Ukrainian National Museum of Chicago

Галина Парасюк,
кандидат історичних наук,
архівіст Українського національного музею в Чикаго

Хто побував в Українській околиці і не відвідав Українського національного музею, той там нічого не бачив. Адже не можна оминути місця, яке називають серцем українського Чикаго. Сюди з’їжджаються туристи з усіх куточків світу, щоб дізнатися про Україну. Музей вважають за необхідне відвідати політики, представники мистецтва, шоу бізнесу та відомі люди. Сюди приводять дітей, щоб не забували своєї землі так далеко за океаном. Музей розташований на затишному перехресті вулиць Superior & Oakley та, здається, стояв тут спокон віку… Хто ж заснував цю перлину української культури, і чим вона заслужила собі визнання у Чикаго та далеко поза його межами? Щоб зрозуміти, заглянемо в історію Українського національного музею.

 

Президент України Віктор Ющенко з дружиною під час візиту до Українського Національного Музею.

 

Сергій Кислиця, постійний представник України при Організації Об’єднаних Націй, відвідав Український Національний Музей.

Часом створення цього музею вважають вересень 1952 року. Засновниками були молоді українські патріоти, що прибули до Сполучених Штатів Америки. Імена цих сподвижників: Олекса Ганкевич (1906-1969), студіював філософію в Львівському університеті, активіст студентського патріотичного руху у Львові в 30-ті роки XX століття, за що був арештований польською владою та зазнав переслідувань в Україні. Юліян Каменецький (1892-1973) – історик, педагог, активний громадсько-політичний діяч, пластун. Орест Городиський (1918-2014) – вивчав юриспруденцію в Українському вільному університеті, перекладач, колекціонер, знавець української геральдики та фалеристики.

Люди з високим рівнем освіти, маючи гуманітарний фах, глибоко розуміли необхідність створення українського музею. У післявоєнний час українські видання за кордоном били на сполох та повідомляли про жахливу руйнацію і розграбування колекцій музеїв, знищення шедеврів архітектури і мистецтва в Україні у часи більшовиків та під час Другої світової війни. Точилася гостра дискусія про втрату Музею визвольних змагань у Празі, що був захоплений СМЕРШем (підрозділом контррозвідки), та вивезений у невідомому напрямку. На фоні втрати найбагатшої колекції, зібраної українцями в еміграції, прийшло розуміння, що музеї слід засновувати подалі від кордонів, куди не дотягнеться рука тоталітарного режиму.

Щойно прибувши на новий континент та зіткнувшись із першими непростими кроками адаптації до нового життя, важкою працею на залізниці, забезпечення родин із маленькими дітьми, молоді люди все ж зрозуміли важливість та необхідність створити музей і архів у Чикаго. Вже понад пів століття тут існувала міцна українська громада, відома своїми церквами та організаціями, успішною елітою, масовими заходами та подіями. Першими ініціативами засновників було зібрати документи, старі книги, фото, періодику, які зберігалися в родинах перших емігрантів та іноді опинялися на смітниках, адже відбувалася асиміляція молодших поколінь. На думку О. Ганкевича, Ю. Каменецького та О. Городиського, чимало із вартісних свідчень та документів вже були втрачені. Згадані чинники доводили нагальну потребу створити музей для збереження української національної спадщини.

Добра ідея нічого не варта без фінансової підтримки. Трійка новоприбулих ентузіастів звернулася до лідера української громади в Чикаго, доктора Мирослава Сіменовича. Відданий Україні, відомий доброчинець Мирослав Сіменович підтримав та долучився до створення музею. Стараннями ініціаторів розпочалася робота з його організації.

У 1953 році створено тимчасовий керівний орган (кураторію) архіву-музею, до складу якої увійшли Юліян Каменецький – голова, Осип Кочан – заступник, Олекса Ганкевич – архівар і бібліотекар, Михайло Баран – скарбник, Орест Городиський – писар, а також вільні члени: Анастасія Кочан та доктор Маркіян Терлецький. Протягом року ці добродії провели титанічну роботу, звертаючись до усіх громадських та церковних організацій, заохочуючи до співпраці фінансові установи. Спогади про перші кроки в організації колекції розповідають про кропітку працю її організаторів: “Вечорами, після важкої фізичної праці на хліб насущний, обходили доми старих та нових емігрантів і збирали предмети народного мистецтва, історичні пам’ятки, знимки, книжки, часописи та журнали, і зносили їх до тимчасово випрошеного приміщення”. В перші три роки архівар Олекса Ганкевич зібрав 5 995 цінних архівних документів, чим подивував музейників.

 

Колектив засновників музею.

 

Фото архіву і бібліотеки.

