Як відкривають дитячі таланти у вокальній студії “Оберіг” та хорі “Надія”

 

Парасковія Дворянин

Українська журналістка, львів’янка. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету. Кандидат наук з соціальних комунікацій, завідувачка кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.

 

Над галявинкою поблизу Української Греко-Католицької Церкви святого Йосифа Обручника підноситься молитва до Богородиці ­— здається, що дитячими голосами співають ангели. Глибокий, м’який звук гітари ритмічно, ніби викарбовуючи кожне співане слово, супроводжує його. “Богородице Діво, радуйся”, ­— голоси дітей мають якусь особливу легкість і чистоту. Своїм басом за кадром вирізняється батько котрогось зі співаків, а матері, вмостившись зручно  на розстелених рушничках, тутже, на галявинці, гармонійно, разом зі своїми дітьми завершують “Благословенна ти між жінками, бо ти породила Христа Спаса душам нашим”.

 

 

Це перше відео, на яке натрапляю, знайомлячись з дитячим хором “Надія” та його художнім керівником Ольгою Допілко. П’ять років тому пані Ольга створила дитячий церковний хор “Надія” при парафії УГКЦ святого Йосифа Обручника в Чикаго та зібрала разом голосистих маленьких українців.  Його учасники виконують духовну музику, популяризують українську класику й народні пісні. Для діток від 5 до 16 років місія прославляти Господа і Україну лише спочатку видається нелегкою та рутинною, адже хоровий спів та виконання церковних пісень вимагають ретельної підготовки. Проте вже через кілька занять кожна дитина має можливість відкрити свою індивідуальність, новий діапазон голосу, юні співаки та співачки стають впевненими і витривалими. Більше того двічі на місяць, попри свій малий вік, діти співають Службу Божу в церкві.

 

 

“Це рутинна робота, у нас є одна репетиція на тиждень, де ми вивчаємо Літургію. Я уже маю два випуски хору. Новий склад, набраний цьогоріч, це здебільшого дітки 5-6 років. Їм важко відспівати Літургію, вони всередині служби мене беруть за руку і питають: “Пані Олю, а ще довго?”. Але минає пів року і все їм вдається. Для діток, котрі щойно прийшли, уже з вересня буде колосальний ріст, вже чую по їхніх голосах”, — захоплено розповідає про своїх вихованців Ольга Допілко.­

Хор, в якому співають 25 дітей, не потребує особливої реклами, бо багатоголосся і гармонійне звучання “Надії” неможливо забути, почувши бодай раз.

 

 

 

“Ваш підхід до кожної дитини — індивідуально помітний здалека. Ваша підготовка професійна та найкраща…Кожну пташку з вашого гнізда ви плекаєте з любов’ю та терпінням. Дітки — неймовірні, щирі, артистичні, талановиті!” — пишуть батьки у фб на сторінці колективу у коментарях-вдячності для пані Ольги.

І це не єдиний співочий колектив, який зібрала і яким так трепетно опікується Ольга Допілко. Дитяча вокально-хореографічна студія “Оберіг” налічує ще 25 діток, які теж пізнають мистецтво вокалу та вправляються у грі на фортепіано. У кожного, хто приходить сюди, немає шансу не співати.

“Моє життєве і творче кредо: не талановитих дітей не буває.  Одразу ж заперечую тим, хто каже:“Я не буду співати, бо в мене нема слуху”. Тому я набираю дітей з п’яти років, — ділиться у розмові зі мною своєю методикою пані Оля. — Працюю з ними за відносною системою навчання музики, її розробив музикант-педагог Золтан Жофчак. Йдеться не про абсолют, а насамперед – про розвиток гармонійного слуху у дітей. І п’ятирічні діти,якщо вони пунктуально працюють зі мною і хочуть цього, вже за рік-два починають дуже добре співати, чути і гармонійно розвиваються. Треба тільки навчити дитину це робити. Я не відбираю їх за конкурсом, бо не співучих дітей немає”. 

