Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, в день свята Собор Пресвятої Богородиці 26 грудня 2024 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Прокатедральному храмі Святого Миколая м Перемишляни.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Сьогодні, у другий день Різдвяних свят – у Собор Пресвятої Богородиці, ми згадуємо усі Богородичні свята, щоб віддати шану Матері нашого Спасителя. Євангелія нам про Діву Марію багато не говорять, а те що сказане, описує її в різних ситуаціях, які промовляють і до наших життєвих обставин.

Богородиця ступає на сцену історії спасіння під час Благовіщення. До Діви Марії приходить ангел і приносить їй подивугідну звістку. Себе він називає посланцем завіту, який Бог хоче укласти з нею. Бог її «вибрав», але цього недостатньо. Марія повинна сказати «так» його вибору. Сповнення задуму відкуплення людства Всемогутній Бог віддає у її руки. Господь є автор історії, однак лише після її «так» Слово Отця стає тілом, здійснюється таємниця Боговтілення, і історія людства починається історія спасіння.

І в нашому житті є моменти, коли віра, сумління чи обставини, стають Божим голосом, який вимагає від нас прийняття рішучих рішень. Нераз вони не відповідають планам, які ми склали для свого життя, але є вираженням Божої любові і служить здійсненню Божого задуму з нами, і лише віра може сказати: «Нехай буде воля твоя».

Після Благовіщення Марія спішить до Єлизавети. Не для того, щоб розповісти про подію, яка сталася з нею і заспівати «Величання». Вона знає, що Єлизавета потребує допомоги, і тому стає поруч неї. Ми охоче ділимося з іншим нашими радостями та успіхами, та не завжди цікавимося їх труднощами та потребами. Справжня солідарність є передумовою для ділення радістю. Марія співає «Величання», бо добре розрізняє власну нікчемність, і те, хто такий Бог, і що він вчинив у ній. Її хвалоспів є прославленням Бога. Тому солідарність і стосунки між людьми будуть правдивими, коли їх суттю буде прагнення сповняти Божу волю, і як Марія, віддавати Богові честь за те, що він зробив у нас і між нами.

Потім Слово, яке звістив ангел, сталося тілом. Марія народила сина Ісуса. Він, Син Божий, вступив між людей щоб стати учасником і Спасителем їх історії. Відтоді справжнє життя людини є живлене Божим Словом. Так Христос продовжує місію спасіння світу. «Вже живу не я, але живе у мені Христос», каже ап. Павло. А коли так, то світ довкола нас не може залишатися незмінним, тому що життя породжує життя. Та особливим чином Христос присутній там, де люди живуть вірою, і його обітниця стає реальністю: «Де двоє чи троє зібралися в моє ім’я, там я посеред вас». Тоді Христова Церква стає моделлю для справедливого людського суспільства.

Сорокового дня Діву Марію у храмі зустрічає старець Симеон. Це вражаючий і водночас дуже болючий момент. Особливо, коли Симеон каже: «Нині відпускаєш раба свого Владико з миром, бо я побачив спасіння». Для Марії це підтвердження Божого синівства її Ісуса. А натхненний Богом старець звіщає шлях, яким їй доведеться йти: «Меч прошиє твоє серце».

Пізнання Бога і праведність життя не гарантує нам благополуччя, хоч воно можливе, через багато перешкод… Та якось нам стане зрозуміло: жити з Богом можна лиш кажучи «так» своїм хрестам.

«Прийшов до своїх, але свої його не прийняли» – слова, які характеризують долю Ісуса на землі. Починає здійснюватися казане Симеоном: від народження її Сина переслідують, і Свята Родина вимушена втікати від терору Ірода до Єгипту. Подібно і усі, хто рішив йти за Христом, буде терпіти гоніння, коротші чи довші, в тій чи іншій формі. Але серед небезпек стійкою вірою ми повинні берегти життя Ісуса в нас, бо ми справді житимемо, допоки Ісус перебуває в нашому житті.

Коли 11-літній Ісус не знайшовся серед прочан, тривога огорнула Діву Марію. Ця мить була болісною, і виявила, що означає Ісус для Марії. Він залишився у храмі, щоб поспілкуватися з вчителями закону. Знайшовши, Мати дорікнула йому: «Дитино, чому ти це так зробив нам? Ось батько твій і я, боліючи, тебе шукали». Він же відповів: «Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?»

І в нашому житті, коли ніби все є добре, Господь може поступити так, як з Марією: зникнути з очей. Мета, яка нас приваблювала, зникає з поля зору, а є спокуса залишити своє християнське життя позаду: «Інші живуть безтурботно! Чому ж не дозволити собі теж?» Тоді згадаймо слова: Хіба ви не знаєте, що маєте робити те, що хоче від вас мій Отець? Я дарував вам багато ласк, а ви вважали, що все здобули самі. Тому я забрав свою руку, щоб ви могли пізнати свою біду і навчитися цінувати мою благодать. Та коли залишитеся мені вірними, я обдарую вас своєю щедрістю у набагато більшій мірі.

Новиною для Богородиці стає початок проповіді Євангелія її Сином. Вона йде за Ісусом, слухає і бачать, як він робить дивні та величні речі, збирає біля себе натовпи людей, говорить слова життя, творить чудеса, вибирає собі учнів. Але й те, що не бракує супротивностей.

Господь може і нас формувати різними випробуваннями. Вони можуть бути досить болючими. Та якщо вистоїмо, то вони стануть для нас очищенням і загартуванням, щоб через нас Господь здійснював свої спасительні плани.

Шлях Марії за Ісусом, довжиною у три роки, закінчується на Голгофі біля підніжжя хреста. Тут вона проживає своє божественне материнство в повноті: її Син приноситься Богу в жертву відкуплення, з його смерті народжується нове людство. Тому з хреста Ісус дає Матері іншого сина, вказуючи на ап. Івана: «Жінко, це твій син», а Іванові: «Це мати твоя!» Нам неможливо збагнути, які страждання зносила Марія. Однак вона розуміє, що за цими словами криється якась таємниця. В особі Івана вона переймає в обійми свого материнства усе людство, усіх нас, за своїх дітей.

Сповнення Божої волі є жертвою, і з нею пов’язані втрати. Та те, що складене у жертву з любов’ю, неодмінно повернеться стократно. Бо любов є мистецтвом взаємного обдарування, і її найбільша міра спочиває у стосунках між Богом та людиною.

Під час Зіслання Святого Духа народжується Христова Церква і Богородиця стає її Матір’ю. Від початку ця маленька спільнота – апостоли, учні, Діва Марія та вірні, є Божественною скарбницею благодаті та Містичним Тілом Христа. Сьогодні є намагання демократизувати Церкву, повернути їй «первісне лице». Але це можливо тільки тоді, коли всі, котрі творять її, скажуть Богові рішуче «так», і послушно дозволять благодаті Святого Духа вести їх дорогою свого життя. Бо Церква є ділом Божим, і лише послушністю його волі ми, як Марія, будемо творити єдину Церкву, зберігаючи її багатство та різноманітність. Амінь.

Джерело