 

Першими меценатами, що передали твори мистецтва, експонати української старовини та етнографії, були подружжя Анастасія і Осип Кочани з міста Джолієт штату Іллінойс (Joliet) та Михайло Баран, який зберіг рідкісні видання української преси та книжок, як з України, так і з часів першої еміграції в Америці.

Музейники берегли свої історичні документи, протоколи. Тепер вони розповідають, що перші загальні збори, на яких були присутні 65 осіб, відбулися 18 вересня 1954 року у приміщенні Дому Українського Народного Союзу за адресою 841-845 N. Western Avenue. На зборах прийняли офіційну назву установи (архів-музей), статут, розмір членського внеску (50 центів), вирішили розпочати збір коштів на придбання власного приміщення. Час був непростий для такої ініціативи.

У грудні 1954 року організували першу музейну виставку. За відсутності власного приміщення, вона відбулася у залі школи при Катедрі святого отця Миколая. Виставка була представлена тематичними відділами: “Українське Чикаго у минуломуˮ, “Українські видання та преса в еміграціїˮ,“Доба Української Народної Республіки і Гетьманатуˮ, “Українська Повстанська Арміяˮ, “Перша українська дивізія “Галичинаˮ. Матеріалами були як музейні експонати, так і речі, надані із приватних колекцій (Осипа та Анастасії Кочан, Петра Олексієнка, Степана Голяша, Ореста Городиського та ветеранів Першої української дивізії “Галичинаˮ). Цю виставку прийшли подивитися 637 відвідувачів.

50-ті роки минулого століття були тим періодом, коли по всій Америці засновували нові українські установи та інституції, але їм бракувало коштів: “Найбільші труднощі в організації осередків української культури є через приміщення. Тільки Вінніпег здобувся на власне приміщення. В Клівленді професору Леонідові Бачинському вдалося примістити архів-музей у залі православної церкви. Архів-музей НТШ у Нью Йорку досі не має кутка. Домівка в Лос Анджелесі досі без приміщення. Архів у Чикаго має куток в комірчині Пластової домівкиˮ.

Мирослав Сіменович став меценатом, що надав п’ять тисяч доларів у фонд створення музею, а саме на придбання приміщення. 1956 року був куплений будинок за адресою 2453 W. Chicago Ave. Вартість його на той час становила 23 тисячі доларів. Акція збору коштів у громаді не мала особливого успіху, отож, доктор Сіменович взяв на себе сплату іпотечного кредиту (mortgage) при купівлі будинку. Оплата всіх послуг теж лягла на його плечі. Мирослав Сіменович став першим президентом новоствореної інституції.

Через два роки в історії музею сталася ще одна важлива подія. 1958 року відбулося об’єднання архіву-музею із Українським національним музеєм з Онтаріо (штат Каліфорнія), засновником і президентом якого був знаний колекціонер Каленик Лисюк. Об’єднані установи прийняли назву – Український національний музей та взяли за основу статут Українського національного музею із Онтаріо. Офіційно 16 серпня 1958 року музейні експонати із Каліфорнії перевезли до Чикаго. 26 жовтня цього ж року відбулося відкриття Українського національного музею в Чикаго. Президентом обрано д-ра Мирослава Сіменовича, заступником – Каленика Лисюка. Політичний діяч, колекціонер, музейник Каленик Лисюк залишив зворушливі спогади з часу оновлення експозиції після об’єднання музеїв: “Після відкриття музею учні парафіяльних шкіл відвідали його. По дві кляси до полудня і по дві кляси після полудня відвідували щодня. Одного дня приходять учні школи св. Миколая і один хлопчик каже: “Це мій дідо!”, показуючи на портрет генерала Трутенка. Учні не вірять і кличуть пані Д. Ніжанківську, щоб пояснила. На запит хлопця, як його ім’я, він гордо відповідає: “Я син доктора Трутенка, а це мій дідо!”. Учні здивовані й зніяковілі. Тоді один каже: “А мій тато вирізує тризуби!”. Другий каже: “А моя мама має на стіні килим дуже волохатий!”. Кожен учень хотів щось сказати. Як зрадів один учень, як на стіні, де фото УПА, він пізнав свого тата. Обличчя хлопця сіяло гордістю. В музеї є образ, де Петро відвідує в тюрмі гетьмана Полуботка. Питаю хлопців, що є на тім образі? Дивляться хлопці, і один каже: “Той, що сидить, намовляє того, що в кайданах, втікати з тюрми”. Запитую дівчаток. Думають. Одна відповідає: “Той, що в кайданах, то мусить бути українець, а той, що коло нього, той мусить бути москаль-вартівник”. “Чому так думаєш?” – питаю її. “Мусить бути українець, бо в кайданах, а той мусить бути москаль, бо вони закували наш нарід у кайдани”. Даю її медаль за влучну відповідь. За два дні пройшло коло 350 дітей. Дітвора приводить своїх знайомих американських дітей, щоб показати, що ми, українці, також маємо свій музей”.

