Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Неділю перед Різдвом, 22 грудня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Слава Ісусу Христу! Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Ми поволі занурюємося у чаруючу атмосферу таємниці Різдва, але спробуймо трохи відірватися від різдвяного фольклору та передсвяткових клопотів. Різдво приводить нас до початку чогось, що для нас є надважливим: до початку довірочних стосунків людини з Богом. Безумовно, як у Старому Завіті так і в інших цивілізаціях і релігіях були люди, які мали тісні стосунки з Богом. Але рівень щиросердя взаємин, яке приносить Різдво, є неповторний. Тайна Боговтілення говорить не тільки про велич і доброту Бога, але й про достоїнство людини. Попри свою гріховність, людина має незміренну ціну: в Божих очах грішна людина гідна того, щоб він з’єднався з її людськістю, і таким чином відкрив їй неймовірну перспективу Божого синівства. Тому приймаючи з вірою правду про народженого Спасителя, вже не можемо сумніватися, чи ми є цінністю для Бога. Кожен з нас є йому дорогим особисто, і то настільки, що від цього у нас має перехоплювати подих. Однак, наша значущість не ґрунтується на здатності нашого розуму, здібностях, нашій старанності чи фізичному стані. В її основі лежить незбагненна, але чітко документована неймовірна прихильність Бога до людини.

Святкування Різдва без розуміння сенсу народження Христа – це святкування свята, позбавленого змісту. Тому свято Різдва Спасителя ставить питання: яке значення воно має для нас? Чи бачимо його в історії людства так само виразно, як апостоли, перші свідки віри? А у сучасному глобалізованому світі, де стикаються різні цивілізаційні та культурні системи, можна однозначно твердити: тільки Ісус приносить спасіння для людей? І зрештою, чи природна людині перспектива вічного майбутнього? Може теж повстати запитання, чи не є несправедливістю в ім’я Ісуса відкинути всі релігії та видатні постаті, які не пов’язані з християнством? Справді, кожна релігійна модель є певним проявом пошуку людиною Бога. Але лише в Ісусі Христі приходить остаточна відповідь на ці людські блукання. Це Бог сам знаходить людину і їй себе об’являє. Без Ісуса ми маємо в кращому випадку ряд відповідей в інших релігіях чи їх інтерпретаціях, але завжди лише частково та туманно. Ісус є завершення всього і приходить, щоб не залишити людину на хибному шляху або на півдорозі.

Богослов’я Різдва має одну центральну тему – народження Месії, тему Боговтілення, та показує цю таємницю початку земного життя Ісуса з багатьох точок зору. Перш за все, це виняткова подія: Бог став людиною і назавжди увійшов в людську історію. Однак історія народження Ісуса одразу переплітається з передіснуванням Вічного Логоса та його єдності з Отцем, а також з темою таїнства Втілення, та темою історії нашого усиновлення у Христі Отцем.

Багато чого траплялося в історії світу, і теж накопичувалися у ній гріхи, яких люди не в змозі ліквідувати чи позбутися. Лише Бог своїм прощенням перемагає в людині гріх, та звільняє від почуття провини, а отже зла, докорів сумління, страху, недовіри. Лиш через прощення, яке приносить Ісус, ми отримуємо доступ до повноти життя, по якому прагнемо, по якому насправді прагнуть всі. Але чи усі це розуміють?

Святкуємо Різдвяні свята з великою радістю, любов’ю та пошаною, але чи протягом року часто цікавимося Ісусом? Якою б захоплюючою не була історія життя Спасителя, її зв’язок із нашим життям з першого погляду багатьом не завжди зрозумілий. Світ істинної християнської віри часто не має жодного місця у філософіях світу, в якому живемо щодня.

Вже Старий Заповіт перечислює, як багато надій і розчарувань, добра і зла, а часто й дуже заплутаних подій які охоплюють цілі епохи, затаїлися в довгій низці імен родоводу Христа. Посеред них триває драма Божого спасіння людства від загибелі гріха і вічної смерті. Жодна з осіб, названих у родоводі, не є ідеальною. І навіть такі святі люди, як Йосип і Марія, не здатні це пом’якшити. Але кожен у цьому переліку, як недосконалий так і праведний, належить до Божого плану і відіграє в ньому важливу роль, щоб збулося слово пророків про спасіння людства Богом через Месію.

Тому подаючи родовід Христа, Євангелисти не хочуть говорити про Ісуса як про людину, яка раптово і без контексту з’являється в історії, ніби випала з іншого світу. Вони показують як його прихід пов’язаний з тим, про що багато знали їхні сучасники: з історією Ізраїлю, з життям великих постатей Старого Завіту, Патріархів, царів, з провіщень пророків. Те, що сталося протягом століть до народження Ісуса, має використовуватися для розуміння народженого, розп’ятого та воскреслого Месії.

У нас схожа ситуація. Ми не можемо достатньо добре пізнати Ісуса без розуміння, як Бог готував шлях до вершини нашого спасіння. Тобто без Авраама, Давида, Соломона та їхніх життєвих історій. З цього плине інший виклик, котрий полягає в тому, як ми маємо свідчити людям навколо нас про присутність Ісуса та дієвість його справи спасіння в контексті їхньої власної історії, а тому способом їм зрозумілим. Людина, вихована в сучасній культурі, можливо здатна умовно сприйняти, що є хтось, кого ми називаємо Богом. Але Ісус є єдиним Відкупителем людства, і наше спасіння є у Божім синівстві, а це є абсолютно інша дійсність. Тож у святкуванні Різдва є скрите наше покликання допомогти сучасному світу пізнати Христа і усвідомити, що його історія не починається у Вифлеємі та не закінчилася смертю на Хресті, але триває як історія спасіння всього людства, є живою та діяльною. І вона почала відкриватися нам на Різдво, коли «Слово стало тілом, і оселилося між нами», щоб «і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істиною сповненого». Амінь.

Джерело