 

 

Ще працюючи в Україні, у першій школі міста Дрогобича, де вчився великий українець Іван Франко, педагог застосовувала цю систему з поглибленого вивчення музики. Діти, котрі навчалися в Ольги Допілко, вже за три уроки могли співати триголосні пісні. Перша ціль її роботи з дітьми тут, у Чикаго, — вчити їх українства, прилучити до української народної пісні, до української традиції, тому в “Оберіг” і в “Надію” беруть усіх охочих співати.

Учні, які не можуть вільно спілкуватися українською, бо вже народжені в Америці і більше послуговуються англійською, чудесно співають українською мовою. П’ятирічки, які ще не вміють читати, дуже часто з допомогою батьків швидко вивчають напам’ять нові тексти пісень.

Щоб підібрати репертуар для маленьких та юних співаків, варто зважити на їхній характер, тембр і висоту голосу, музичний хист. Ольга Допілко тратить на цю ділянку багато часу, бо вважає її складною і великою частиною свого життя. Підбирає пісні для колективів здебільшого після роботи, вночі, або ж у дорозі додому, слухаючи радіо.Та чисельна аудиторія в Америці, яка не пропускає жодного концерту вокальної студії “Оберіг” чи хору “Надія” каже, що їхній цікавий репертуар завжди близький до життя, до тих реалій, в яких ми є.

“Дуже велика частина репертуару, особливо сольного для моїх вокалістів, — це тема війни. Діти, народжені в Америці, глибинно розуміють, що таке війна, біль, мир і страждання людей, їх це зачіпає за живе. У нас був випадок: дівчинка, що співала пісню про  тата, який воює на фронті, розплакалась на сцені. Друга дівчинка співала “Сирену”Олега Шумея, і заледве змогла закінчила цю пісню. Вони розуміють, що таке війна, зараз я намагаюся більше брати пісень такого спрямування, дітки на сцені – учасники церковного хору “Надія” – щиро моляться піснею і з дитячою безпосередністю запевняють, що своїми долонями закриють небо над Україною від ворогів”.

 

 

Промовисто про це свідчать і назви пісень із репертуару, котрий виконують зі сцени вихованці Ольги Допілко – “Ми – Україна”, “Форма воїна”, “Лист солдату”, “Рани”, “Слава ЗСУ”, “Прохання до неба”. Діти співають про країну своїх мрій, про красу української землі, про те, що в житті має перемагати любов і добро, а не злоба, гнів та ненависть.

Двічі на рік вихованці вокальної студії “Оберіг” та хору “Надія” показують результати своєї праці у звітних концертах “Наші серця і таланти – тобі, Україно!”. Ці благодійні концерти мають за мету,по-перше – показати чого діти навчилися, як вони вміють гарно співати, декламувати, а,по-друге – допомогти нашим воїнам. Тому що, навіть народжені вже в Америці дітки (а таких у колективі чимало) знають, звідки беруть початок їхні родоводи. Знають вони і про росію, яка руйнує, вбиває, калічить українців. Тому співають заради того, щоб частину коштів зі свого благодійного концерту переказати для допомоги армії та захисникам, які перебувають на лікуванні і реабілітації у Чикаго.

У 2015-2016 роках маленькі артисти допомагали сиротам з України, з початком війни в Україні збирали кошти на реабілітацію поранених українських воїнів в Америці, безпосередньо в Чикаго.

Керівниця співочих дитячих колективів Ольга Допілко волонтерить всією родиною, разом з донькою Христиною Клим. І вертепні дійства з колядками, і пасхально-писанкові забави, і народні пісні — для добрих справ. Ще з 2014 року разом зі своїми творчими колективами вони допомагають доброчинним фондам RIVEVED SOLDIERS UKRAINE та PROTEZ FOUNDATION збирати кошти для українських військових та родин загиблих. На концертах практично завжди присутні українські воїни й діти їм присвячують свої пісні. Саме тому учасники вокальної студії добре знають,  для чого вони працюють і яка їхня мотивація.

