Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського, виголошена 29 грудня 2024 року, в Неділю по Різдві Христовому, в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию, з нагоди відкриття Ювілейного року надії у Стрийській єпархії.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Зміст сьогоднішнього Євангелія є більше розділом історії спасіння, ніж описом життя сім’ї з Назарету. Ми не маємо багато відомостей про життя святої Родини. Але одне можна прочитати з Євангелія без сумніву: що святий Йосиф, Діва Марія та Ісус все життя дозволяли вести себе волею Небесного Отця. Це також фундаментальна вимога для істинно християнського розуміння життя.

Автор ставить святого Йосифа в ряд великих постатей Старого Завіту, які послухом Божому покликанню відкрили своє життя для здійснення плану спасіння. І втеча до Єгипту, якою б життєво складною вона не була, є прощею у процесі сповнення Божих обітниць. Навіть злоба Ірода, яка досягла кульмінації у вбивстві вифлеємських дітей, не могла зруйнувати Божий план спасіння. Бог, який перемагає серед людської злоби, а не над людьми, знищуючи їх як своїх супротивників, є справді великим Богом.

Велич Пресвятої Родини розкривається у контексті загальної схеми Божого діяння, де її члени є чинними у плані спасіння, завершуючи діла своїх великих попередників у Божому народі. Посеред цієї родини був Бог, повністю присутній, справді в Ісусі. Бог, який дуже проникливо втрутився в життя Йосипа і Марії, Бог, якого Ісус називає Отцем. І це не прив’язане до часу, в якому людина живе, бо жодна інша річ не може бути центральною точкою її інтересу! Це стосується і сучасних християнських родин, які потрібно бачити в контексті історії спасіння, визнати сім’ю місцем, де спасіння відбувається, засвідчується і проголошується, часто навіть без слів.

Тому Церква сказала про родину багато благородних слів, але й висунула низку законних, хоч і складних вимог. Сім’я – це місце, де відбувається церква. Вона є маленькою святинею, простором, де проявляється вірна Божа любов до свого народу і звучить його слово. Однак правдою є й те, що сім’я складається з людей які, як християни, є учасниками історії спасіння людства, але також і учасниками у гріховності людей. Тому це середовище може бути прекрасним, але воно ніколи не буває ідеальним, а його покликанням не є бути лише «знаменитим прикладами правильного життя». Передовсім це закладена на Таїнстві та кровноспоріднена спільнота людей, на яких Бог розраховує, і які важливі для нього як разом, так і окремо.

Життя Пресвятої Родини належить до історії спасіння, і є частиною – хоч і найважливішою – Божого плану, який не почався у Вифлеємі і не закінчився в Назареті чи на Голгофі. З цього погляду і усі ми включені в Божий план, та кожен є покликаний виконати в ньому своє завдання, яке вплине на життя кожного члена родини. І якщо на якомусь, навіть довгому, етапі життя хтось збивається з доброго шяху, то це ще не кінець і не знецінення всього зусилля для доброго виховання. Божа воля спасти людину триває. Зерно Божої правди, посіяне в когось, є добрим насінням і може принести свою користь. Тож нам доведеться дивитися досить далеко: не тільки сприйняти безпосередню якість сім’ї та її членів, але й усвідомити, що разом і окремо ми є об’єктом Божої опіки та учасниками здійснення Божих задумів, які спрямовані на всіх людей. В цьому спочиває суть ролі родини у людському суспільстві. Однак, навіть якщо усунемо усі вади і все буде добре, то в сім’ї не розцвіте рай. Рай, небо є лише там, де перебуває Бог. І тому передовсім потрібно, щоб Бог перебував посеред нас, та став головною особою у нашій родині. Ми можемо отримати багато цінних речей, але все матиме якийсь недолік, все буде недосконалим. Єдиним, хто може заспокоїти та зробити наше особисте і родинне життя повноцінним є Бог. Лиш дозвольмо йому перебувати у просторі наших родин, віддаймо йому там перше місце, щоб наші родинні взаємини в силі його благодаті зростали у мирі та любові.

Ми розпочинаємо 2025 рік як Ювілейний, рік, який має стати для всіх нагодою відродити надію. Кожна людина має надію. У серці кожного живе бажання та очікування добра, навіть якщо невідомо, що принесе прийдешній день. Однак непередбачуваність майбутнього, особливо в час воєнного лихоліття, породжує суперечливі почуття: від довіри до страху, від спокою до зневіри, від впевненості до сумнівів. І лише довіра у Боже слово допомагає нам впевнено подолати ці супротивності. Надія, разом із вірою і любов’ю, утворює триптих «богословських чеснот», які виражають сутність християнського життя. У їхньому нерозривному динамізмі надія є тим, що дає орієнтацію та вказує напрям і мету існування віруючого. Надія народжується з любові і ґрунтується на Божій любові, тому надія «не засоромить, бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний», і ніщо, ніхто і ніколи не зможе нас від неї відлучити.

Дивитися в майбутнє з надією означає бачити своє життя у світлі віри у наше воскресіння до вічності з Богом. Серед трагедій війни у запевненні вічного життя, християнська надія знаходить фундаментальну опору, яку покликана передати іншим. Тому сьогодні є так важливою тема християнської родини. Готовність до життя, у якому є відповідальне материнство і батьківство, це проект, що його Творець вписав у серця і душі чоловіків та жінок, місія, яку Господь покладає на подружжя та їхню любов. Сповнення цього Божественного покликання дає суспільству майбутнє і є питанням надії – воно залежить від надії і породжує надію. Відкриваючи Ювілейний 2025 рік, ми, ведені надією, вирушаємо у прощу, щоб зціливши своє життя благодаттю Божого Милосердя, освячувати час і простір даром Божого миру. А місцем зцілення та джерело особливих ласк цього Ювілейного року визначені Катедральний Храм Успення Богородиці в Стрию, та Прокатедральний Храм св. Миколая у Перемишлянах. То ж нехай на дорогах наших родин у цій Ювілейній прощі світло надії розганяє морок обставин сучасності і приведе нас до перемоги і справедливого миру. Амінь.

Христос рождається!

Джерело