Milano, 2013.
Sax L., Why Gender Matters, Three Rivers Press, N. Y., 2005.
Pro Vita e Famiglia – це асоціація чоловіків і жінок різного віку, походження та професій, які, не маючи партійних прапорів чи релігійних символів, зобов’язуються у своєму повсякденному житті підтримувати та захищати сім’ю. У «Загальній декларації прав людини» стверджується, що «сім’я є природним і основним ядром суспільства», а наша Конституція (італ. – прим. перекл.) визнає її «заснованою на шлюбі» з її «потенційною метою народження дітей». Сім’я покликана народжувати і захищати дітей – наше майбутнє!
www.provitaefamiglia.it
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
[1] Крістіан Тобіра – французька економістка і політична діячка, міністр юстиції Франції з 2012 до 2016 року (прим. перекл.).
[2] Якщо точніше, то тут мається на увазі не «батько» як «тато», «отець», а як «родитель» (il genitore), однина від слова «батьки» (прим. перекл.).
[3] Евфемізм – це пом’якшувальні слова та вислови, які використовують замість небажаних, вульгарних, неоднозначних слів.
[4] Справа у тому, що у англійській мові поняття «стать» відображає слово sex, яке має також й інше значення.
[5] Нозографія – це учення про хвороби, що містить біологічні та медичні основи хвороб (прим. перекл.)
[6] Карбонарії – неофіційна мережа таємних революційних товариств, які діяли в Італії у ХІХ ст. (прим. перекл.).
[7] Суфражизм – це правозахисний рух за надання жінкам виборчого права, а також проти дискримінації жінок у правовому полі, політичному та економічному житті.
[8] Під поняттям «гетеронормативне суспільство» феміністичні кола мали на увазі соціальний устрій, який підтримує, пропагує та навіть нав’язує відносини лише між чоловіками та жінками. Такий устрій, у свою чергу, сприймається як негативний, адже заганяє жінку в «узи» сім’ї, народження та виховування дітей тощо (прим. перекл.).
[9] Поняттям «квір» на цей момент можуть позначати ЛГБТК+, тобто всіх людей, які не вважають себе гетеросексуальними або цисгендерними (тобто, які визнають себе приналежними до своєї статі). Однак також цим поняттям передають ідею того, що людина здатна протягом життя виражати себе у різноманітних варіаціях (прим. перекл.).
[10] Словом «унісекс» у моді називають речі, які не мають жодних ознак, які вказують на стать їх власника (прим.перекл.).
[11] Драг – це поняттям використовують для опису персон, які виявляють перебільшену жіночність чи маскулінність чи інші форми вираження, як правило, з розважальною метою чи з ціллю підриву поняття статі. Таку концепцію, зрештою, подає й сама Джудіт Батлер у своїй книзі Gender Trouble (прим.перекл.).
[12] Трансгендер – це людина, яка себе відчуває у статі, відмінної від біологічно притаманної (прим.перекл.).
[13] Статевий диморфізм – це анатомічні відмінності між самцями і самицями одного і того ж біологічного виду, не враховуючи статевих органів.
[14] Поняття «драг» використовують для позначення перебільшеного вираження жіночих або чоловічих рис (зокрема, протилежної статі) (прим. перекл.).
[15] Гендерна флюїдність – це відсутність стабільної гендерної ідентичності. Тобто, людина не прив’язує себе до якого конкретного гендеру (прим. перекл.).
[16] Кіберфемінізм — це феміністичний підхід, який розглядає зв’язок між кіберпростором, Інтернетом, технологіями і, звісно, соціальним устроєм. Так, наприклад, однією з ідей кіберфемінізму було твердження, що Інтернет та сучасні технології можуть усунути проблематичні питання статевого чи расового розрізнення (прим. перекл.).
[17] Rete Lenford – громадська асоціація, заснована в 2007 році, яка переслідує мету захист прав людей, які зараховують себе до ЛГБТ-спільноти (прим.перекл.).
[18] Гетеросексизм – це термін на позначення переконання, що гетеросексуальність – це єдина нормальна або єдина морально прийнятна форма сексуальності людини (прим.перекл.).
[19] У цих рядках мається на увазі, що останніми часами під впливом постмодернізму людська особистість навіть у власних очах набирає іншого статусу – вона може не сприймати себе як хазяїна власного життя, а натомість вірить у випадковість, у раптове везіння. Благородна ціль, яку варто досягнути, перестає бути цінністю; натомість, перші місце в ієрархії цінностей починають займати гіпертрофовані засоби. Певною мірою, таке світобачення є наслідком розчарування в ідеалах та цінностях, туманне бачення майбутнього людства, а відтак нігілізм та цинізм. Через це етика та мораль у суспільстві постмодерну відходить на другий план, а на перший виходять культ чуттєвих та фізичних насолод. Образ грецької долі у цих рядках відкликає читача до грецької культури, в якій доля – це наперед прописана життєва дорога людини, яку вона насправді не може змінити (прим.перекл.).
[20] Диференціювати – розділяти, розрізняти, віддаляти (прим.перекл.).
[21] Straight (англ.) – дослівно означає «прямий». Цим словом окреслюють людей зі «орієнтацією» на протилежну стать (прим. перекл.).
[22] Tabula rasa (лат.) – дослівно, «чиста дошка». У філософії під цим поняттям малася на увазі ідея, що люди народжуються без будь-якого досвіду, наче чиста дошка, а всі знання походять від пізнішого чуттєвого досвіду (прим.перекл.).
[23] Релятивізм – філософська та методологічний принцип, який підкреслює відносність всього стосовно чогось іншого, відсутність точки відліку. Таким чином. Стверджується відсутність будь-яких об’єктивних норм (прим. перекл.).
[24] Суб’єктивізм — світоглядна позиція, яка базується на основі будь-якого знання суб’єктивного досвіду (прим. перекл.).
[25] Новомова у Орвелла (зокрема, у книзі «1984») – це штучно створена мова, спрямована на зміну ментальності та світосприйняття того, хто її вживає (прим.перекл.).
[26] APA – American Psychological Association – Американська психологічна асоціація (прим.перекл.).
Переклад з італійської – Микола Цмоканич (всі права збережено)
Рецензування перекладу – Марія Ярема
Літературна редакція тексту – Ігор Шумей
*На цей текст поширюється закон щодо збереження авторського права. Публікація цілого чи окремих частин тексту без попередньої згоди перекладача заборонена. Право на оригінальний текст належить Pro Vita e Famiglia. З усіх питань стосовно поширення перекладу писати Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду
Оригінальний твір
LA BIBLIOTECA DI PRO VITA & FAMIGLIA – IDEOLOGIA DI GENERE (2021)