НАСПРАВДІ, «моя позиція не змінилася. У цій війні агресором є Росія, а жертвою Україна. Виключно її умови, як жертви, мають бути тими, на яких ми готові укласти мир», — одразу ж відреагував спікер українського парламенту Руслан Стефанчук.

Спроби Путіна вчергове вказати на нібито «нелегітимність української влади» розбиваються навіть об останній приклад – нинішнього лідера сирійської опозиції Абу Мухаммед аль-Джулані. Відповідно до московських наративів, той також «прийшов до влади через збройний державний переворот», а отже є «нелегітимним» і до того ж офіційно вважається в Росії «терористом». Але це абсолютно не заважає Москві щодня казати про «необхідність переговорів з новою владою у Дамаску».

Посил Путіна щодо «легітимності» зчитується просто: вести переговори щодо України не з Києвом, де «всі нелегітимні», а напряму з США. З тієї ж серії його розмови про «це Україна відмовилась від різдвяного перемир’я, яке пропонував Віктор Орбан». Отже, таким нехитрим чином Путін хоче переконати світ, що Москва нібито налаштована конструктивно — на відміну від Києва, який буцімто прагне воювати без кінця.

А от слово «компроміси» прозвучало з вуст Путіна дійсно чи не вперше. Але такі заяви не мають нікого вводити в оману. Говорячи про «компроміси», Путін вчергове наголосив, що готовий до них саме на основі Стамбульських угод і своїх червневих ультиматумів.

Щодо Стамбульських угод, то вони, нагадаємо, аж ніяк не були «компромісом» для України, а фактично передбачали капітуляцію. Бо, окрім всього іншого, передбачали скорочення ЗСУ до 85 тисяч осіб, відмову від західних озброєнь та вступу до НАТО, заборону на будь-які гарантії безпеки, неможливість допомоги Україні з боку Альянсу без дозволу Росії тощо. Так що попри деякі коливання кремлівської риторики, цілі Путіна зовсім не змінилися.

«Вундерваффе» по-путінськи

Під час «Прямої лінії» не обійшлося, звісно і без реклами російської «вундервафлі-2024». Зокрема, Путін викликав Україну і Захід на «технологічну дуель»: «Нехай у Києві запропонують нам об’єкт для ураження, зосередять усі, які тільки можуть, НАТОвські засоби ПРО і ППО, а ми завдамо удару «Орєшніком». Цікаво, що буде корисного і для нас, і для США. Але збити «Орєшнік» західні системи не можуть».

Психологічну природу появи подібних ідей Путін, до речі, пояснив ще на початку «Прямої лінії»: «У нас завжди так: коли спокійно, нам нудно. Хочеться двіжухи…».

Хай там як, на цю напрочуд цинічну заяву диктатора одразу ж відреагував Володимир Зеленський: «Ви вважаєте що це адекватна людина? Ну відморозки просто». Згодом він висловився ще жорсткіше.

Пропонуючи таку «технологічну дуель», Путін вкотре підтвердив загальновідомий факт: йому плювати й на «братів-українців», яких він третій рік силкується «врятувати» від «сатанинського Заходу», і на «мать городов русских».

Що ж стосується реклами «Орєшніка», варто згадати, що рівно два роки тому, у грудні 2022-го, Путін, коментуючи надання Україні систем Patriot запевняв: «Це досить стара система. Нехай надають – ми переклацаємо і їх». Але вже у травні 2023 року українське ППО затупило путінський «кинджал», який тоді вважався російським «вундерваффе» (як сьогодні — «Орєшнік»). Ну, а про спроможності, власне, російського ППО красномовно свідчить те, як сильно тамтешні медіа і офіційні спікери надуживають евфемізмами на кшталт «хлопки» і «падіння уламків».

У сухому підсумку, «Пряма лінія» Путіна продемонструвала лише те, що Кремль знаходиться у глухому куті. І чим більш очевидним стає цей факт, тим більше абсурдних заяв і явної брехні лунає з вуст диктатора.

Джерело: Центр стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки

Джерело