Традиція приводити учнів шкіл українознавства у музей залишилася і до цього часу. Щосуботи сюди навідуються з пів сотні маленьких українців. Вони допитливо придивляються до старих ятаганів з колекції Каленика Лисюка, заглядають у старі рукописи та читають листи американських президентів до лідерів української громади.

 

Mаленькі українці оглядають музейну виставку.

 

Музей набирав популярності і ставав відомий у нашому мультикультурному мегаполісі. Колекції розросталися. Шлях експонатів до музейної скарбниці був різним. Володимир Галушка написав жартівливі спогади, назвавши їх “Це були черевики і ложка”. Будучи ветераном-дивізійником, зумів привезти до Америки ці дві речі з війни. Дружина норовилася викинути “непотріб” у сміття, “Але що жінка знає? – жартував пан Володимир, – Чи вона була колись комбатантом?”. Отож, передав збережені речі відповідальному за військовий відділ у музеї Орестові Городиському.

Колекція музею збільшувалася, отож, виникла потреба в просторішому приміщенні. З 1975 року Український національний музей офіційно звільнено від сплати податків як неприбуткову установу.

 

Експонати музею.

 

Відкриття виставки присвяченої 75-літтю Пластової станиці в Чикаго.

 

У 1992 році було придбане нове приміщення під музей за адресою 2249 W. Superior St. Після проведення підготовчо-організаційних робіт, 3 грудня 1994 року музейні експонати перевезли у новий будинок.

Успіх та визнання прийшли завдяки постійній праці музейних діячів, керівників, часто волонтерів та доброчинців, що жертвували для установи кошти та присвячували час для організації виставок, постійних експозицій, впорядкуванні архіву і бібліотеки. За час існування музею, його очолювали такі особи: Мирослав Сіменович (1954-1967), лікар, відома постать в українській громаді Чикаго; Ілля Мула (1967-1970), правознавець, громадський діяч; Роман Верес (1970-1980), науковець-бібліограф; Еміліян Басюк (1980-1988), фаховий бібліотекар; Юрій Грицеляк (1988-2000), лікар; Ярослав Ганкевич (2000-2014), фінансист.

 

Ярослав Ганкевич, президент УНМ (2000-2014).

 

З 2014 року і до сьогодні президентом УНМ є Лідія Ткачук, бібліотекар за фахом, багато років була директором медичної бібліотеки в Чикаго. Щоденна праця на всіх музейних ділянках – від культурної і мистецької до господарської та економічної – є запорукою успіху і визнання музею. Завдяки пані Лідії та її вмінню налагоджувати співпрацю з іншими установами як українськими, так і американськими й міжнародними, цінні експонати, що стосуються визвольних змагань України, побували на виставках у Києві (виставка “За волю України” в Музеї історії Другої світової війни, що розташований під монументом Мати-Батьківщина) та в Литві (у Музеї військової історії імені Вітаутаса Великого в Каунасі). У 2018 році Чиказький Альянс Музеїв удостоїв Лідію Ткачук почесним званням “Лідер громади” за її багаторічну і віддану працю для Українського національного музею.

 

Президент Українського Національного Музею Лідія Ткачук.

 

Український Національний Музей. 2249 W Superior Street, Chicago.

На сьогодні Український національний музей займає триповерховий будинок за адресою 2249 W. Superior St. Узалах розміщені постійні виставки:

• Народного мистецтва та етнографії. Тут представлений традиційний народний одяг, що репрезентує різні регіони України; народно-прикладне мистецтво (традиційна косівська кераміка та взірці різьби по дереву, зразки архітектури); музичні інструменти – від кобзи Василя Ємця, відомого бандуриста-віртуоза, до модерного контрабасу гурту Калуш Оркестра, з яким здобули перемогу на пісенному конкурсі Євробачення.
• Виставка писанок. Цінна колекція, що налічує понад тисячу оригінальних писанок, найстаріша з яких сторічна писанка.
• В музеї зібрані експонати давньої історії України, зокрема Трипільські керамічні статуетки, що датуються 2-2,5 тисячі років тому.
• Історія козаччини. Експонати першої половини 16 – початку 18 століття: козацька зброя, (шаблі, ятагани, стародавні пістолі), козацька печатка, бунчук, унікальний шолом з образом Покрови, булави та перначі; портрети гетьманів (Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Павла Полуботка, Данила Апостола та ін.); копія козацької Конституції Пилипа Орлика та інші.
• Унікальна колекція митрополита Андрея Шептицького.
• Нумізматика та боністика. Тут представлені грошові одиниці України від найдавнішої гривні до сучасних взірців та колекційних монет.
• Виставка речей з таборів переміщених осіб (Табори Ді-Пі – Displaced Persons, скорочено D.P.), присвячена історії українських іммігрантів після Другої світової війни, їхній непростий шлях до Сполучених Штатів.
• Оновлена експозиція присвячена пам’яті жертв Геноциду-Голодомору в Україні 1932-1933 років.

