Проповідь Преосвященного владики Тараса, єпарха Стрийського в Неділю перед Богоявленням, Навечір’я Богоявлення, 5 січня 2025 року, виголошена в часі Архиєрейської Божественної Літургії в Катедральному храмі Успіння Пресвятої Богородиці в м. Стрию.

Христос рождається!

Всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри!

Жодне з чотирьох Євангелій не містить відомостей про автора, час та місце його написання. Центральною особою є не євангелист, а Ісус Христос. Початок Євангелія у апостола Марка, яке було написане першим, мовби задає тон всьому Святому Письму. Подібно як перше речення в Біблії: «На початку Бог створив небо і землю», апостол каже: діло, яке почалося при сотворенні, продовжується через Відкуплення, і це все є діло Боже». Тому початкові вірші говорять не про назву, а про зміст, основну думку і послання твору. Це «Початок Євангелії Ісуса Христа, Сина Божого». Воно є Радісною Новиною про близькість Бога до людства в особі Ісуса Христа. У його особі реалізується Боже спасіння. Христос є «Еммануїлом – Богом з нами», і в цьому є суть Євангелія. Його власним автором є Божий Син. Євангелисти прийняли і передали нам це Євангеліє Христа. Тому необхідною умовою, щоб проповідник переконливо звіщав правду Христову, є його особисте ототожнення з Євангелієм, тобто з самим Христом.

Однією з ознак справжнього прийняття Христової звістки є щира радість від усвідомлення себе віруючою людиною. Радість, яка сприймає віру не як тягар, а як можливість повною мірою здійснити особисту місію в ділі спасіння людства. Коли в неділю вранці йдемо на Літургію, і не шкодуємо що позбавили себе комфортного відпочинку, але радіємо, бо зустрінемося зі своїм люблячим Спасителем та братами і сестрами у вірі. Або сприймаємо приписи Десяти Заповідей не як список того, що інші можуть собі дозволити, а нам це заборонено, але як спосіб бути собою в усіх обставинах, та завжди і дійсно щасливими. Не дозволяймо собі стати озлобленими, жалюгідними учнями за замкненими дверима, позбавленими радісної присутності воскреслого Христа.

«Радісна звістка» є суттю усіх книг Нового Завіту. Але для Старого Заповіту характерним було слово «закон». Закон, який випливає із Завіту, і його основою є заповіді. Біда приходить тоді, коли людина їх не виконує, бо цим руйнує свій стосунок з Богом. Тому Господь пропонує людині новий шлях з неволі гріха, той, який Ісус Христос проголосив у Євангелію. Це шлях Божого прощення і милосердя, яке відкриває людині доступ до спасіння. Звичайно, людині треба про це прощення просити, каятися у своїх гріхах та праведно жити.

Свою місію Іван Хреститель розпочав у Палестині, яка перебувала під владою Римської імперії очолюваної імператором, якому проказували майже божественним шануванням. Для народу ж Ізраїля центром релігійного та суспільного життя був Єрусалимський Храм. Лише там приносилися жертви, відбувалося примирення народу з Богом та віддавалася йому належна прослава.

В цих обставинах вийшов Іван з пустині до Йордану щоб проповідувати хрещення покаяння на прощення гріхів, почавши закликом: «Готуйте Господеві дорогу, вирівняйте стежки його». Він підготовляв народ до приходу іншого царства – Божого – і запропонував інше бачення влади: засноване не на пануванні і визиску, а на прощенні та покаянні, і то запропонованому всім.

Йордан є умовним кордоном між пустелею та обіцяною землею, і символічно вказував на початок чогось нового. Особистість Івана і його проповідь були настільки сильними, що «виходили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, хрестились від нього в ріці Йордані та визнавали гріхи свої». Суттю гріха є «розминутися з ціллю, не досягти мети». На березі Йордану Господь відкрив людству новий шлях, яким вони можуть вийти з темряви гріховних блукань на світло, та у примиренні з Богом пізнати правдиву мету свого життя і осягнути спасіння.

Хрещення Івана не було таїнством, а пророчим жестом: людина занурювалася у воду і виходила з неї, що символізувало фундаментальну зміну: відхід від старого і прийняття нового способу життя. Іван також проповідував, кажучи: «Слідом за мною іде сильніший від мене, що йому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів. Я вас христив водою, а він христитиме Святим Духом». Цими словами він заповідає нову дійсність: як Месію Бог не послає будь кого, але того, хто має участь на його всемогутності, та кого безпосередньо сам проголосить за свого улюбленого Сина.

Заклик Івана Хрестителя змінити своє мислення та навернутися до Бога, залишається актуальним для віруючих будь-якої епохи. Він змушує нас усвідомити те, що нас поневолює, що не дозволяє змінитися та навернутися до Бога. Тоді всі йшли за цим на край Юдейської пустелі до Йордану а не до Єрусалимського храму. Така зміна арени, де відбувалося примирення людини з Богом, означає, що Бог діє в нашому житті, бере в ньому участь, і не прив’язаний до якогось конкретного місця. Він є скрізь, і ми повинні бути уважними та чуйними, щоб не пропустити, де він діє, і як він діє.

Послання Івана Хрестителя завершилось об’явленням Ісуса Христа як Месії. А слова Спасителя: «Сповнився час, і Царство Боже близько. Покайтеся і вірте в Євангеліє» визначили майбутній, єдино правильний хід історії спасіння людства, але стали теж застереженням для тих, хто заблукав або розминувся з метою свого життя, щоб це усвідомили, та відповідально подбали про своє навернення.

Дорогі у Христі, час Ювілейного Року є особливим часом Божого милосердя та благодаті, і нехай ніщо не завадить нам прожити його по-справжньому і з духовною користю. Усвідоммо з непохитною надією, що Бог на нашому боці і зробить все, щоб ми не втратили з поля зору мету нашого життя. Приймімо з вдячністю цей Божий дар і, звичайно ж, прикладім до цього свою добру волю, сили та здібності, щоб цей час став догідним для духовного оновлення нас і нашого народу. Амінь.

Джерело