 

 

Не меншу мотивацію мають і батьки юних виконавців, які часом змушені витрачати по півтори години в дорозі, щоб привезти дитину на репетицію у вокальну студію, а потім ще вдома виконувати домашні завдання, вчити напам’ять українські тексти з дітьми, які говорять англійською. Вони зізнаються, що час та енергія, затрачені на це – велика інвестиція в їхню дитину, гарний спосіб соціалізувати її в рідне середовище, в українську громаду, де навчають тих традицій і підтримують ті корені, з яких вони походять.

Парафіяни церкви святого Йосифа Обручника кажуть, що їм пощастило з таким самовідданим керівником дитячих вокальних колективів. Адже Ольга Допілко, вчитель музики за фахом, приїхавши до Америки, вирішила і тут, попри буденні клопоти, продовжити улюблену справу – працювати з дітьми, навчаючи їх мистецтву пісні.

Пані Ольга вважає, що її найбільше щастя і справа всього життя — працювати тут, при парафії.

“Тоді, у 2006 році, закривши у Дрогобичі свій пречудовий кабінет, який нагадував амфітеатр, я зрозуміла, що втратила все, — пригадує вчителька. — Приїхавши до Америки, зрозуміла, що нічим іншим займатися не зможу і поставила собі за ціль створити такі колективи. Отримавши у 2015 році Грін-карту, почала працювати з дітьми, створила класи вокального співу, гри на фортепіано, хоровий клас. Хочу вам сказати, що ця робота не приносить великих коштів для мене, дуже багато з того, що я роблю, роблю на волонтерських засадах. Але в тому моя душа, це моє життя!”

Практично над усім процесом — від задуму до сценічного втілення — Ольга Допілко працює сама, ночами підбираючи композиції, програми, відеоматеріали, які потім бачить і чує глядач. Разом з батьками формує костюми для своїх виконавців, якісь елементи вони виготовляють самі, різдвяні кептарі та вишиті плаття замовляють в Україні, але до кожного концерту діти мають нове вбрання.

 

 

Її вважають вимогливим і справедливим педагогом, у колективах панує дисципліна, і при першому знайомстві батьки трішки переживають, як дитина адаптується.  Водночас вихованці вокальної студії “Оберіг” і хору “Надія” приходять на репетиції із задоволенням, і не виходять з кабінету, допоки не пообнімають і не поцілують своєї вчительки. Тут вони завжди отримають схвальний відгук за гарно зроблену роботу.

Це уже третій випуск співочих дітей — вихованців вокальної студії “Оберіг”.

“Постійно відбувається рух дітей в колективі, одні підростають, йдуть у коледжі. Дуже багато з тих, хто співав у хорі“Надія”, потім йдуть у дорослий хор “Ірмос”, — розповідає педагог. — Мої діти з України співають в оперних театрах, хтось у Канаді займається вокалом і теж вчить дітей. Сьогодні батьки з захопленням розповідають, як їхні діти грають на музичних інструментах, як вони цікавляться музичною інформацією. Діти — як лакмусовий папірець, вони миттєво реагують на любов, на довіру, на розуміння. Я б не могла розділити українських і американських дітей, не бачу різниці між ними. Вони усі люблять співати, мабуть, відчуваючи мою любов”.

Ольга Допілко також працює з дітками, які мають особливі освітні потреби. Спочатку було боязко, коли бажання співати виявила незряча дівчинка. Потім ця дитина виконувала на фортепіано твори так вправно і майстерно, що їй могли позаздрити дітки, які бачать. Зараз вона займається у музичному коледжі Америки, удосконалює себе як музикантка. У хорі “Надія” співав хлопчик, що не міг ходити і пересувався у візку, але це не завадило йому проявитися у виконанні духовних творів.

Цитуючи пароха церкви св. Йосифа Обручника отця Миколу Бурядника, якому завдячує за можливість працювати при парафії, Ольга Допілко журиться, що їй важко жити на дві країни — адже це серце, розділене навпіл. Тим паче у цей час – цього року упродовж одного місяця відійшли у засвіти і батько, і мати… “Наче нитка до України надірвалася, в Україні зараз я вже не маю нікого, маю – Україну”.

 

  

Джерело