 

Українські народні строї. Гуцульщина.

 

Виставка історії козаччини.

 

Багаточисельним відвідувачам цікаво дізнаватися про Український Павільйон під час Всесвітньої виставки Поступу прогресу у Чикаго 1933 року, про виставку малярства українського художника Корнила Устияновича, експозицію артефактів і світлин присвячена українським військовим в армії США. А також про оригінальний офіс американського сенатора українського походження Володимира Дудича відтворений тут.

Незабаром планується відкриття постійної виставки про сучасну російсько-українську війну і захист України від агресора, дебудуть представлені експонати-дарунки від захисників з лінії фронту, прапори, колекція шевронів, картини художників і, навіть, комікси.

У музеї зберігаються майже 100 тисяч одиниць архівних матеріалів з історії та культури України й історії української громади в Чикаго, велика колекція діаспорної періодики. Працювати з унікальною архівною колекцією приїжджають науковці із багатьох країн світу – Німеччини, Франції, Польщі, Канади, Аргентини, Тайваню, Південної Кореї, з різних штатів Америки і, звичайно ж, з України. Бібліотека нараховує понад 30 тисяч одиниць книг, найстаріша з яких – видання Святого Письма XVII століття.

 

Професор Люба Серганюк, заслужена діячка мистецтв, завідувачка кафедри музичного виховання і диригування Прикарпатського університету працює з документами архіву УНМ.

 

Традиційно, в Українському національному музеї кожну першу п’ятницю місяця відкривають нову мистецьку виставку. Найновіші демонстрації, що відбулися тут:

• “Дерево життя”– традиційні витинанки Марти-Софії Фрезер та картини Катерини Ткаченко.
• “Не вмирає Душа наша” – картини Євгенії Сакевич-Далас.
• “Не всі з нас” – світлини литовських фотографів Антанаса Суткуса, хрещеного батька литовської фотографії, та його молодших послідовників Артураса Морозоваса і Тадаса Казакявічюса. Виставка фотографій “Не всі з нас” про українських біженців у Литві відбулася при підтримці Генерального консульства Литви в Чикаго, Генерального консульства України в Чикаго та Українського національного музею. Вона присвячена 75-літньому ювілею Пластової станиці в Чикаго.
• “Divine Gardens” (“Божественні сади’’) – виставка творів українських художників Володимира Подлевського і Світлани Мойсеєвої та мистецька виставка приурочена ювілею місцевого художника Романа Вовка. У грудні цього року презентували Петриківський розпис канадської художниці українського походження Катерини Криволап.

 

Відкриття виставки “Дерево Життя”. Промовляє художниця Катерина Ткаченко.

 

Відкриття фотовиставки “Не всі з нас”.

 

Художниця Катерина Криволап презентує картини Петриківського розпису.

 

Хорошою традицією є проведення майстер-класів із традиційного українського мистецтва, таких як писанкарство (напередодні Великодня), створення різдвяних декорацій-павуків, ляльки-мотанки та Петриківського розпису. Відбуваються презентації книг як українських, так і американських авторів (Вахтанг Кіпіані, Володимир Сергійчук, Даніель Григорчук, Володимир Мула) й трансляції  художніх та документальних фільмів.

 

Різдвяна експозиція.

 

Презентація книги Володимира Мули “Мені подзвонив Вейн”

 

Щорічно музей відвідує від десяти до дванадцяти тисяч осіб. У рамках проєкту “Open House Chicago”, куди долучено Український національний музей, відбувається день відкритих дверей. Це два особливі дні у році, зазвичай у жовтні, коли усі відомі будівлі у Чикаго відкривають свої двері та запрошують усіх охочих відвідати їх. У цей час до музею приходять декілька тисяч туристів.

 

День Відкритих Дверей в УНМ. Жовтень 2024

 

У 2019 році Український національний музей внесли у перелік двохсот місць, які варто відвідати у місті Чикаго. Він завжди гостинно відчиняє двері для кожного, якщо ви ще не відвідали його, — щиро запрошуємо!

Адреса музею: 2249 W Superior St. Chicago, IL 60612, тел.: (312) 421-8020.
https://ukrainiannationalmuseum.org/

  

Джерело